Ухвала суду № 43059585, 11.03.2015, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

УХВАЛА

2015 року березня 11 дня Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря - Шнирьової Л. П.,

з участю: прокурорів Макогона Є. О., Брусенцової І. В.,

захисників адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровськ у залі суду клопотання підсудного ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу та доцільність продовження інших заходів забезпечення кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 4 2014 04 000 0000376, з метою виконання підсудними обов'язків у кримінальній справі № 200/13434/14-к за висунутим обвинуваченням проти ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 28-ч. 1 ст. 2032, ч. 3 ст. 27-ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 368 КК України, проти ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 28-ч. 1 ст. 2032 КК України, -

встановив:

Державне обвинувачення вважає за доцільне продовжити запобіжні заходи підсудним, яким висунуте обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері господарської діяльності та сукупності тяжких злочинів в службовій сфері і проти правосуддя, мотивуючи це тим, що строк їх застосування добігає кінця і нині не відпали ті обставини, які слугували підставою для обрання таких запобіжних заходів.

ОСОБА_8 і його захисник, адвокат ОСОБА_4, висловивши згоду з думкою державного обвинувачення, визнали, що суму застави підсудний не сплатив, і покладений на нього обов'язок працевлаштуватися не виконав, чим виправдовується подальше застосування до нього запобіжного заходу відповідно до ст. 199 КПК України.

ОСОБА_7 клопотав змінити запобіжний захід з більш суворого тримання під вартою на будь-який інший більш м'який, що підтримав його захисник. Захисник і підсудний вказали на загальний строк тримання під вартою більше як 11 місяців, що не може визнаватися розумним з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини тлумачення порушення презумпції невинуватості тривалим попереднім ув'язненням, що набуває якості завчасного відбування можливого покарання.

Своє клопотання вмотивував доводами про незаконність попереднього ув'язнення і свого затримання внаслідок порушень слідчими суддями засад гласності судового розгляду та вчинених службовими особами сторони обвинувачення під час збирання доказів посягань проти недоторканності приватного життя, що за його твердженнями виключає існування процесуальних ризиків, в запобіганні яким нині є потреба. Крім того, вказав, що лише тяжкість висунутого обвинувачення на підставі обґрунтованості повідомленої йому підозри не може виправдовувати ризик переховування від суду.

Ухвалою цього суду від 28.11.2014 підсудному відмовлено в задоволенні скарги на незаконність затримання та попереднього ув'язнення і вже надана оцінка наведеним тотожним доводам.

За ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.04.2014 до ОСОБА_7 застосований запобіжний захід з триманням під вартою з підстав наявності ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, що було вмотивовано пов'язаною з займаною посадою можливістю використати вплив і повноваження та словесними погрозами на адресу свідків.

Належить звернути увагу на прийняті прокурорами рішення згідно з ст. 217 КПК України, що негативно позначилися на повноті досудового розслідування та строках судового розгляду. Так, до суду не передані добуті речові докази, що відносяться до предмета доказування у цій справі, але зберігаються з матеріалами інших кримінальних проваджень. Так само, висунувши обвинувачення у службових злочинах до суду не передані документи, що стосувалися посадового становища підсудного і кола його повноважень на час поставленої йому за вину події.

Водночас, за час провадження кримінальної справи в суді систематично змінюється склад прокурорів, які мають підтримувати державне обвинувачення, що супроводжується неефективним виконанням обов'язку за ч. 3 ст. 23 КПК України у забезпеченні присутності під час судового розгляду свідків обвинувачення. Не вдаючись в оцінку достовірності показань допитаних свідків, оскільки кінцева оцінка фактичних даних у справі з'являється разом з судовим рішенням по суті і ґрунтується на обставинах, що обговорювалися в судовому засіданні, суд в питанні запобіжних заходів звертає увагу на відсутність відомостей про спроби ОСОБА_7 вплинути на їх показання під час досудового розслідування, а так само, що жоден з них з ним раніше знайомий не був, ніколи його не бачив та ні прямо, ні опосередковано не вказав на його причетність до поставленої йому за вину події злочинів, про яку стверджує державне обвинувачення.

З наведених мотивів належить застосувати рішення Європейського Суду з прав людини від 14.10.2010, що стало остаточним 14.01.2011, у справі «Хайредінов проти України» (заява № 38717/04) про правила §§ 29, 41 про значення сплину часу та прогресу в розгляді справи, за яких обвинувачення проти ОСОБА_7 спирається на докази, що з часом стають все менш переконливими (рішення ЄСПЛ від 06.04.2000 у справі «Лябіта проти Італії» (заява № 26772/95), §§ 163, 165).

Державне обвинувачення не представило результатів проведеної ним окремої ретельної перевірки тверджень підсудного про поводження з ним адміністрації місця попереднього ув'язнення, яке визначається в ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод нелюдським, що підлягає оцінці судом в загальному контексті розв'язання питання про загрозу ураження ОСОБА_7 в праві на свободу і особисту недоторканність.

Крім того, спір сторін обвинувачення і захисту з приводу допустимості і належності зібраних доказів в судовому засіданні в сукупності з соціальними зв'язками ОСОБА_7, на міцність якої вказує осілість підсудного в м. Дніпропетровську з проживанням постійно з членами своєї сім'ї, які отримували від нього утримання, переконує суд в наявності достатніх підстав вважати, що зазначеним процесуальним ризикам переховування від суду і незаконного впливу на свідків зможуть запобігти менш суворі заходи порівняно з триманням під вартою, потреба в якому відпала, оскільки обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину та перспективи ухвалення вироку про значну міру покарання самі по собі за правилами § 36 рішення Європейського Суду з прав людини від 19.12.2006 у справі «Адам'як проти Польщі» (заява № 20758/03) не можуть виправдовувати тривалість попереднього ув'язнення і вказувати на ризик втечі.

Суд, вислухавши думку прокурорів, доводи сторони захисту, міркування інших учасників процесу, оцінивши в судовому засіданні в сукупності обставини за ст. 178 КПК України, з урахування тяжкості і характеру обвинувачення знаходить заборону залишати житло цілодобово відповідно до ст. 177 цього Кодексу необхідною для запобігання дійсним процесуальним ризикам ухилення від виконання процесуальних рішень та перешкоджання встановленню істини у справі, на підставі чого продовження тримання підсудного під вартою не доцільно, а запобіжний захід належить змінити згідно з ч. 4 ст. 194 КПК України на більш м'який домашній арешт з достатнім обсягом обов'язків, застосування якого допускається за ч. 2 ст. 181 КПК України тяжкістю висунутого обвинувачення, про що відповідно до ст. 331 КПК України постановляє цю ухвалу, визнавши інші заходи за ст. 132 цього Кодексу недостатніми для забезпечення належної поведінки підсудного.

В питанні адміністративних формальностей звільнення з-під варти суд виходить з приписів п. 1 ч. 3 ст. 202 КПК України, які не передбачають звільнення підсудного з-під варти в залі суду, через що таке звільнення провадиться згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 20 Закону України «Про попереднє ув'язнення» адміністрацією місця попереднього ув'язнення за встановленим порядком оформлення довідки відповідно до розділу V Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Мін'юсту України № 847/5 від 08.06.2012.

Суд, приймаючи до уваги необхідний час для виконання таких формальностей у робочий час, згідно з ст. 534 КПК України визначає необхідний порядок виконання зміни запобіжного заходу органом внутрішніх справ відповідно до п. 1.4 Інструкції про порядок виконання органами внутрішніх справ України ухвал слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та про зміну раніше обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, затвердженої наказом МВС України № 845 від 31.08.2013.

Керуючись ст.ст. 331, 372 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Підсудному ОСОБА_8 під заставу 680 000 (шістсот вісімдесят тисяч) гривень продовжити виконання покладених на нього судом обов'язків строком до другого червня 2015 року, залишивши застосований запобіжний захід без змін.

Тримання підсудного ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, під вартою змінити на більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту, задовільнивши його клопотання.

Підсудному ОСОБА_7 до ухвалення вироку у справі під домашнім арештом заборонити залишати квартиру АДРЕСА_1 цілодобово, поклавши на нього виконання обов'язків згідно з ст. 194 КПК України строком до 12 травня 2015 року під страхом грошового стягнення від 304 гривень 50 коп. до 2 436 гривень та зміни запобіжного заходу на більш суворий, а саме:

Дніпропетровському слідчому ізолятору № 3 Управління Державної пенітенціарної служби України в Дніпропетровській області звільнити ОСОБА_7 з-під варти встановленим порядком на підставі цієї ухвали суду не пізніше 12 години дня, наступного за днем її постановлення.

Бабушкінському РВ Дніпропетровського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області не пізніше закінчення робочого дня, наступного за днем постановлення цієї ухвали, негайно доставити ОСОБА_7 з місця попереднього ув'язнення до місця проживання, повідомивши суду про взяття його на облік і застосування електронних засобів контролю над його поведінкою.

Копію ухвали для контролю її виконання припровадити до прокуратури Дніпропетровської області.

Ухвала окремо від вироку оскарженню не підлягає.

Головуючий

Провадження № 1кп-200/107/2015

Категорія: ч. 1 ст. 2032 КК України