Ухвала суду № 43058116, 06.03.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,

секретар судового засідання - Шептицька С.С.,

з участю Станкевича В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Костопільського районного суду від 03 грудня 2014 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Костопільського районного суду від 03 грудня 2014 року відмовлено в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі -ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

У поданій на вказане рішення суду апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» покликався на порушення судом норм матеріального і процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Доводив, що підписавши заяву, ОСОБА_2 засвідчив свою згоду на те, що вказана заява, а також Умови надання банківських послуг та Тарифи банку в цілому складають укладений між сторонами договір банківських послуг.

Стверджував, що надана відповідачу платіжна картка є лише спеціальним засобом для отримання та перерахування коштів і припинення строку її дії не припиняє строку дії самого кредитного договору.

Вказував, що за умовами п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг сторони домовились, що договір діє впродовж 12 місяців з моменту підписання і автоматично лонгується на такий самий строк, якщо жодна зі сторін не заявила про його припинення, а тому строк позовної давності банком не пропущено, оскільки укладений між сторонами договір діє і на даний час.

Зазначив, що винесення судового наказу від 01.08.2008 року, виконання якого вчасно не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин між сторонами.

Доводив, що вказаний судовий наказ відповідач не оскаржував, а в червні 2012 року сплатив частину заборгованості, чим перервав строки позовної давності.

Просив рішення Костопільського районного суду від 03 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» Станкевич В.О. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

___________________

Справа №564/1132/14-ц Головуючий в суді І інст. - Олійник П.В.

Провадження № 22-ц /787/468/2015р. Суддя-доповідач - Боймиструк С.В.

ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, завчасно був повідомлений про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явився і причин неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з підстав пропуску строків позовної давності позивачем та клопотання відповідача про застосування наслідків його пропуску.

Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Згідно зі ст.ст. 1054, 1050, 526, 530, 599 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 грудня 2006 року між комерційним банком "ПриватБанк" (тепер ПАТ "ПриватБанк" ) та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір б/н про надання кредиту у розмірі 8400 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Даний договір не оспорювався та не визнавався недійсним.

Оскільки відповідно до Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів ОСОБА_2 не виконував зобов'язання за кредитним договором, судовим наказом Костопільського районного суду від 01 серпня 2008 року з нього було стягнуто заборгованість на користь банку в сумі 6418 грн. 35 коп. (а.с.30).

Постановою державного виконавця відділу ДВС Костопільського районного управління юстиції від 10.02.2012 року було закрито виконавче провадження по виконанню вказаного судового наказу, оскільки борг було сплачено на загальну суму 7120 грн. (а.с.31).

Оскільки заборгованість була погашена боржником не своєчасно, то банком знову було здійснено нарахування за зобов'язаннями кредитного договору і 20 травня 2014 року пред'явлено позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яка залишилась непогашеною та відповідно інших платежів за користування кредитом в сумі 15045 грн.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідач ОСОБА_2 01 грудня 2014 року подав в справі відповідну заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності (а.с.34).

Згідно ч.1 та ч.5 ст. 261 ЦК України, перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Визначаючи початок перебігу строку позовної давності, місцевий суд виходив з розрахунку заборгованості позичальника наданого банком (а.с.5 зворот) та дійшов обґрунтованого висновку, що банку ще 25 серпня 2007 року стало достовірно відомо про порушення його права і з цієї дати у позивача було право протягом трьох років по серпень 2010 року звернутись до суду про стягнення наявної вже тоді заборгованості, чим він скористався, звернувшись в 2008 році з заявою про видачу судового наказу, який Костопільським районним судом був виданий 01 серпня 2008 року.

Згідно ч.2 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до ч.1 ст.95 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Отже, право кредитора на стягнення грошових коштів з боржника може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу за відповідною його заявою, що перериває перебіг строку позовної давності.

Згідно ч.3 ст. 264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до умовдоговору надання банківських послуг та змісту зазначених норм права, при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст.261 ЦК України).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що умова визначена пунктом 9.12 умов та правил надання банківських послуг, якою передбачено, що якщо на протязі даного строку, одна із сторін не поінформувала другу сторону про припинення договору, він автоматично лонгується на той самий строк - тобто на 12 місяців, не свідчить про збільшення позовної давності і не є встановленням строку договору, оскільки дана умова договору не відповідає вимогам ч.1 ст.251 та ч.1 ст.252 ЦК України, тобто поняттям та визначенню строку та терміну, а також суперечить правовій природі інституту позовної давності, який урегульований нормами глави 19 ЦК України.

Отже, банк звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості 20 травня 2014 року, пропустив трьохрічний строк позовної давності, як від дати з якої проводив нарахування так і від дати винесення судового наказу, а тому місцевий суд правильно застосував його наслідки та обґрунтовано відмовив в задоволенні позову (а.с. 5,30).

Посилання апелянта на фактичне визнання відповідачем боргу перед банком, оскільки він не оскаржував, а виконавсудовий наказ від 01.08.2008 року, не заслуговує на увагу. Судом першої інстанції вірно зазначено, що 11.06.2012 року та 21.06.2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором були зараховані кошти. Однак із даного розрахунку не вбачається звідки ці кошти надійшли - чи від відповідача, чи з державної виконавчої служби. Ця обставина не доведена позивачем і не свідчить про свідоме волевиявлення боржника.

Крім того, слід зазначити, що строк позовної давності переривається пред'явленням позову, а не закінченням виконання судового рішення

Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України в Постановах від 22 жовтня 2014 року № 127 цс 14 та від 25 січня 2015 року № 6-214 цс 14.

Згідно з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.

За таких обставин, оскільки рішення місцевого суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, наведених у ньому, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» відхилити.

Рішення Костопільського районного суду від 03 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді: