Постанова № 43055095, 02.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2015 р. Справа№ 910/21422/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 03.12.2014

у справі №910/21422/14 (суддя - Босий В.П.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»

до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Чуж Євгена Анатолійовича

про стягнення 5 442,77 грн,

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Лабик Р.Р. - представник (довіреність № 65 від 17.11.2014);

від третьої особи: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" (надалі - ПрАТ СК "Інгосстрах", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (надалі - АТ «УОСК», відповідач) про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 5 442,77 грн, виплаченого ним потерпілій особі на підставі договору страхування наземного транспорту № К3Р0АК00000115 від 17.10.2006 внаслідок настання страхової події.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 про порушення провадження у справі № 910/21422/14 до участі в ній було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Чуж Євгена Анатолійовича.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі № 910/21422/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з АТ «УОСК» на користь ПрАТ СК "Інгосстрах" суму страхового відшкодування у розмірі 5 442,77 грн та 1 827,00 грн судового збору.

АТ «Українська охоронно-страхова компанія», не погодившись із прийнятим рішенням, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі № 910/21422/14 в частині стягнення з відповідача суми судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 02.03.2015.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду змінити, яким судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, покласти на позивача.

Позивач та третя особа своїх уповноважених представників у судове засідання не направили, хоча про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення даним особам поштових відправлень.

Вислухавши думку представника відповідача щодо можливості розгляду апеляційної скарги без участі представників позивача та третьої особи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами та у відсутність вищевказаних осіб.

02.03.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, підтримані в судовому засіданні представником скаржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 17.10.2006 між Закритим акціонерним товариством «Інгосстрах», після зміни найменування - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах», (страховик) та Артамоновим Миколою Миколайовичем (страхувальник) було укладено договір страхування наземного транспорту № К3Р0АК00000115 (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування страхувальнику або вигодонабувачеві, яким за договором виступає ПриватБанк, а страхувальник зобов'язується своєчасно сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови правил страхування (пункт 4.2. договору).

Відповідно до пункту 5.1. договору, об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Daewoo Sens, 2006 року випуску, реєстраційний номер АІ 6505 АР.

Пунктом 9 договору сторони погодили строк його дії з 17.10.2006 по 16.10.2007 включно, при цьому зазначили, що договір діє 12 місяців і щорічно пролонгується на такий же строк - до повного погашення кредитної заборгованості, у разі сплати наступних страхових платежів.

Даний договір був пролонгований на термін з 17.10.2011 по 16.10.2012 сплатою Артамоновим М.М. страхової премії, що підтверджується меморіальним ордером від 14.10.2011 № РТ024В0FРВ (а.с. 17,18).

З матеріалів справи, зокрема, довідки ВДАІ Білоцерківського ГУ МВС України в Київській області № 9001324 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що 04.05.2012 на вул. Кірова у м. Березань Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля Daewoo Sens, реєстраційний номер АІ 6505 АР під керуванням Артамонової Л.А. та автомобіля Mercedes-Benz 311, реєстраційний номер СЕ 5203 АХ під керуванням Чуж Є.А. Відомості про дану пригоду були внесені до Журналу реєстрації заяв про злочини (Журнал обліку ДТП) 04.05.2012 за № 56 (а.с. 23-24).

Постановою Білоцерківського міжрайонного суду від 07.06.2012 у справі № 1003/9357/12 Чуж Є.А. було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, яке мало місце 04.05.2012 за участю застрахованого позивачем автомобіля Daewoo Sens, реєстраційний номер АІ 6505 АР під керуванням Артамонової Л.А. (а.с. 25-26).

В результаті вказаної пригоди автомобіль Daewoo Sens, реєстраційний номер АІ 6505 АР було пошкоджено, а його власнику та вигодонабувачу за договором страхування наземного транспорту №К3Р0АК00000115 від 17.10.2006 завдано матеріальної шкоди.

Матеріали справи містять дані про проведення суб'єктом оціночної діяльності - Фізичною особою-підприємцем Шопулко І.А. Звіту від 16.05.2012 № 2254 про незалежну оцінку з визначенням вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Daewoo Sens, державний реєстраційний номер АІ 6505 АР, відповідно до якого вартість матеріального збитку склала 6 857,12 грн, з урахуванням ПДВ, що відповідає вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який у даному випадку дорівнює 0,36033 (а.с. 27-35).

17.05.2012 Артамонов М.М., як власник застрахованого позивачем транспортного засобу, звернувся до останнього з заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 21).

Виконуючи свої договірні зобов'язання, позивач на підставі страхового акту від 20.06.2012 № И-2223 здійснив виплату страхувальнику страхового відшкодування у розмірі 6 442,77 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.06.2012 № 7104 (а.с. 45).

Згідно статті 979 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Отже, позивач, виконавши зобов'язання перед страхувальником за договором страхування наземного транспорту № К3Р0АК00000115 від 17.10.2006 шляхом виплати страхового відшкодування, набув права зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Із довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 9001324 вбачається, що автомобіль Mercedes-Benz 311, реєстраційний номер СЕ 5203 АХ, яким на момент настання страхової події керував Чуж Є.А., належить Войтко Олені Вікторівні.

Матеріали справи свідчать, що цивільно-правова відповідальність Чуж Є.А. за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля Mercedes-Benz 311, реєстраційний номер СЕ 5203 АХ, застрахована АТ «УОСК» на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/5038981, згідно якого ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становить 50 000,00 грн, а франшиза - 1 000,00 грн (а.с. 63).

Оскільки винною особою у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди 04.05.2012 визнано Чуж Є.А., відповідальність якого за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації автомобіля Mercedes-Benz 311, державний реєстраційний номер СЕ 5203 АХ на момент настання дорожньої-транспортної пригоди була застрахована у АТ «УОСК», згідно зазначеного вище Полісу, з метою отримання страхового відшкодування в порядку регресу, позивач, звернувся з дійсним позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення коштів у розмірі виплаченого страхового відшкодування з вирахуванням франшизи в сумі 5 442,77 грн.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що позивачем, як потерпілою особою не було виконано вимог, передбачених пунктом 35.1 статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо подачі страховику за полісом ОСЦВВТЗ заяви про виплату страхового відшкодування, відтак права останнього не є порушеними та ніким не оспорені. На думку скаржника, право позивача на звернення до суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав та свобод виникає лише після їх фактичного невизнання чи оспорювання у формі прийняття відповідачем рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування або порушення строків його здійснення.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого суду про те, що наведені доводи скаржника не можуть бути підставою для відмови у такій виплаті, оскільки позивач може реалізувати своє право, передбачене статтею 993 Цивільного кодексу України, шляхом безпосереднього подання позову до суду протягом трьох років від дня виконання основного зобов'язання за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів у відповідності зі статтями 256, 257 та частиною 6 статті 261 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як зазначалося вище, відповідальність Чуж Є.А. за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації автомобіля Mercedes-Benz 311, державний реєстраційний номер CE 5203 АХ на момент ДТП була застрахована у АТ «УОСК» згідно Полісу, а тому відповідач в силу приписів частини 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Таким чином, відповідальною особою в розумінні статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України, в силу положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є безпосередньо відповідач.

Варто зазначити, що вказані норми не поширюються на позивача, який не є потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування в розумінні цього Закону.

Отже, до позивача не переходять права потерпілої особи, що передбачені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а лише право вимоги відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування в порядку Закону України «Про страхування», в межах його фактичних витрат, а відтак, позивач не повинен звертатись до відповідача з заявою у відповідності до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002, кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, позивач вправі реалізувати своє право, передбачене статтею 993 Цивільного кодексу України шляхом безпосереднього подання позову до суду протягом трьох років від виконання основного зобов'язання за договором страхування наземного транспорту у відповідності зі статтями 256, 257 та частиною 6 статті 261 цього Кодексу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 у справі №23/279 та постанові Вищого господарського суду України від 29.04.2014 у справі №910/21529/13.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду щодо необґрунтованості тверджень відповідача про неправомірне включення до суми страхового відшкодування податку на додану вартість.

Частиною 36.4. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За змістом глави 82 Цивільного кодексу України та з урахуванням статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодування шкоди, яка виникла з деліктних відносин, спрямовано на виплату коштів, необхідних для виправлення пошкодженої речі.

При цьому, системний аналіз положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не ставить в залежність проведення страхового відшкодування від фактичного відновлення потерпілим чи іншою особою пошкодженого майна, що за змістом статті 319 Цивільного кодексу України є його правом, а не обов'язком. Тобто, потерпілий може замовити ремонт пошкодженого транспортного засобу після виплати страхового відшкодування у будь-якої особи (як платника податку на додану вартість, так і не платника цього податку).

Таким чином, підстави для визначення розміру відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (вартість робіт та матеріалів) без урахування податку на додану вартість у суду відсутні.

Відповідно до Закону України від 05.07.2012 №5090-VI внесено зміни до пункту 36.2. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за змістом яких, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Згідно з частинами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 05.07.2012 №5090-VI, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім підпунктів 13-21 пункту 2 розділу І цього Закону, які набирають чинності через шість місяців з дня опублікування цього Закону. Норми цього Закону не застосовуються до договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладених до набрання чинності цим Законом.

Зважаючи на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася 04.05.2012, а суму страхового відшкодування за договором виплачено страховику 22.06.2012, тобто, до набрання чинності змінами до частини 36.2. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», посилання відповідача на вказані норми є необґрунтованими.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що особою, відповідальною за завдані збитки в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є АТ «УОСК».

Вирішуючи питання щодо суми стягнення в порядку регресу, судова колегія враховує положення частини 36.6. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якого страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Оскільки за Полісом № АА5038981 сторонами встановлено франшизу, яка становить 1 000,00 грн, вимога, заявлена позивачем у розмірі 5 442,77 грн (6 442,77 грн - 1 000,00 грн) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач просить суд апеляційної інстанції покласти судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції на позивача, вказуючи, що стягнення з відповідача суми судового збору є процесуальною санкцією, яка не може бути застосована до нього у зв'язку з відсутністю його вини (умислу чи необережності).

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою судового збору, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Вказана процесуальна норма є імперативною та підлягає беззаперечному застосуванню судом.

Оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, суд першої інстанції, здійснюючи розподіл судових витрат в порядку статті 49 ГПК України, дійшов правильного висновку про відшкодування позивачеві судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви за рахунок відповідача.

Господарський суд у відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі №910/21422/14 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ПрАТ «УОСК» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі № 910/21422/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі № 910/21422/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/21422/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий