Рішення № 43054723, 05.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2015Справа №910/29699/14за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фенога Володимир Іванович

про відшкодування шкоди в порядку регресу 6 833,44 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Чайковська Л.Б. (дов.№3687/18 від 26.11.2014)

від відповідача: Патрик Г.Г. (дов.№49/20-15 від 05.01.2015)

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди в порядку регресу 6 833,44 грн.

Позивач зазначає, що виконавши умови договору страхування майнових інтересів власника автомобіля і виплативши йому у зв'язку з пошкодженням автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді суму страхового відшкодування, отримав право вимоги до осіб, відповідальних за завдані збитки, якими є відповідач, як особа, що застрахувала цивільну відповідальність винної у пригоді особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2014 порушено провадження у справі №910/29699/14, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Феногу Володимира Івановича та призначено справу до розгляду на 12.02.2015 року.

04.02.2015 та 05.02.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

10.02.2015 від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі разом із додатковими документами, а також обґрунтоване повідомлення про неможливість прийняти участь у судовому засіданні 12.02.2015 року.

За наслідками судового засідання 12.02.2015, у задоволення клопотання представника позивача, суд продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 05.03.2015 року.

У судовому засіданні 05.03.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача надав відзив та просив відмовити позивачу у задоволенні позову.

Третя особа у судове засідання не з'явилась, проте надала через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва письмові пояснення по справі та повідомлення про неможливість прийняти участь у судовому засіданні.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що третя особа не з'явилась до судового засідання, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

25.02.2011 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" (страховик) та Пілюгіним Валентином Олексійовичем (страхувальник) укладено договір №4143Г-а/11П добровільного страхування наземних транспортних засобів, за яким предметом страхування є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки "Nissan", державний номер ВІ6518АМ. Вигодонабувачем за даним Договором виступаю Публічне акціонерне товариство «Індустріально-Експортний Банк».

Відповідно до відомості №8948782 про дорожньо-транспортну пригоду, 23.01.2012 по вул.Красна у н/п Октябрський, Полтавської області, відбулась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення) між транспортним засобом марки "Nissan", державний номер ВІ6518АМ, під керуванням Пілюгіна А.В. (право користування передбачено у технічному паспорті) та транспортним засобом марки «Mitsubishi», державний номер ВІ5458АО, під керуванням Феноги В.І.

Дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм Феногою В.І. Правил дорожнього руху України, яку постановою Октябрського районного суду м.Полтави від 07.02.2012 у справі №1622/1117/2012 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.01.2012 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку та виплату страхового відшкодування за договором №4143Г-а/11П від 25.02.2011 року.

Умовами п.15 вищезазначеного договору, сторони погодили, що виплата страхового відшкодування здійснюється на базі авторизованої СТО.

Розмір страхового відшкодування визначений позивачем на підставі виставленого станцією СТО ТОВ "Сан Моторс" рахунку №0000000027 від 23.01.2012 та акту виконаних робіт №0000004703 від 10.03.2012, та зазначений у страховому акті №2012/V/MOD00443VESKO2396 від 03.02.2012 із розрахунком до нього у розмірі 6833,44 грн.

Позивач, на виконання умов договору №4143Г-а/11П від 25.02.2011 та відповідно до листа вигодонабувача, перерахував на рахунок ТОВ "Сан Моторс" суму страхового відшкодування у розмірі 6833,44 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4756 від 07.02.2012 року.

Статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Винний у спричиненні ДТП водій - Фенога В.І. є учасником бойових дій, а тому не мав полісу ОСЦПВВНТЗ. У зв'язку із цим, обов'язок по відшкодуванню завданих внаслідок даної ДТП збитків покладається на Моторне (транспортне) страхове бюро України.

Отже, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тому 29.04.2012 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, однак коштів станом на день розгляду справи судом позивач так і не отримав.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Цивільним кодексом України встановлено, що цивільно-правова відповідальність виникає лише за наявності вини особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішенням суду (п. 5 ст. 11 ЦК України).

Наявною у матеріалах справи постановою Октябрського районного суду м.Полтави від 07.02.2012 у справі №1622/1117/2012 встановлено вину Феноги І.В. у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди під час керування транспортним засобом марки «Mitsubishi», державний номер ВІ5458АО.

На момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність Феноги І.В., який керував транспортним засобом марки «Mitsubishi», державний номер ВІ5458АО, застрахована не була, оскільки Фенога І.В. є учасником бойових дій і відшкодування збитків у таких випадках проводить МТСБУ.

Відповідно до п.41.1. г) Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.

Пункт 13.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", встановлює, що учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Пункт 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302, визначає, що учасникам бойових дій, відповідно до ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій".

Так, у матеріалах справи міститься безтермінове посвідчення учасника бойових дій, видане Фенозі Володимиру Івановичу 28.07.1999 Октябрським райвійськкоматом м.Полтави, а також посвідчення водія та технічний паспорт ТЗ марки «Mitsubishi», державний номер ВІ5458АО.

Вище перелічені документи надані для долучення до матеріалів справи безпосередньо Феногою І.В. як додаток до його письмових пояснень по справі, у яких він підтверджує факт та обставини настання ДТП 23.01.2012 року.

Таким чином, відповідач - Моторне (транспортне) страхове бюро України є відповідальною особою за завдані збитки власнику транспортного засобу марки "Nissan", державний номер ВІ6518АМ.

Відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, до позивача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" - як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором №4143Г-а/11П від 25.02.2011 добровільного страхування наземних транспортних засобів, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до Феноги І.В., як до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як визначено пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.

Положеннями статті 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов"язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Наведеною статтею також визначено, що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

При цьому, страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Також зазначена стаття визначає, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Виходячи з вимог ч.ч. 2, 3 ст. 22, ст.1166 та ч.2 ст.1192 ЦК України, розмір реальних збитків не може бути меншим реальної вартості робіт виконаних або таких, які особа, яка зазнала збитків, мусить виконати з метою відновлення пошкодженої речі, що відповідає загальному правилу відшкодування збитків в повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, у відповідності до чинного законодавства, умов Договору №4143Г-а/11П від 25.02.2011, та заяви вигодонабувача щодо виплати страхового відшкодування на рахунок СТО, перерахував визначену суму у розмірі 6833,44 грн. на рахунок СТО ТОВ "Сан Моторс", що підтверджується платіжним дорученням №4756 від 07.02.2012 року.

Відтак, здійснена позивачем виплата страхового відшкодування підлягає відшкодуванню у порядку регресу у повному обсязі, враховуючи положення п.36.2 та 36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме щодо права страховика здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Підтвердженням фактично здійснених витрат по виплаті страхового відшкодування страховиком є виставлені ТОВ "Сан Моторс" рахунок та акт виконаних робіт по здійсненню ремонту пошкодженого ТЗ, а також платіжне доручення щодо перерахування грошових коштів (суми страхового відшкодування) на рахунок даної СТО.

У постановах Верховного Суду України від 12.03.2012 у справі №3-12гс12 та від 07.11.2011 у справі № 3-118гс11 зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право регресу, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Рішення Верховного Суду України, відповідно до положень ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого Господарського суду України від 12.11.2013 у справі №905/4194/13, у якій зауважено, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого ТЗ, а звіт про оцінку ТЗ є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Відтак, суд критично ставиться до посилань відповідача щодо неналежності доказів визначення вартості матеріального збитку пошкодженого ТЗ, оскільки, враховуючи приписи ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування", а також ч.ч. 2, 3 ст. 22, ст.1166 та ч.2 ст.1192 ЦК України, позивач має право на відшкодування фактично понесених ним витрат по виплаті страхового відшкодування, які є документально підтвердженими та обґрунтованими.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач також посилається на неповідомлення його відповідачем про настання страхового випадку, а відтак і підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування шкоди у порядку регресу відповідач не вбачає.

Проте, викладені у відзиві доводи відповідача не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зазначена обставина не зумовлює відсутність у позивача права на звернення до відповідача із регресним позовом, оскільки таке право на судовий захист прямо закріплено законом і вданому випадку у суду відсутні підстави для відмови у захисті цивільного права позивача в силу приписів ч.ч.1,3 ст.16 ЦК України.

Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем - Моторним (транспортним) страховим бюро України не доведено відсутність у нього зобов'язання по виплаті страхового відшкодування у порядку регресу.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості позовних вимог, які підлягають задоволенню.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" до Моторного (транспортного) страхового бюро України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Феноги Володимира Івановича про відшкодування шкоди в порядку регресу 6833,44 грн. - задовольнити.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, бульвар Русанівський, 8; ідентифікаційний код 21647131) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; ідентифікаційний код 20474912) 6833 (шість тисяч вісімсот тридцять три) гривні 44 копійки сплаченого страхового відшкодування та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 05.03.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 10.03.2015 року

Суддя К.В. Полякова