Постанова № 43053997, 10.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 березня 2015 року 13:00 № 826/2506/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П., розглянувши в скороченому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького Олега Антоновича провизнання рішень та бездіяльності протиправними, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького Олега Антоновича (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення від 09.02.2015 № 4262/07-01/15-Вих/К-301 Голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького Олега Антоновича про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві ОСОБА_1 від 28.01.2015;

- визнати протиправною бездіяльність Голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького Олега Антоновича щодо організації службового розслідування питань, викладених у заяві ОСОБА_1 від 28.01.2015;

- визнати протиправним рішення від 09.02.2015 № 4262/07-01/15-Вих/К-301 Голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького Олега Антоновича в частині невідповідності його змісту вимогам ч. 4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», а саме відсутності у тексті цього рішення роз'яснення порядку його оскарження;

- визнати протиправним рішення від 09.02.2015 № 4262/07-01/15-Вих/К-301 Голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького Олега Антоновича в частині невідповідності його змісту вимогам ХІ Перехідні Положення Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, а саме посиланням у тексті цього рішення на зміст п. 4 ч. 3 ст. 42, ст. 221, ст. 290 КПК України в редакції 2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправними, на думку позивача, бездіяльністю та рішенням відповідача при розгляді його заяви від 28.01.2015.

Зокрема, у заяві від 28.01.2015 позивач зазначав, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва (суддя Слободянюк Павло Леонідович) з серпня 2012 року знаходиться кримінальна справа № 2610/19559/2012 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч.ч. 2,3 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Отримавши відповідь від Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України на своє звернення, позивач дізнався, що 19.07.2012 Генеральною прокуратурою України позивачу пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, кримінальна справа № 11049-1-1-2012/003559 від 13.07.2012.

Таким чином, позивач у заяві від 28.01.2015 на адресу відповідача зазначав, що є підробленими або дані державного обліку скоєних злочинів або матеріали обвинувального висновку, що були направлені до Шевченківського районного суду м. Києва Генеральною прокуратурою України.

З огляду на наведене, ОСОБА_1 у заяві від 28.01.2015 просив Голову Шевченківського районного суду м. Києва Савицького О.А. на підставі Закону України «Про звернення громадян» організувати службове розслідування стосовно обставин надходження до Шевченківського районного суду м. Києва кримінальної справи № 2610/19559/2012 та передачі її у провадження судді Слободянюка П.Л.

Листом від 09.02.2015 № 4263/07-01/15-Вих/К-301 за підписом Голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького Олега Антоновича за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 28.01.2015, позивача повідомлено, що у провадженні судді Шевченківського районного суду Слободянюка П.Л. перебуває кримінальна справа № 2610/19556/2012 провадження № 1/761/13/2015 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч.ч. 2,3 ст. 358 КК України, та зазначено, що виходячи зі змісту звернення позивача та відповідно до Закону України «Про звернення громадян» підстав для організації проведення службового розслідування Головою Шевченківського районного суду м. Києва не вбачається. Водночас повідомлено, що відповідно до п. 14 ч. 3 ст. 42 Кримінального процесуального кодексу України обвинувачений має право ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 221 цього Кодексу, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу.

Вважаючи, що при розгляді звернення від 28.01.2015 відповідачем допущено протиправні дії та бездіяльність, які порушують положення Закону України «Про звернення громадян», позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Відповідачем суду надані письмові заперечення проти позову, у яких він посилається на норми статті 12 Закону України «Про звернення громадян», постанову Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007, статтю 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Кримінальний процесуальний кодекс України й зазначає, що звернення позивача від 28.01.2015 розглянуто у повному обсязі, за результатами звернення надано відповідь, у якій зазначено про відсутність підстав для організації проведення службового розслідування, з огляду на що просив відмовити у задоволенні позову.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.12.1996№N 393/96-ВР (далі по тексту - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно статті 3 наведеного Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання- письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно частини четвертої наведеної статті рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у провадженні судді Шевченківського районного суду м. Києва Слободянюка П.Л. перебуває кримінальна справа № 2610/19556/2012 провадження № 1/761/13/2015 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч.ч. 2,3 ст. 358 Кримінального кодексу України, з приводу якої позивач і звернувся з заявою від 28.01.2015.

Згідно статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України (1961 року) завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 (справа щодо конституційності ст. 248-3 ЦПК) зазначено, що "кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів".

Згідно статті 1 Кримінального процесуального кодексу України, чинного на момент звернення позивача з даним позовом до суду, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Статтею 2 наведеного Кодексу визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частиною першою статті 24 зазначеного Кодексу встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 221 вказаного Кодексу визначено, що слідчий, прокурор зобов'язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається. Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії.

Відповідно до статті 12 Закону № 393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Крім того, згідно частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Зокрема, втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом.

Виходячи з наведеного, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність підстав для організації проведення службового розслідування.

Крім того, права підозрюваного, обвинуваченого визначені статтею 42 Кримінального процесуального кодексу України, про що також було повідомлено позивача у листі відповідача від 09.02.2015.

Аналізуючи відповідь Голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького Олега Антоновича від 09.02.2015 № 4263/07-01/15-Вих/К-301 на звернення позивача від 28.01.2015, суд приходить до висновку, що відповідачем останнє розглянуто з дотриманням вимог чинного законодавства, у тому числі у межах строку, визначеного статтею 20 Закону № 393/96-ВР, з огляду на що підстав для задоволення позову судом не встановлено.

Частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки відповідачем свідки не залучалися й судова експертиза не проводилася, судові витрати з позивача стягненню не підлягають.

На підставі вищенаведених норм законодавства та керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167, 183-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ч. 8 ст. 183-2, ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.П. Катющенко