Ухвала суду № 43045947, 05.03.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 132/1475/13-ц Провадження № 22-ц/772/927/2015Головуючий в суді першої інстанції Павленко І. В.Категорія 27Доповідач Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Зайцева А.Ю.,

суддів: Денишенко Т.О., Луценка В.В.

при секретарі: Торбасюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 31.10.2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

В суд звернулось ПАТ КБ «Надра» з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.02.2007 року ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого з 04.02.2011 року є ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір. Відповідно до даного договору позивач надав відповідачці грошові кошти в сумі 25250 грн. для споживчих потреб, зі сплатою відсотків за користування кредитом з розрахунку 22 % річних, з терміном користування по 21.02.2009 року. У забезпечення своїх зобов'язань 21.02.2007 року між сторонами був укладений договір застави особистого майна, який надає перелік особистого заставного майна, вартість якого - 23160 грн. Станом на 02.04.2013 року відповідачка допустила кредитну заборгованість, яка становить 46601,60 грн. У зв'язку з виникненням заборгованості по оплаті передбачених кредитним договором платежів позивач неодноразово повідомляв відповідачку про факт виникнення заборгованості та її розмір. Однак на даний час кредитна заборгованість відповідачкою не погашена, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31.10.2013 року в задоволенні позову відмовлено .

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позивачем вимоги задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступних підстав.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Частина 1 статті 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.02.2007 року ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого з 04.02.2011 року є ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 01/24/МК/2007-980. Відповідно до даного договору позивач надав відповідачці грошові кошти в сумі 25250 грн. для споживчих потреб, зі сплатою відсотків за користування кредитом з розрахунку 22 % річних, з терміном користування по 21.02.2009 року. У забезпечення своїх зобов'язань 21.02.2007 року між сторонами був укладений договір застави особистого майна, який надає перелік особистого заставного майна, вартість якого 23160 грн.

Відповідачка взяті на себе за кредитним договором зобов'язання належним чином не виконувала про що їй направлялись відповідні претензії від 24.04.2008 року, 30.01.2008 року, 06.04.2009, однак кредитну заборгованість в повному обсязі позичальником так і не погашено.

Згідно розрахунку заборгованості по вказаному кредитному договору у ОСОБА_3 станом на 02.04.2013 року перед позивачем виникла заборгованість у загальній сумі 46 601,60 грн., з яких: 14 829,27 грн. - заборгованість із повернення кредиту; 24 374,18 грн. - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, 1 960,17 грн. - заборгованість по сплаті штрафів; 5 437,98 грн. - пеня за порушення строку сплати ануітетного платежу.

Пунктом 1.3. кредитного договору визначено, що кредит надано позичальником строком до 21.02.2009 року для споживчих потреб.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати, починаючи з 21.02.2009 року, а тому строк позовної давності сплив 21.02.2012 року.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

Таким чином, вирішуючи питання застосування строку позовної давності, зокрема і у справах щодо стягнення заборгованості за споживчим кредитом, суд має виходити з загальних засад цивільного права, які регулюють питання позовної давності (глава 19 ЦК України).

Підставою застосування позовної давності та у зв'язку з цим відмови у задоволенні позовних вимог, відповідно до ч.3,4 ст. 267 ЦК України, є наявність заяви сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Матеріали даної цивільної справи містять письмові заперечення відповідача від 31.10.2013 року (а.с.75-77), у розділі І яких відповідач викладає обставини спливу позовної давності, цитує законодавство, постанову пленуму ВССУ та таким чином просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, підсумовуючи заперечення проти позову в кінці їх тексу відповідач вказує на необхідності відмовити в задоволенні позовних вимог і в зв'язку з пропуском строку позовної давності (а.с.77).

Колегія суддів вважає, що відповідачем було письмово заявлено до винесення рішення у справі про застосування позовної давності, що і стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» - відхилити.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: А.Ю. Зайцев

Судді: Т.О. Денишенко

В.В. Луценко