Рішення № 43037247, 04.03.2015, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/11319/14-ц

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2015 року Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря Шабатин Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач), про визнання права власності.

Зазначила, що з 28.08.1992 р. між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. 29.05.2001 р. позивач придбала квартиру АДРЕСА_1. 17.09.2004 р. шлюб між сторонами було розірвано, а оскільки, після розірвання шлюбу відповідач не звертався до позивача про поділ майна, з урахуванням положень ст. ст. 71 - 72 СК України, відповідач пропустив відповідний строк для подання вимоги про поділ майна, а відтак, позивач вважає, що за нею має бути визнано в судовому порядку право особистої приватної власності на спірну квартиру.

В судовому засідання позивач та її представник позов підтримали, просили суд його задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 11.02.2014 р. представник відповідача позов визнав в повному обсязі.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11.02.2015 р. було відмовлено у визнанні відповідачем позову та продовжено судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтується позов, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову виходячи з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом було встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.08.1992 р. по 17.09.2004 р., дані обставини сторонами не заперечувались (а.с. 8).

Підставою позову стало те, що позивачем 29.05.2004 р. за власні кошти було придбано спірну квартиру, 17.09.2004 р. шлюб між сторонами було розірвано, а оскільки, після розірвання шлюбу відповідач не звертався до позивача про поділ майна, з урахуванням положень ст. ст. 71 - 72 СК України, відповідач пропустив відповідний строк для подання вимоги про поділ майна, а відтак, позивач вважає, що за нею має бути визнано в судовому порядку право особистої приватної власності на спірну квартиру.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 19.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідачем та його представником не було подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, натомість, в судовому засіданні 11.02.2014 р. представник відповідача позов визнав в повному обсязі.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11.02.2015 р. було відмовлено у визнанні відповідачем позову та продовжено судовий розгляд.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24.04.2008 р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про виключення майна з - під арешту, позов було задоволено частково, звільнено з-під арешту належну на праві власності ОСОБА_1 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 63).

Дане рішення набрало законної сили, при розгляді вищезазначеної цивільної справи судом встановлені наступні обставини: «Таким чином , аналізуючи в сукупності надані суду докази суд приходить до висновку, що спірна квартира є спільним майном подружжя, оскільки договір купівлі-продажу укладений 29.05.2001 року в період шлюбу сторін, суду не доведено ту обставину, що позивачка придбала спірне майно самостійно, тому має право на 1/2 частину майна і підлягає задоволенню звільнення з - під арешту 1/2 частина квартири АДРЕСА_1.»

Відповідно до Ухвали Апеляційного суду м. Києва від 02.07.2013 р. апеляційні скарги ОСОБА_3 та начальника Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Опальченко В.О. було задоволено, Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 23.04.2013 р. скасовано, Подання начальника відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Опальченка В.О. про визначення частки майна боржника у майні, яким ОСОБА_2 володіє спільно з іншими особами задоволено, визначено, що частка ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 становить 1/2 частину цієї квартири (а.с. 64 - 65).

У відповідності до обставин, встановлених Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02.07.2013 р.: «Виходячи з того, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя і рішенням суду встановлено , що 1/2 частина цієї квартири належить ОСОБА_1, то відповідно інша половина цієї квартири належить ОСОБА_2 Відповідно до ч. 6 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Майно, яким боржник ОСОБА_2 володіє спільно з іншою особою, ОСОБА_1, є нерухомим майно і звернення стягнення на будинок, квартиру, земельну ділянку, інше нерухоме майно фізичної особи проводиться у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належить боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. При цьому ст. ст. 52, 63 названого Закону встановлено порядок та черговість звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, відповідно до якого стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Таким чином, звернення стягнення на належне боржникові нерухоме майно (частку у спільному майні) можливе лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення. З наданих державним виконавців вбачається, що за час проведення виконавчих дій державним виконавцем вживалися усі заходи для виявлення іншого майна боржника, а саме: проводились заходи щодо арешту майна за місцем проживання, наявність у боржника транспортних засобів, реєстрації права власності на нерухоме майно, належних боржнику грошових коштів. Проте, в процесі виконавчих дій ДВС у Подільському РУЮ у м. Києві не виявлено наявність іншого майна боржника, лише нерухоме майно, яке є спільною сумісною власністю з ОСОБА_1, за рахунок якого можливо провести виконання виконавчого документа. Проте суд на зазначені обставини та вимоги закону не звернув увагу, а тому ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про задоволення подання з наведених підстав.»

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

У відповідності до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України передбачено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Як передбачено п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, зокрема можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Цією Постановою роз'яснено судам, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою, до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувались за рахунок коштів, що бути особистою власністю кожного з них.

Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Обґрунтування представника позивача, з посиланням на Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 11.05.2012 р., якою у задоволенні подання головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_5 про визначення частки майна боржника - ОСОБА_2 було відмовлено, а Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04.07.2012 р. вищезазначене судове рішення, залишено без змін, судом не беруться до уваги виходячи з наступного (а.с. 91 - 94).

Так, вищезазначені судові рішення були ухвалені до прийняття 02.07.2013 р. Апеляційним судом м. Києва судового рішення за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та начальника Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Опальченко В.О. Одночасно, при вирішенні Подільським районним судом м. Києва подання головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_5 про визначення частки майна боржника - ОСОБА_2, суд виходив з тих обставин, що у поданні головний державний виконавець просить визначити частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, визнавши право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Однак, нормами ст. 379 ЦПК України передбачено за поданням державного виконавця можливо лише визначення частки майна боржник у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Вирішення питання щодо визнання права власності на майно боржника за поданням державного виконавця зазначена стаття ЦПК не передбачає. Крім того, в поданні чітко не зазначено хто є співвласниками квартири АДРЕСА_1 із зазначенням прізвища, ім'я, по-батькові цих осіб, а також не надано доказів, які вказують на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками зазначеної квартири та спільно володіють майном. Одночасно норма ст. 379 ЦПК України не передбачає за поданням державного виконавця зобов'язання фізичних чи юридичних осіб здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення подання.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. ст. 27 - 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, з огляду на встановлені судами обставини, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, оскільки позовні вимоги не знайшли свого доведення, є не обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 364, 368, 370, 372 ЦК України, ст. ст. 69 - 71 СК України, положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 10 - 11, 27 - 30, 59 - 61, 88, 209, 213 - 215, 218, 223, 294 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання права власності - залишити без задоволення;

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. В. Гребенюк