Рішення № 43035943, 04.03.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 538/1084/14-ц Номер провадження 22-ц/786/439/15Головуючий у 1-й інстанції Хоменко О. А. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді : Пікуля В.П.,

суддів : Обідіної О.І., Панченка О.О.,

при секретарі: Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенча»

на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенча» про стягнення боргу, визнання недійсним розділів 4,5,6,7 договору оренди майна, визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенча» до ОСОБА_2 про визнання договору оренди майна з правом викупу таким, що припинив свою дію, стягнення заборгованості та повернення орендованого майна власнику,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Сенча» про стягнення боргу, визнання недійсним розділів 4,5,6,7 договору оренди майна, визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно.

Згідно останніх змінених позовних вимог від 27.08.2014 року просив суд стягнути з ТОВ «Сенча» на його користь борг за договором позики в розмірі 75808 грн. (сімдесят п"ять тисяч вісімсот вісім гривень);

визнати недійсним розділи 4,5,6,7 Договору оренди майна з правом викупу, укладеного між ним та ТОВ "Сенча" 24.12.2009 року;

визнати дійсним договір купівлі - продажу виробничих приміщень бувшої МТФ №2 с.Сенча ( за виключенням розділів 4,5,6,7) укладений 24.12.2009 року між ТОВ "Сенча" та громадянином ОСОБА_2 в формі "Договору оренди майна з правом викупу";

визнати право власності громадянина ОСОБА_2 на нерухоме майно, прийняте згідно акту прийому - передачі майна від 27.12.2009 року до Договору оренди майна з правом викупу укладеного між ТОВ «Сенча» та ОСОБА_2 24.12.2009 року.

Також просив стягнути з ТОВ «Сенча» на користь позивача судові витрати.

25.07.2014 року ТОВ "Сенча" Лохвицького району, Полтавської області пред'явило зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання договору оренди майна з правом викупу таким, що припинив свою дію, стягнення заборгованості та повернення орендованого майна власнику. ТОВ «Сенча»просило суд визнати договір оренди майна з правом викупу №15 від 24 грудня 2009 року таким, що закінчив строк своєї дії 01 січня 2013 року. Зобов'язати ОСОБА_2 повернути та передати за актом приймання передачі ТОВ "Сенча" об'єкт оренди визначений у договорі оренди майна з правом викупу №15 від 24 грудня 2009 року у стані негіршому ніж він був отриманий в аренду із урахуванням переданого зносу та стягти з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Сенча" заборгованість з орендної плати по Договору оренди майна з правом викупу №15 від 24 грудня 2009 року в сумі 329750,00 грн. та штрафні санкції за користування виплати орендної плати в сумі 116072,15 грн.

Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від28 липня 2014 року вищевказані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 рокупозовну заяву ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенча" задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенча" на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 75808 грн.

Визнано недійсними розділи 4,5,6,7 Договору оренди майна з правом викупу укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сенча" та ОСОБА_2 24.12.2009 року ( щодо орендних правовідносин).

Визнано дійсним договір купівлі-продажу виробничих приміщень бувшої МТФ №2 с. Сенча, Лохвицького району, Полтавської області укладений 24.12.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сенча" та ОСОБА_2 в формі "Договору оренди майна з правом викупу" (за виключенням розділів 4,5,6,7).

Визнано право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно прийняте згідно акту прийому-передачі майна від 27.12.2009 року до Договору оренди майна з правом викупу укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сенча" та ОСОБА_2 24.12.2009 року.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенча" на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 3300 грн.

В задоволенні зустрічної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенча" до ОСОБА_2 відмовлено.

ТОВ «Сенча» оскаржило рішення, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким: відповідно до вимог п.10.2 Договору оренди майна з правом викупу №15 від 24.12.2009 року визнати цей договір таким, що закінчив строк своєї дії; зобов'язати ОСОБА_2 повернути та передати за актом приймання-передачі ТОВ «Сенча» об'єкт оренди, визначений у договорі оренди майна з правом викупу №15 від 24.12.2009 року у стані не гіршому, ніж він був переданий в оренду із врахуванням природного зносу; стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Сенча» заборгованість з орендної плати по договору оренди майна з правом викупу №15 від 24.12.2009 року в сумі 329 750 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Сенча» штрафні санкції за прострочення виплати орендної плати в сумі 116 072, 15 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Сенча» витрати, пов'язані з оплатою судового збору в сумі 3654 грн.; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ «Сенча» відмовити у повному обсязі.

Апелянт вважає, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення суду прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Із матеріалів справи вбачається, що 21.12.2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Сенча» було укладено у письмовій формі договір позики грошових коштів в сумі 50 000 грн. з кінцевим терміном повернення 21.12.2011 року.

При цьому, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, щодо розміру заборгованості за договором та правильно стягнув загальну суму заборгованості у розмірі 75 808 грн.

Аналізуючи матеріали, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дав вірно оцінку доказам у справі щодо укладення договору позики, зокрема, суд обґрунтовано прийшов до висновку, що позивачем надано до суду останню редакцію Договору позики виготовлену за допомогою друкування на принтері, який був погоджений та підписаний сторонами. Підписання сторонами цього договору та узгодження ними умов договору підтвердив як позивач, так і свідок ОСОБА_3, який на час укладення договору займав посаду директора ТОВ «Сенча».

Доводи апелянта щодо відсутності у нього на час укладення договору позики комп'ютерної техніки не ставлять під сумнів правильність рішення суду першої інстанції, оскільки, як уже зазначалося, свідок ОСОБА_3 підтвердив свій підпис на договорі позики та підтвердив що саме у редакції наданій позивачем був укладений договір.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що Договір оренди майна з правом викупу, наданий ТОВ «Сенча», також виготовлений за допомогою принтеру.

Тобто, сам факт відсутності у ТОВ «Сенча» комп'ютерної техніки не виключає можливості виготовлення договору, в тому числі позики, на комп'ютерній техніці, яка може належати іншій особі.

Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів учасників ринку фінансових послуг і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики правовідносини, яких урегульовані нормами ст.ст. 1046-1048 ЦК України, а доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є безпідставними.

Посилання апелянта щодо зарахування коштів сплачених за договором позики у рахунок орендної плати не знайшли підтвердження при розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Так, згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 21 грудня 2009 року № 1076 від ОСОБА_2 ТОВ «Сенча» прийнято 50 000 грн. згідно договору позики від 21.12.09 року.

Сам договір позики не містить даних про те, що кошти отримані за договором позики мають враховуватися в рахунок оренди, інші переконливі докази, які б вказували, що сторони досягли згоди про зарахування коштів за договором позики у рахунок орендної плати відсутні.

Відповідно до ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальном посвідченню.

За приписами ч. 1 ст. 220ЦК України, у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Із матеріалів справи також вбачається, що 24 грудня 2009 року сторонами був підписаний договір оренди майна з правом викупу, предметом якого є виробничі приміщення бувшої МТФ № 2 с. Сенча. Нотаріально даний договір не посвідчений.

Згідно п. 4.1. договору, строк договору оренди складає три роки з моменту прийняття майна, що орендується, за актом передання-приймання.

Тобто, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що договір оренди майна з правом викупу є нікчемним, а тому вірно відмовив у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Сенча».

При цьому, оскільки договір є нікчемним відсутні підстави для скасування рішення у частині визнання недійсними розділів 4,5, 6,7 Договору оренди майна з правом викупу.

Проте, колегія суддів не може погодися із рішенням суду у частині:

визнання дійсним договору купівлі - продажу виробничих приміщень бувшої МТФ №2 с. Сенча, Лохвицького району, Полтавської області укладеного 24.12.2009 року між ТОВ "Сенча" та ОСОБА_2 в формі "Договору оренди майна з правом викупу" (за виключенням розділів 4,5,6,7);

визнання права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, прийняте згідно акту прийому-передачі майна від 27.12.2009 року до Договору оренди майна з правом викупу укладеного між ТОВ "Сенча" та ОСОБА_2 24.12.2009 року, -з наступних підстав.

Так, задовольняючи позов у частині вказаних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу виробничих приміщень бувшої МТФ № 2 розташованих в с. Сенча Лохвицького району Полтавської області і в подальшому відбулося часткове його виконання.

Однак, суд першої інстанції не звернув увагу, що у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховним Судом України викладена правова позиція, відповідно до якої вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК ( 435-15 ) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Згідно ст. 657 ЦК України (в редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин), договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Отже, оскільки договір купівлі-продажу виробничих приміщень бувшої МТФ №2 с. Сенча, Лохвицького району, Полтавської області, на час виникнення спірних правовідносин, підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, положення ч. 2 ст. 220 ЦК України в даному випадку застосовуватися не можуть.

Відповідно відсутні і підстави для визнання за ОСОБА_2 права власності на вищевказане нерухоме майно.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 рокуу частині:

визнання дійсним договору купівлі - продажу виробничих приміщень бувшої МТФ №2 с. Сенча, Лохвицького району, Полтавської області укладеного 24.12.2009 року між ТОВ"Сенча" та ОСОБА_2 в формі "Договору оренди майна з правом викупу" (за виключенням розділів 4,5,6,7);

визнання права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, прийняте згідно акту прийому-передачі майна від 27.12.2009 року до Договору оренди майна з правом викупу укладеного між ТОВ "Сенча" та ОСОБА_2 24.12.2009 року,

- підлягає скасуванню із ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Крім того, рішення суду слід змінити у частині розподілу судових витрат, зменшивши суму стягнутих судових витрат з ТОВ "Сенча" на користь ОСОБА_2 із 3300 грн. до 1001 грн. 60 коп.

У іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. 303, п.п.3,4 ч.1 ст. 309, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенча»- задовольнити частково.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 рокуу частині:

визнання дійсним договору купівлі - продажу виробничих приміщень бувшої МТФ №2 с. Сенча, Лохвицького району, Полтавської області укладеного 24.12.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сенча" та ОСОБА_2 в формі "Договору оренди майна з правом викупу" (за виключенням розділів 4,5,6,7);

визнання права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, прийняте згідно акту прийому-передачі майна від 27.12.2009 року до Договору оренди майна з правом викупу укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сенча" та ОСОБА_2 24.12.2009 року - скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенча" до ОСОБА_2у частині вимог щодо:

визнання дійсним договору купівлі-продажу виробничих приміщень бувшої МТФ №2 с.Сенча ( за виключенням розділів 4,5,6,7) укладеного 24.12.2009 року між ТОВ "Сенча" та громадянином ОСОБА_2 в формі "Договору оренди майна з правом викупу";

визнання права власності громадянина ОСОБА_2 на нерухоме майно, прийняте згідно акту прийому - передачі майна від 27.12.2009 року до Договору оренди майна з правом викупу укладеного між ТОВ «Сенча» та ОСОБА_2 24.12.2009 року - відмовити.

Рішення у частині судових витрат змінити, зменшивши суму стягнутих судових витрат з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенча" на користь ОСОБА_2 із 3300 грн. до 1001 грн. 60 коп.

У іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя: В.П. Пікуль

Судді: О.І. Обідіна

О.О. Панченко

З оригіналом згідно

суддя В.П.Пікуль