Рішення № 43035222, 26.02.2015, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12988/14-ц

2/369/356/15

РІШЕННЯ

Іменем України

26.02.2015 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчка А.Я.

за участю секретаря Ткачук Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року позивач ТОВ «КЕЙ КОЛЕКТ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що 14.07.2006 року ОСОБА_2 уклав з АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», кредитний договір № 11018557000.

Відповідно до умов Кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальнику кредит у сумі 26700,00 USD, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 11018557000 від 14.07.2006 року. В подальшому відповідач ОСОБА_1 та банк, уклали іпотечний договір № 487 від 14.07.2006 року. Відповідно до умов іпотечного договору в іпотеку було передано нерухому майно - опис-є виділеною в натурі земельною ділянкою, межі якої визначені на місцевості; цільове призначення-будівництво і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки- 222483200:03:002:200023 площа-0,1500 га, рілля(загальна). Предмет іпотеки знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

12.12.2011 року банк відступив ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» відповідно до договору факторингу №1 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами, свої права вимоги до відповідача за зобов'язаннями по кредитному договору № 1018557000 від 14.07.2006 року та іпотечним договором № 487 від 14.07.2006 року.

В порушення умов кредитного договору, позичальник свої зобов'язання належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 01.12.2013 р. заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 1018557000 становить 32338,15 USD, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 510004,96 гривень, а саме: заборгованість по основній сумі кредиту 18184,36 USD, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.11.2014 р. року складає - 286785,54 грн.; заборгованість за процентами - 14153,79 USD, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.11.2014 p.. року складає - 223219,42 грн.

Однак, зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконується.

Тому просили в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11018557000 14.07.2006 року, яка складає 32338,15 USD, що за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку складає - 510004,96 гривень, а саме: звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання ТОВ «Кей-Колект» права власності - опис-є виділеною в натурі земельною ділянкою, межі якої визначені на місцевості; цільове призначення-будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки - 322248-83200:03:002:200023 площа-0,1500 га, рілля.

Визнати за ТОВ «Кей-Колект» право власності на - опис-є виділеною в натурі земельною ділянкою, межі якої визначені на місцевості: цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки-3222483200:03:002:200023 площа-0,1500 га. рілля(загальна). Припинити право власності ОСОБА_1 на опис-є виділеною в натурі земельною ділянкою, межі якої визначені на місцевості; цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд: кадастровий номер земельної ділянки-3222483200:03:002:200023 площа-0,1500 га. рілля(загальна). та стягнути судові витрати на користь позивача.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Відповідач проти позову заперечував, просив відмовити у їх задоволенні.

Третя особа в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, інформацію про причини своєї неявки та про свою позицію щодо позову суду не надав.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 14.07.2006 року третя особа ОСОБА_2 уклав з АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», кредитний договір № 11018557000, що підтверджується вказаним договором № 11018557000 від 14.07.2006 року.

Відповідно до умов Кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальнику кредит у сумі 26700,00 USD, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 11018557000 від 14.07.2006 року в подальшому відповідач ОСОБА_1 та банк, уклали іпотечний договір № 487 від 14.07.2006 року, вказана обставина підтверджується іпотечним договором № 487 від 14.07.2006 року.

Відповідно до умов іпотечного договору в іпотеку було передано нерухому майно - опис-є виділеною в натурі земельною ділянкою, межі якої визначені на місцевості; цільове призначення-будівництво і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки- 222483200:03:002:200023 площа-0,1500 га, рілля(загальна). Предмет іпотеки знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи в подальшому 12.12.2011 року банк відступив ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», відповідно до договору факторингу №1 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами, свої права вимоги до відповідача за зобов'язаннями по кредитному договору № 1018557000 від 14.07.2006 року та іпотечним договором № 487 від 14.07.2006 року., про що свідчить вищезгадані договори про відступлення прав.

В порушення умов кредитного договору, позичальник свої зобов'язання належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 01.12.2013 р. заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 1018557000 становить 32338,15 USD, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 510004,96 гривень, а саме: заборгованість по основній сумі кредиту 18184,36 USD, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.11.2014 р. року складає - 286785,54 грн.; заборгованість за процентами - 14153,79 USD, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.11.2014 p.. року складає - 223219,42 грн., що відповідно підтверджується довідкою розрахунком заборгованості наданої позивачем від 11.11.2014 року.

Як установлено судом зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконується.

Як вбачається згідно п. 2.1 договору іпотеки № 487 від 14.07.2006 року у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановленим вказаним договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а у разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи зміст заявлених вимог, суд приходить до висновку про необхідність аналізу наступних правових норм.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Зважаючи на ч.ч. 2, 3 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи зі змісту ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно зі ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

У ст. 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі ліквідації юридичної особи - заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Абзацом 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України проголошено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ч. 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Зважаючи на ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1. 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Зважаючи на зміст ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити таку істотну умову, як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

У відповідності до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вище перелічені правові норми в розрізі наданих суду матеріалів, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» повідомлення про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

У відповідності до пункту 3.3.4, та 3.3.5 договору іпотеки №487 від 14.07.2006 року , іпотекодержатель зобов»язаний при невиконанні або неналежному виконанні іпотекодавцем будь-якого зобов»язання та/або умов цього договору надіслати іпотекодавцю повідомлення про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов»язання та/або умов цього договору.

Тобто, сторони в договорі обумовили порядок звернення стягнення на предмет іпотеки саме після направлення іпотекодавцю вимоги про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов»язання та/або умов договору із конкретним зазначенням вимог необхідних до виконання або усунення, згідно якої іпотекодавець має тридцять календарних днів для вчинення дій відповідно до вимоги у відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

У судовому засіданні представник позивача не заперечував, що такої вимоги відповідно до пунктів 3.3.4, та 3.3.5 договору іпотеки відповідачу ОСОБА_1 як іпотекодавцю надіслано не було, що позбавило його передбаченої договором іпотеки можливості протягом тридцяти календарних днів усунути порушення основного договору в досудовому порядку.

Відсутність вказаної вимоги доведено, також, відповідно до правил частини 3 ст.61 ЦПК України.

За таких обставин позивач не використав своє право на позасудове врегулювання спору.

У своїх вимогах позивач просить визнати за ТОВ «Кей-Колект» право власності на - опис-є виділеною в натурі земельною ділянкою, межі якої визначені на місцевості: цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки-3222483200:03:002:200023 площа-0,1500 га. рілля(загальна) та припинити право власності ОСОБА_1 на опис-є виділеною в натурі земельною ділянкою, межі якої визначені на місцевості; цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд: кадастровий номер земельної ділянки-3222483200:03:002:200023 площа-0,1500 га. рілля(загальна).

Однак, відповідно до п.38 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи №5 від 20.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання, він не має права звертатися із позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги ТОВ «КЕЙ КОЛЕКТ» про визнання за ними право власності на спірну земельну ділянку є передчасними.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано доказів належності відповідачу на праві власності спірної земельної ділянки, оскільки, так як у разі перебування цих земель на праві власності у інших громадян та юридичних осіб, рішенням про задоволення позову можуть бути порушені права осіб, які не брали участь у справі, а виконання цього рішення буде неможливим через відмінність відповідача та особи, за якою зареєстровано право власності на стягуване майно.

Окрім, того як установлено судом, та не оспорювалось представником позивача у судовому засіданні, позивачем не проводилась експертна грошова оцінка спірної земельної ділянки, яка є предметом іпотеки на час розгляду справи в суді.

Згідно ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до п. 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Всупереч вимогам ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» суду не подано достатніх даних та належних і допустимих доказів обставин, які підлягають обов'язковому зазначенню у рішенні суду у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, суду не подано жодних доказів вартості предмету іпотеки станом на час звернення до суду або розгляду справи. Також суду не подано достатніх даних про опис нерухомого майна, його технічні характеристики, точну адресу місцерозташування, фактичного власника на час вирішення спору та правовстановлюючі документи, що унеможливлює ідентифікацію предмету спору. Крім того, суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли достовірного і достатнього підтвердження доводи представника позивача ТОВ «КЕЙ КОЛЕКТ» про належність спірного майна саме відповідачу ОСОБА_1, оскільки позивачем надано лише ксерокопії договору споживчого кредиту, договору поруки, та договору іпотеки, та нечитабельні ксерокопії паспорту. На час розгляду даної справи суд в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України обмежений вимогами ЦПК України з власної ініціативи витребовувати будь-які докази, дані дії відповідно до ст.ст. 10, 130, 133, 135 ЦПК України він може вчинити лише за клопотанням особи, яка бере участь у справі, поданим згідно зі ст.ст. 133, 134 ЦПК України. Право заявляти клопотання представнику позивача було роз'яснено у судовому засіданні, проте цим правом він не скористався.

Таким чином, вартість спірного майна не визначена і не доведена, що позбавляє суд обєктивно оцінити співмірність та обгрунтованість позовних вимог позивача з вартістю іпотечного майна.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги ТОВ «КЕЙ КОЛЕКТ» в частині звернення стягнення на майно недоведеними належними і допустимими доказами всупереч положенням ст.ст.10,11,60 ЦПК України, тому їх задоволення в межах наявних у справі доказів є неможливим.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Представник позивача не довів тих обставин на які посилався як на підставу своїх вимог, не надав докази в обґрунтування цих вимог, не спростував тих обставин на які посилався представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є його обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

За таких обставин аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, виходячи з вищенаведеного, враховуючи обставини справи, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Зважаючи на вищенаведене, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст. 3, 15, 16, 182, 321, 328, 330, 388, 526, 527, 554, 572, 575, 589, 590, 593, 599, 610 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 18, 23, 33, 35,36, 39 Закону України «Про іпотеку», п. п 38, 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки, керуючись ст.ст. 3, 4, 14, 10, 15, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення.

Суддя: А.Я.Волчко