Рішення № 43033383, 10.03.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.03.15р. Справа № 904/662/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Склад" (с. Мартусівка, Бориспільського району, Київської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаваре" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 04-12/35 про надання складських послуг та додаткових послуг зберігання від 01.04.2012 у загальному розмірі 47 989 грн. 90 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Задворна Н.М. - представник (довіреність б/н від 03.03.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Заммлер Склад" (далі-позивач) звернулось до господарського суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаваре" (далі-відповідач) заборгованість за договором № 04-12/35 про надання складських послуг та додаткових послуг зберігання від 01.04.2012 у загальному розмірі 47 989 грн. 90 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 32 575 грн. 73 коп. - основний борг;

- 4 424 грн. 89 коп. - пеня;

- 3 257 грн. 57 коп. - штраф;

- 6 915 грн. 82 коп. - інфляційні втрати;

- 815 грн. 89 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 04-12/35 про надання складських послуг та додаткових послуг зберігання від 01.04.2012 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані послуги за період з грудня 2013 року по лютий 2014 року та за липень 2014 року у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 32 575 грн. 73 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.7. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 4 424 грн. 89 коп. та штраф в сумі 3 257 грн. 57 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача втрати від інфляції у сумі 6 915 грн. 82 коп., 3% річних у сумі 815 грн. 89 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 19.02.2015.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 19.02.2015 не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, крім того, витребуваних ухвалою суду від 05.02.2015 документів не надали.

Так, ухвалою суду від 19.02.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.03.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі. Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Так, у судовому засіданні 10.03.2015 позивачем був викладений зміст позовних вимог, наведені доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судове засідання 05.03.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.03.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, провулок Добровольців, 17/8, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 05.02.2015 було повернуто за зворотною адресою з приміткою "за закінченням терміну зберігання".

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 19.02.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 05.02.2015 та від 19.02.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.03.2015 та неотримані відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса відповідача, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.03.2015, а також надано можливість реалізувати право на участь у судовому засіданні його представника, оскільки судом було відкладено розгляд справи з 19.02.2015 на 10.03.2015.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Суд вважає, що відповідачі не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Заммлер Склад" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лаваре" (далі - замовник, відповідач) було укладено договір № 04-12/35 про надання складських послуг та додаткових послуг зберігання (далі - договір) (а.с.12-17), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався своїми силами та засобами надавати замовнику складські послуги та додаткові послуги зберігання (далі - послуги) згідно з тарифами, зазначеними в додатку 1 до договору, а замовник зобов'язався оплачувати надані виконавцем послуги відповідно до погоджених тарифів (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 1.2. договору до виконавця, який прийняв товар/вантаж на зберігання на умовах договору, право власності не переходить. Виконавець може набувати право користування товаром/вантажем в ході його зберігання, тільки за письмовим дозволом замовника та після оформлення всіх необхідних у зв'язку з цим документів.

Зазначені в пункті 1.1. договору послуги надаються виконавцем на території складського приміщення, яке знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Мартусівка, вул. Мойсеєва, 70 (пункт 2.2. договору).

У пунктах 10.1. та 10.4. договору сторони узгодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, і діє до 01 квітня 2013 року. Якщо жодна з сторін протягом 30 діб до моменту закінчення дії договору, не сповістить у письмовій формі іншу сторону про наміри розірвати договір, то такий договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік.

Відповідно до вказаних умов, договір було автоматично пролонговано на таких самих умовах на кожний наступний календарний рік, у зв'язку з відсутністю заперечень сторін протягом 30 діб до моменту закінчення дії договору.

Доказів розірвання або припинення договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору № 04-12/35 про надання складських послуг та додаткових послуг зберігання від 01.04.2012, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 та Глави 66 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 957 Цивільного кодексу України визначено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Згідно з пунктами 4.4 та 4.5. договору надання послуг оформлюється актом наданих послуг, який готується виконавцем та надається замовнику на підпис. Акт наданих послуг повинен бути підписаний замовником та повернутий виконавцю протягом 3 днів з дати його отримання. У випадку відсутності у вказаний строк письмових зауважень замовника, послуги вважаються наданими належним чином, а акт затвердженим та підписаним.

На виконання умов договору у період з грудня 2014 року по лютий 2014 року та у липні 2014 року позивачем були надані відповідачу послуги на загальну суму 39 578 грн. 29 коп., що підтверджується наступними актами надання послуг:

- № 1861 від 30.12.2013 на суму 13 437 грн. 06 коп.;

- № 1862 від 30.12.2013 на суму 6 121 грн. 24 коп.;

- № 108 від 31.01.2014 на суму 7 549 грн. 19 коп.;

- № 109 від 31.01.2014 на суму 2 282 грн. 42 коп.;

- № 283 від 28.02.2014 на суму 5 023 грн. 62 коп.;

- № 284 від 28.02.2014 на суму 3 164 грн. 76 коп.;

- № 1086 від 21.07.2014 на суму 2 000 грн. 00 коп.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач надав визначені договором послуги, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 39 578 грн. 29 коп., що підтверджується вказаними актами надання послуг, які підписані та скріплені печатками обох сторін.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку, вартості та якості наданих послуг. А також, з вищезазначених актів вбачається, що акти підписані без заперечень. Позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (частина 1 статті 946 Цивільного кодексу України).

Так, у розділі 4 договору сторони узгодили розмір та порядок оплати.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2. договору плата за зберігання товару/вантажу та додаткові складські послуги розраховується відповідно до діючих тарифів, передбачених у додатку № 1. Розмір такої плати відображається у наданому до оплати виконавцем замовнику рахунку-фактурі. Виконавець зобов'язаний виставляти рахунки за надані послуги щомісячно у два періоди: за першу половину місяця до 20 числа поточного місяця та за другу половину місяця до 5 числа наступного місяця за той, в якому послуги були надані. Дати виставлення рахунків - 15 число та останній календарний день місяця.

Так, позивач виставив відповідачу наступні рахунки на оплату, які були разом з актами наданих послуг направлені відповідачу:

- № 1873 від 27.12.2013 на суму 13 437 грн. 06 коп., відправлений відповідачу 03.01.2014;

- № 1874 від 27.12.2013 на суму 6 121 грн. 24 коп., відправлений відповідачу 03.01.2014;

- № 109 від 31.01.2014 на суму 7 549 грн. 19 коп., відправлений відповідачу 06.02.2014;

- № 110 від 31.01.2014 на суму 2 282 грн. 42 коп., відправлений відповідачу 06.02.2014;

- № 295 від 28.02.2014 на суму 5 023 грн. 62 коп., відправлений відповідачу 06.03.2014;

- № 296 від 28.02.2014 на суму 3 164 грн. 76 коп., відправлений відповідачу 06.03.2014;

- № 1125 від 21.07.2014 на суму 2 000 грн. 00 коп., відправлений відповідачу 28.07.2014.

Доказами направлення вказаних рахунків та актів наданих послуг є поштові квитанції, копії яких додані позивачем до супровідного листа від 03.03.2015 (вхідний суду 10.03.2015 № 14131/15), а також записи з журналу реєстрації вихідної кореспонденції, копія яких також наявна в матеріалах справи.

Крім того, у судовому засіданні представник позивача зазначав, що сторони усно погодили надсилання вказаних рахунків електронною поштою, у зв'язку з чим всі рахунки в день їх підписання у вказаний спосіб додатково направлялись відповідачу.

Згідно з пунктом 4.3. договору оплата наданих послуг здійснюється замовником протягом 3 банківських днів з дня отримання рахунку-фактури від виконавця у безготівковій формі на його розрахунковий рахунок, але не пізніше ніж 8 днів з дати виставлення рахунку.

У визначений пунктом 4.3. договору термін відповідач надані позивачем у період з грудня 2013 року по лютий 2014 року та за липень 2014 року послуги не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 32 575 грн. 73 коп., що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, відповідно до умов договору відповідач зобов'язався оплачувати вказані послуги не пізніше ніж 8 днів з дати виставлення рахунку.

При цьому, як встановлено судом, на виконання умов договору № 04-12/35 про надання складських послуг та додаткових послуг зберігання від 01.04.2012 позивачем у період з грудня 2013 року по лютий 2014 року та за липень 2014 року були надані послуги на загальну суму 39 578 грн. 29 коп., відповідач в свою чергу прийняв надані послуги, але не виконав належним чином свої зобов'язання щодо оплати отриманих послуг за вказаний період, чим порушив умови договору, норми чинного законодавства, та у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 32 575 грн. 73 коп.

Так, позивач зазначає, що правовідносини за спірним договором існують між сторонами з 2012 року, але відповідач систематично порушує зобов'язання щодо вчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, посилаючись на те, що послуги відповідачем оплачуються починаючи з 2013 року нерегулярно та не у повному обсязі. Так у спірному періоді відповідачем послуги оплачені лише частково - у сумі 7 002 грн. 56 коп.

З урахуванням порушення відповідачем строків оплати наданих послуг, позивачем на адресу відповідача направлялася претензія № 1411/14 від 14.11.2014, яка не була задоволена відповідачем (а.с.33-35).

Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2013 по 15.12.2014, підписаний позивачем та відповідачем, відповідно до якого заборгованість на користь позивача складає 32 575 грн. 73 коп. (а.с.32).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

На момент розгляду справи заборгованість відповідача складає 32 575 грн. 73 коп., докази погашення якої в матеріалах справи відсутні.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Так, строки виконання грошового зобов'язання щодо оплати наданих у спірний період послуг є такими, що настали.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасної оплати вказаних послуг, у зв'язку з чим факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 32 575 грн. 73 коп. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.7. договору сторони погодили, що за порушення замовником строків оплати рахунків виконавця, замовник несе відповідальність у вигляді пені, що становить подвійну облікову ставку НБУ за кожен день прострочення від несплаченої суми.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, позивачем при зверненні із позовною заявою була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем в сумі 4 424 грн. 89 коп. В подальшому, на виконання вимог ухвали суду, позивачем наданий розгорнутий розрахунок пені за кожним рахунком окремо, за наслідком якого позивачем за період з 04.01.2014 по 08.12.2014 визначена сума пені - 5 562 грн. 24 коп.

Дослідивши надані позивачем розрахунки, суд вважає їх такими, що здійснені з порушенням умов договору, вимог пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, а отже є необґрунтованими.

При цьому, згідно з пунктом 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, судом, враховуючи визначений пунктом 4.3. договору порядок оплати, виходячи із дати направлення рахунків відповідачу, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем, встановлено, що за відповідними рахунками є наступні періоди прострочення:

- № 1873 від 27.12.2013 на суму 13 437 грн. 06 коп., період прострочення з 13.01.2014 по 08.12.2014;

- № 1874 від 27.12.2013 на суму 6 121 грн. 24 коп., період прострочення з 13.01.2014 по 08.12.2014;

- № 109 від 31.01.2014 на суму 7 549 грн. 19 коп., період прострочення з 15.02.2014 по 08.12.2014;

- № 110 від 31.01.2014 на суму 2 282 грн. 42 коп., період прострочення з 15.02.2014 по 08.12.2014;

- № 295 від 28.02.2014 на суму 5 023 грн. 62 коп., період прострочення з 15.03.2014 по 08.12.2014;

- № 296 від 28.02.2014 на суму 3 164 грн. 76 коп., період прострочення з 15.03.2014 по 08.12.2014;

- № 1125 від 21.07.2014 на суму 2 000 грн. 00 коп., період прострочення з 06.08.2014 по 08.12.2014.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом визначена сума пені - 3 446 грн. 19 коп., а отже вимоги позивача щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 3 446 грн. 19 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за надані послуги у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 6 915 грн. 82 коп. та 3% річних в сумі 815 грн. 89 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, зроблених позивачем, та встановлено, що розрахунок також не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем невірно визначений початок періоду прострочення, а також не враховані положення вищевказаної постанови.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за вказаними періодами, судом визначені суми інфляційних втрат та 3% річних, які є більшими, ніж визначено позивачем.

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлені до стягнення сума інфляційних втрат - 6 915 грн. 82 коп. та сума 3% річних - 815 грн. 89 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних. Тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 6 915 грн. 82 коп. та 3% річних в розмірі 815 грн. 89 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведених сумах.

Крім того, відповідно до пункту 6.7. договору у разі прострочення оплати рахунків виконавця більше ніж на 10 діб, замовник додатково сплачує штраф, що становить 10% суми, яка підлягає до сплати.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням порушення терміну оплати відповідачем більше ніж на 10 діб, позивач нарахував та просить суд стягнути штраф у сумі 3 257 грн. 57 коп.

Приймаючи рішення щодо задоволення вимог в цій частині суд виходив із наступного.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N 42/252, від 09.04.2012 N 20/246-08.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення штрафу у сумі 3 257 грн. 57 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаваре" (49000, м.Дніпропетровськ, провулок Добровольців, 17/8; ідентифікаційний код 37987146) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Склад" (08343, Київська область, Бориспільський район, с. Мартусівка, вул. Мойсеєва, 70; ідентифікаційний код 37416998) - 32 575 грн. 73 коп. - основного боргу, 3 446 грн. 19 коп. - пені, 6 915 грн. 82 коп. - інфляційних втрат, 815 грн. 89 коп. - 3% річних, 3 257 грн. 57 коп. штрафу, 1 789 грн. 74 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко