Рішення № 43032461, 02.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2015Справа №910/28211/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефенес Пропертіз Лімітид" (Efenes Properties Limited)

до Публічного акціонерного товариства "Омега Банк"

третя особа,

яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

на стороні позивача - Управління охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання договору недійсним

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Панченко О.В. за довіреністю б/н від 25.10.2013 р.

від відповідача: Винник О.П. за довіреністю № 14 від 03.06.2013 р.

від третьої особи: Прокопенко І.В. за довіреністю № 066/02-3265 від 08.12.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ефенес Пропертіз Лімітид" (Efenes Properties Limited) (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" (відповідач) про визнання недійсним Іпотечного договору № 638/ІП-3 від 30.07.2008 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ефенес Пропертіз Лімітид" (Efenes Properties Limited) та Закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Омега Банк".

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог діючого законодавства при укладенні Іпотечного договору № 638/ІП-3 від 30.07.2008 року, зокрема, норм статті 576 ЦК України та статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", відповідно до вимог яких при укладенні оспорюваного договору необхідним є дозвіл спеціального уповноваженого органу охорони культурної спадщини. Будинок № 5 по провулку Рильському в м. Києві, нежитлові приміщення якого є предметом іпотеки за наведеним іпотечним договором, є пам'яткою архітектури та об'єктом культурної спадщини. Відтак, при вчиненні правочину щодо передачі даного об'єкту культурної спадщини в іпотеку необхідним є наявність відповідного дозволу спеціального уповноваженого органу охорони культурної спадщини. Однак, в порушення вищезазначених вимог законодавства, при укладенні оспорюваного іпотечного договору не було дотримано обов'язкових вимог щодо наявності дозволу спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини на передачу, зокрема, в іпотеку, нежитлових приміщень в будинку, що є пам'яткою архітектури та об'єктом культурної спадщини.

В якості додатку до позовної заяви позивачем подано заяву про забезпечення позову, згідно якої позивач просив зупинити стягнення відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України за виконавчим провадженням ВП № 34633972, відкритим на підставі виконавчого напису нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. № 1456 від 05.09.2012 року про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення з №1 (один) по №5 (п'ять), № 5а (п'ять літера "а"), з №6 (шість) по №20 (двадцять) (групи приміщень № 15), №1 (один), №1а (один літера "а"), з № 2 (два) по №10 (десять) (групи приміщень №16 (шістнадцять), з №1 (один) по №11 (одинадцять), №№11а (одинадцять літера "а"), 12 (дванадцять), 13 (тринадцять) (групи приміщень №18 (вісімнадцять)) - фізкультурно-оздоровчий комплекс (в літ. А), загальною площею 1324,60 кв.м., що розташовані за адресою: Україна, м. Київ, пров. Рильський, б. 5 (п'ять) та належать ТОВ "Ефенес Пропертіз Лімітид" (Efenes Properties Limited) (далі - заява про забезпечення позову).

Обґрунтовуючи подання заяви про забезпечення позову, позивач вказав, що у відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України знаходиться виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого напису нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. № 1456 від 05.09.2012 року про звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за оспорюваним іпотечним договором, а саме: нежилі приміщення з №1 (один) по №5 (п'ять), № 5а (п'ять літера "а"), з №6 (шість) по №20 (двадцять) (групи приміщень № 15), №1 (один), №1а (один літера "а"), з № 2 (два) по №10 (десять) (групи приміщень №16 (шістнадцять), з №1 (один) по №11 (одинадцять), №№11а (одинадцять літера "а"), 12 (дванадцять), 13 (тринадцять) (групи приміщень №18 (вісімнадцять)) - фізкультурно-оздоровчий комплекс (в літ. А), загальною площею 1324,60 кв.м., що розташовані за адресою: Україна, м. Київ, пров. Рильський, б. 5 (п'ять). Враховуючи те, що судовий розгляд справи є досить тривалим у часі і за цей час державний виконавець продовжуватиме вчиняти виконавчі дії щодо реалізації майна, що є предметом іпотеки за оспорюваним іпотечним договором і на момент постановлення судом рішення у вказаній справі, зазначене майно може бути уже проданим третім особам, заявник вважає, що наведене не тільки утруднить, а й взагалі унеможливить виконання рішення господарського суду у випадку постановлення рішення про задоволення позовних вимог та визнання Іпотечного договору № 638/ІП-3 від 30.07.2008 року недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2014 р. порушено провадження у справі № 910/28211/14 та призначено розгляд справи на 02.02.2015 р. о 10:40 год.

24.12.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання, відповідно до якого позивач просив суду прискорити розгляд клопотання про забезпечення позову. В якості додатку до клопотання позивач надав суду витяг з електронної системи "Сетам", відповідно до змісту якого вбачається, що 26.12.2014 р. буде здійснюватись проведення електронних торгів з реалізації предмету оскаржуваного іпотечного договору.

26.12.2014 р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

В судове засідання, призначене на 02.02.2015 р., представник відповідача з'явився.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 02.02.2015 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 18.12.2014 р. не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 02.02.2015 р., представник відповідача подав клопотання про долучення до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача; копії статуту відповідача; копію кредитного договору № 638 від 22.07.2008 р.; заперечень на клопотання позивача про забезпечення позову та заперечень на позов. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Відповідно до поданих суду заперечень на позов, відповідач вказав, що на момент вчинення оспорюваного Іпотечного договору № 638/ІП-3 від 30.07.2008 р. предмет іпотеки за цим договором не був пам'яткою архітектури (згідно відповіді Управління охорони культурної спадщини № 066/02-69 від 08.02.2013 р. спірне нерухоме майно занесене до Державного реєстру нерухомих пам'яток України на підставі наказу Міністерства культури і туризму України № 58/0/16-10 від 03.02.2010 р.), а отже, підстави для визнання Іпотечного договору № 638/ІП-3 від 30.07.2008 р. недійсним - відсутні.

Відповідно до поданих суду заперечень на клопотання про забезпечення позову, відповідач просив суд відмовити в задоволенні даного клопотання, враховуючи при цьому зловживання позивачем своїми правами та затягування останнім процесу примусової реалізації нерухомого майна, що є наслідком невиконання зобов'язань за кредитним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2015 р. розгляд справи відкладено на 16.02.2015 р. об 11:00 год.

В судове засідання, призначене на 16.02.2015 р., представники позивача та відповідача з'явилися.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 16.02.2015 р., подав клопотання про залучення до участі у справі Управління охорони культурної спадщини у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Клопотання долучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

В судовому засіданні, призначеному на 16.02.2015 р., представник позивача надав пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 16.02.2015 р., заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні, призначеному на 16.02.2015 р., розглядалося клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління охорони культурної спадщини, подане в судовому засіданні 16.02.2015 р.

Представник позивача в судовому засіданні 16.02.2015 р. підтримав вищезазначене клопотання та надав суду усні пояснення стосовно необхідності задоволення останнього, оскільки спір по справі № 910/28211/14 безпосередньо стосується обов'язків Управління охорони культурної спадщини щодо охорони предмета Іпотечного договору № 638/ІП-3 від 30.07.2008 р., укладеного між позивачем та відповідачем, як пам'ятки культурної спадщини. А отже, рішення по даній справі може вплинути на права та обов'язки Управління охорони культурної спадщини.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.02.2015 р. заперечував проти задоволення вищезазначеного клопотання.

Враховуючи положення ст. 27 ГПК України та обставини справи, суд прийшов до висновку про задоволення клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління охорони культурної спадщини.

Представник позивача в судовому засіданні 16.02.2015 р. подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, відкладено розгляд справи на 02.03.2015 р. о 12:10 год., залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (04070, м. Київ, вул. Спаська, 12).

В судове засідання, призначене на 02.03.2015 р., з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи.

В судовому засіданні 02.03.2015 р. представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, доказів направлення третій особі копії позовної заяви і доданих до неї документів. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

В судовому засіданні 02.03.2015 р. представник позивача не підтримав заяву про забезпечення позову, подану в якості додатку до позовної заяви, у зв'язку з чим наведена заява судом залишена без розгляду, враховуючи при цьому також те, що остання позбавлена будь-якого доказового обґрунтування доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

В судовому засіданні 02.03.2015 р. представник позивача надав пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.03.2015 р. заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи в судовому засіданні 02.03.2015 р. надав усні пояснення по суті спору, зокрема підтвердив, що наказом Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 р. № 58/0/16-10 будинок № 5 по провулку Рильському в м. Києві внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 573/1-Кв).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 02.03.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.07.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ефенес Пропертіз Лімітид" (Efenes Properties Limited) (іпотекодавець) та Закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест" (іпотекодержатель), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" (пункти 1.1., 1.2 Статуту Публічного акціонерного товариства "Омега Банк"), був укладений Іпотечний договір № 638/ІП-3 (надалі - Іпотечний договір).

Відповідно до п. 1.1 розділу 1 Іпотечного договору іпотекодавець (позивач), як майновий поручитель, передав, а іпотекодержатель (відповідач) прийняв в іпотеку (забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном) предмет іпотеки, визначений розділом 2 Іпотечного договору, на забезпечення зобов'язань Дочірнього підприємства "Фірма "Дайленко" (позичальника), що випливають із Кредитного договору від 22.07.2008 р. № 638, який укладено між Закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест" (кредитодавець) та Дочірнім підприємством "Фірма "Дайленко" (позичальник).

Згідно п.п. 2.1.1 п. 2.1 розділу 2 Іпотечного договору предметом іпотеки є нежилі приміщення з №1 (один) по №5 (п'ять), № 5а (п'ять літера "а"), з №6 (шість) по №20 (двадцять) (групи приміщень № 15), №1 (один), №1а (один літера "а"), з № 2 (два) по №10 (десять) (групи приміщень №16 (шістнадцять), з №1 (один) по №11 (одинадцять), №№11а (одинадцять літера "а"), 12 (дванадцять), 13 (тринадцять) (групи приміщень №18 (вісімнадцять)) - фізкультурно-оздоровчий комплекс (в літ. А), загальною площею 1324,60 кв.м., що розташовані за адресою: Україна, м. Київ, пров. Рильський, б. 5 (п'ять) (далі - предмет іпотеки). Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності, серія ЯЯЯ № 479599, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради 30 травня 2005 року на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 30 травня 2005 року № 836-В. Реєстраційний напис на правовстановлюючому документі здійснено Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна у реєстровій книзі № 89П-71 за реєстровим № 6179а-П 06 липня 2005 року.

Позивач вважає, що відсутність дозволу спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини на передачу об'єкта культурної спадщини в іпотеку, обов'язковість якого прямо передбачена нормами статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", є порушенням вимог частини 1 статті 203 ЦК України та підставою для визнання Іпотечного договору № 638/ІП-3 від 30.07.2008 року недійсним відповідно до статті 215 ЦК України.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував, оскільки на момент вчинення оспорюваного Іпотечного договору № 638/ІП-3 від 30.07.2008 р. предмет іпотеки за цим договором не був пам'яткою архітектури, а отже, підстави для визнання даного договору недійсним - відсутні.

Згідно із статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи подані сторонами суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої - статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною третьою статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 (надалі - постанова Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9), судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до п. 7 вищенаведеної постанови Пленуму ВСУ, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно абз. 4 п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 13 від 17.12.2013 р.) (надалі - постанова Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р.) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (абз. 5 п.п. 2.10 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11).

Предметом спору в даній справі є вимога про визнання недійсним Іпотечного договору № 638/ІП-3 від 30.07.2008 року з підстав недодержання в момент вчинення цього правочину сторонами вимог, які встановлені частиною першою статті 203 ЦК України

Судом встановлено, що Іпотечний договір № 638/ІП-3 від 30.07.2008 року, який позивач просить визнати недійсним, укладений сторонами на забезпечення зобов'язань Дочірнього підприємства "Фірма "Дайленко", що випливають із Кредитного договору від 22.07.2008 р. № 638, який укладено між Закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" та Дочірнім підприємством "Фірма "Дайленко" (позичальник).

Згідно частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Нормами статті 547 ЦК України визначено вимоги до форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, зокрема, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У статті 572 ЦК України зазначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ст. 575 ЦК України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом п. 2.6 Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р. не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Відповідно до ст. 628 ЦК України, ст. 180 ГК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ст. 209 ЦК України).

Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. (ст. 18 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент виникнення вчинення оспорюваного правочину).

Судом встановлено, що Іпотечний договір № 638/ІП-3 від 30.07.2008 року скріплено печатками обох контрагентів та підписано представниками обох сторін, а також посвідчено 30.07.2008. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іваново. С.М. та зареєстровано в реєстрі за № 4517. Судом також прийнято до уваги надпис приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Іванової С.М. щодо перевірки нотаріусом під час посвідчення правочину повноважень осіб - представників контрагентів, якими від імені Закритого акціонерного товариства "Сведбанк Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефенес Пропертіз Лімітид" (Efenes Properties Limited) підписано оспорюваний правочин. При цьому, здійснення перевірки повноважень представників осіб контрагентів під час посвідчення правочинів є обов'язковим для нотаріуса у відповідності п. 14 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом №20/5 від 03.03.2004р. Міністерства юстиції України, що була чинною на момент укладання спірного правочину.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання Іпотечного договору № 638/ІП-3 від 30.07.2008 року недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору іпотеки, скріплено договір іпотеки підписами посадових осіб та печатками сторін, посвідчено нотаріально, а отже, за висновками суду, спірний правочин було вчинено 30.07.2008 р., що фактично не заперечувалось сторонами.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, позивач посилається на те, що в порушення вимог статті 576 ЦК України та статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", при укладенні Іпотечного договору, предметом іпотеки за яким є нежитлові приміщення, розташовані в будинку № 5 провулку Рильському в м. Києві, який є пам'яткою архітектури та об'єктом культурної спадщини, не було дотримано обов'язкових вимог щодо наявності дозволу спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини на передачу в іпотеку вищенаведеного нерухомого майна.

Відповідно до ч. ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до частини 4 вищенаведеної статті ЦК України (в редакції на момент укладення оспорюваного Іпотечного договору) предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини"(в редакції на момент укладення оспорюваного Іпотечного договору) об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Статтею 5 Закону України "Про іпотеку" "(в редакції на момент укладення оспорюваного Іпотечного договору) передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

За приписами статті 6 вказаного вище Закону України іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов'язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків.

В силу приписів частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Отже, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Тобто, з наведеного вбачається, що відповідність Іпотечного договору вимогам закону визначається саме на момент укладання договору, а ніяким чином не може здійснюватись на майбутнє.

Як вказувалось вище, предметом іпотеки відповідно до п.п. 2.1.1 п. 2.1 розділу 2 Іпотечного договору визначені є нежилі приміщення з №1 (один) по №5 (п'ять), № 5а (п'ять літера "а"), з №6 (шість) по №20 (двадцять) (групи приміщень № 15), №1 (один), №1а (один літера "а"), з № 2 (два) по №10 (десять) (групи приміщень №16 (шістнадцять), з №1 (один) по №11 (одинадцять), №№11а (одинадцять літера "а"), 12 (дванадцять), 13 (тринадцять) (групи приміщень №18 (вісімнадцять)) - фізкультурно-оздоровчий комплекс (в літ. А), загальною площею 1324,60 кв.м., що розташовані за адресою: Україна, м. Київ, пров. Рильський, б. 5 (п'ять).

По матеріалам справи судом встановлено, що будинок № 5 по провулку Рильському в м. Києві, нежилі приміщення в якому є предметом іпотеки за оспорюваним Іпотечним договором, внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 573/1-Кв) наказом Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 р. № 58/0/16-10. Наведена обставина підтверджується листами Управління охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 066/02-69 від 08.02.2013 р. (на запит Дочірнього підприємства "Фірма "Дайленко") та № 066/08-3087 від 20.11.2014 р. (на звернення ПАТ "Омега Банк"), копії яких наявні в матеріалах справи.

Отже, будинок № 5 по провулку Рильському в м. Києві, нежилі приміщення в якому є предметом іпотеки за оспорюваним Іпотечним договором, був внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятка архітектури місцевого значення лише 03.02.2010 р., тоді як Іпотечний договір укладений сторонами 30.07.2008 р.

Таким чином, оскільки предмет іпотеки за Іпотечним договором не був пам'яткою архітектури на момент вчинення цього договору, то на той час для передачі цього предмету в іпотеку не був необхідний дозвіл спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини, передбачений нормами статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Отже, твердження позивача про відсутність дозволу спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини на передачу об'єкта культурної спадщини в іпотеку, що на думку останнього, є порушенням вимог частини 1 статті 203 ЦК України та підставою для визнання Іпотечного договору недійсним відповідно до статті 215 ЦК України, суд вважає необґрунтованими та такими, що не є підставою для визнання Іпотечного договору недійсним.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним Іпотечного договору № 638/ІП-3 від 30.07.2008 року, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефенес Пропертіз Лімітид" (Efenes Properties Limited) до Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" (відповідач) про визнання недійсним наведеного Іпотечного договору є необґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без задоволення.

Судовий збір, відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 27, 32, 33, 34, 44, 49, 66, 67, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 06.03.2015 р.

Суддя Гумега О.В.