Постанова № 43032318, 24.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 лютого 2015 року № 758/12090/14-ц

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0515 про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу Обставини справи:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А0515 з вимогами про визнання протиправним та скасування наказ командира військової частини А0515 від 02.08.2014 № 28; про поновлення позивача на посаді начальника відділу 1 управління 3 департаменту військової частини А0515; стягнення з Військової частини А0515 на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі та стягнення з відповідача за спричинену моральну шкоду кошти у розмірі 15 000грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуваним наказом №28 від 02.08.2014 позивача звільнено за п. 7 ст. 40 КЗпП України з підстави знаходження 31.07.2014 на робочому місці в стані алкогольного сп'яніння. Такі висновки вважає необґрунтованими, оскільки спиртні напої в цей день не вживав, проходження алкотестера та добровільний медичне обстеження вважав приниженням своєї честі та гідності у зв'язку з чим проходити такий тест відмовився. Також позивач вказує, що представниками відповідача при проведенні співбесіди зафіксовано адекватний стан позивача, що на думку позивача унеможливлює його знаходження в стані алкогольного сп'яніння. Крім того, позивач зазначає, що зовнішні ознаки нетверезого стану, викликані об'єктивними факторами, а саме: відсутність кондиціювання приміщення тощо.

У судовому засіданні позивач позов підтримав з наведених підстав та просив його задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, з підстав, викладених у письмових запереченнях та додаткових поясненнях, які долучено до матеріалів справи. В якості безпідставності позовних вимог зазначали, що позивача звільнено з посади на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з появою на роботі в нетверезому стані, що підтверджується матеріалами справи, а тому просили відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою суду від 29.01.2015 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду.

За наслідками задоволення клопотання відповідача про допит свідків та з урахуванням положень ст. 141 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02.02.2015 допитано в якості свідків посадових осіб Військової частини А0515: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

Також 09.02.2015 за наслідками задоволення клопотання позивача в якості свідка допитано ОСОБА_9.

Також 09.02.2015 за наслідками задоволення клопотання відповідача про допит свідків та з урахуванням положень ст. 141 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні допитано в якості свідка ОСОБА_10.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін та показання свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Згідно Витягу з наказу Командира військової частини А0515 № 22 від 04.04.2007 ОСОБА_1 прийнято на державну службу за конкурсом з 04.04.2007 року на посаду начальника 1 відділу 1 управління 3 департаменту військової частини А0515.

04.04.2007 року позивачем складено Присягу державного службовця.

Наказом Командира Військової частини А0515 від 02.08.2014 № 28 ОСОБА_1 за появу на роботі в нетверезому стані на підставі п. 4 ст. 36 та п. 7 ст. 40 Кодексу законів про працю України звільнено з посади начальника 1 відділу 1 управління 3 департаменту військової частини А0515.

Підставою для звільнення позивача став Акт встановлення факту появи на військовій службі в нетверезому стані.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.07.2014 року посадовими особами військової частини А0515, а саме полковником ОСОБА_8, начальником 1 відділу 1 управління військової частини А0515 ОСОБА_4, черговим лазарету лікувально-діагностичного центру майором медичної служби ОСОБА_10 виявлено факт перебування ОСОБА_1 у нетверезому стані на робочому місці. Про виявлений факт було складено Акт із зазначенням його зовнішніх ознак. Додатково в присутності ОСОБА_1 було оглянуто та перевірено робочий кабінет позивача за участю посадових осіб військової частині, а саме: ОСОБА_8 ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 Під час огляду кабінету в якому працював позивач виявлено чарки з запахом алкоголю і напівпорожні пляшки з рідиною за ознаками та кольором подібною до коньяку та вина. На пропозицію про проходження медичного обстеження з метою визначення наявності чи відсутності стану алкогольного сп'яніння позивач відмовився.

За наслідками проведеного огляду кабінету позивача та проведеної з ним співбесіди, начальником лазарету військової частини А0515 ОСОБА_10 та двома співробітниками 1 Управління військової частини А0515 складено та підписано вищевказаний Акт.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

Як вище вказувалось вище, підставою для звільнення позивача з посади начальника 1 відділу 1 управління 3 департаменту військової частини А0515 став факт його перебування на робочому місці в стані алкогольного сп'яніння.

Згідно ч. 1 ст. 69 Кодексу Адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу Адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

З метою з'ясування фактичних обставин справи, а саме встановлення наявності чи відсутності факту перебування ОСОБА_1 в нетверезому стані в час робочого дня 31.07.2014 судом викликано та допитано в судовому засіданні 02.02.2015 року в якості свідків посадових осіб військової частини А0515, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 та ОСОБА_9,

Перший свідок ОСОБА_6 - старший офіцер відділу 1 управління 3 департаменту військової частини А0515 в судовому засіданні засвідчив факт виявлення чарок та пляшки в кабінеті позивача та вказав про наявність запаху алкоголю як в кабінету так і від позивача. Крім того, зазначив про наявні ознаки алкогольного сп'яніння ОСОБА_1, які були ним помічені у зв'язку з почервонінням обличчя та запахом алкоголю.

Свідок ОСОБА_5 - заступник начальника 1 управління військової частини А0515 зазначив, що відчув запах алкоголю і риби в кабінеті позивача в тому числі і від ОСОБА_1 Також вказував про почервоніння обличчя, невпевнену ходу та помутніння очей, що на його думку свідчило про наявність ознак алкогольного сп'яніння позивача.

Свідок ОСОБА_8 - начальник відділу 1 управління військової частини А0515 надав наступні пояснення: 31.07.2014 з метою з'ясування встановлення факту вживання позивачем алкогольних напоїв створена чергова група та запропоновано позивачу прибути в кабінет ОСОБА_8 , куди також було запрошено чергового лікаря військової частини А0515 для проведення медичного освідчення стосовно факту вживання алкогольних напоїв. О 15.00 ОСОБА_1 прибув до кабінету ОСОБА_8, де з ним було проведено співбесіду під час якої свідок відчув запах алкоголю від позивача у зв'язку з чим запропонував останньому пройти алкотест з метою з'ясування факту вживання алкоголю. Позивач від проходження тесту відмовився. О 16.00 - на початку 17.00 ОСОБА_8 у складі робочої групи прибув до кабінету в якому працював ОСОБА_1 з метою встановлення факту знаходження алкогольних напоїв на робочому місці. За попередженням та з дозволу позивача ОСОБА_7 здійснено огляд кабінету під час огляду якого в шафі для одягу виявлено порожні чарки та 2 напівпорожні пляшки з рідиною за запахом та кольором подібної до коньяку та вина. На запитання належності виявлених пляшок ОСОБА_1 не спростовував, що зазначені предмети йому не належать.

Свідок ОСОБА_7 - старший офіцер відділу 1 управління військової частини А0515 зазначив, що був членом робочої комісії, створеної з метою встановлення факту вживання позивачем алкогольних напоїв та засвідчив, що ним було виявлено в кабінеті, де працював позивач порожні чарки та 2 напівпорожні пляшки. Також свідок вказав, що візуально рідина, яка містилась в пляшках була подібна за запахом та кольором до коньяку та вина.

Свідок ОСОБА_4 - старший офіцер відділу 1 управління військової частини А0515 зазначив, що не був у складі робочої комісії, проте за завданням ОСОБА_5 був зобов'язаний супроводжувти викликаних посадових осіб військової частини А0515 до кабінету ОСОБА_8. З метою виконання вказаного завдання свідок провів позивача до кабінету начальника відділу 1 управління військової частини А0515 - ОСОБА_8, який в кабінеті запропонував позивачу пройти алкотест чи проїхати в наркодиспансер з метою з'ясування факту вживання алкогольних напоїв, проте позивач від вчинення вказаних дій відмовився. Також свідок вказував на почервоніння очей ОСОБА_1 та обличчя і наявний запах алкоголю.

Свідок ОСОБА_3 - помічник директора 3 департаменту військової частини А0515 як представник департаменту в якому працював позивач був присутній під час огляду кабінету ОСОБА_1 та засвідчив факт отримання дозволу від позивача на огляд його кабінету та виявлення чарок і двох напівпорожніх пляшок з рідиною. На запитання представника відповідача про наявність конфліктів позивача з керівництвом вказав про їх відсутність.

Свідок ОСОБА_2 - начальник 1 управління 3 департаменту військової частини зазначив, що в кабінеті в якому працював позивач відчув запах міцних алкогольних напоїв, ідентифікувати які саме не було можливо. Також засвідчив наявність візуальних ознак вживання алкогольних напоїв позивачем.

Свідок ОСОБА_9 - головний спеціаліст державної служби 3 департаменту військової частини зазначив, що під час обідньої перерви перебував в кабінеті в якому працював ОСОБА_1 Вживання ним алкогольних напоїв не бачив. Ознак алкогольного сп'яніння за позивачем не помітив. Після обідньої перерви з позивачем не спілкувався.

09.02.2015 в судовому засідання в якості свідка допитано ОСОБА_10 - начальника лазарету лікувально-діагностичного центру, який був присутнім при проведенні співбесіди ОСОБА_8 з позивачем, якому пропонувалось пройти тест на вживання алкоголю, проте ОСОБА_1 від проходження тесту категорично відмовився. Також свідок зазначив, що позивач не звертався до нього в подальшому з метою медичного освідчення для встановлення факту наявності чи відсутності вживання алкогольних напоїв.

За наслідками співбесіди свідок вказав про виявлені ним ознаки алкогольного сп'яніння позивача, а саме: почервоніння обличчя, наявність запаху алкоголю в кабінеті, де проводилась співбесіда та специфічна поведінка ОСОБА_1

Враховуючи, що, факт перебування позивача в стані алкогольного сп'яніння не може бути підтверджений висновком судово-медичної експертизи, алкотесту або медичним освідченням стану ОСОБА_1 31.07.2014 у зв'язку з його відмовою та непроходження зазначених обстежень за власним бажанням, суд вважає наявними та допустимими доказами факту знаходження працівника в нетверезому стані на робочому місці 31.07.2014 вищенаведені показання свідків, які в свою чергу засвідчили факт знаходження позивача в нетверезому стані на робочому місці.

З урахуванням викладеного, суд вважає доведеним факт перебування ОСОБА_1 31 липня 2014 року на роботі в нетверезому стані.

Статтею 30 Закону України "Про державну службу" визначено, що підставами припинення державної служби є загальні підстави, передбачені Кодексом Законів про Працю України, а також підстави, передбачені цією статтею.

Відповідно до п .7 ст.40 КЗпП України трудовій договір може бути розірваний за ініціативою уповноваженого органу у випадку появи працівника на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. "Про практику розгляду судами трудових спорів", суди вирішуючи позови поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за п. 7 ст.40 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки. Для працівника з ненормованим робочим днем час знаходження на роботі понад встановленої його загальну тривалість вважається робочим. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Твердження позивача про фіксування ознак алкогольного сп'яніння особами, які не є фахівцями в даній галузі не можуть прийматись до уваги та бути підставою для встановлення даного факту є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні Акт від 31.07.2014 підписано ОСОБА_10 - начальником лазарету лікувально-діагностичного центру до повноважень якого згідно п. 7 наказу Міністра оборони України від 29.08.2013 № 580 «Про заходи щодо попередження пияцтва та впровадження здорового способу життя у Збройних Силах України» належить проведення медичного огляду осіб, які підозрюються у вживанні спиртних напоїв у службовий час або перебувають на службі в нетверезому стані, з метою встановлення факту вживання спиртних напоїв. Судом враховано, що, незважаючи на відмову позивача від проходження медичного освідчення встановлення факту перебування в стані алкогольного сп'яніння, начальник лазарету лікувально-діагностичного центру володіє необхідним рівнем знань для можливого візуального визначення наявності чи відсутності факту вживання алкогольних напоїв. Крім того, позивач не був позбавлений права самостійного проходження тесту на встановлення відсутності вказаного факту.

В судовому засіданні та в письмових поясненнях позивач вказує на порушення процедури звільнення в частині ненадання ним письмових пояснень. Проте, під час допиту свідків встановлено, що позивача було викликано в кабінет начальника відділу 1 управління військової частини А0515 з метою проведення співбесіди щодо встановлення факту вживання алкогольних напоїв позивачем, про що позивач зазначає в позовній заяві та в судовому засіданні ним не заперечувалось. А тому дані твердження позивача суд вважає безпідставними.

З огляду на те, що факти вчиненого правопорушення позивачем є доведеними, суд вважає, що встановлена міра відповідальності - звільнення з посади є обґрунтованим. Судом враховано, що наявні незначні процедурні порушення, в частині непроведення службового розслідування за виявленим фактом, проте вони не впливають на вчинене порушення ОСОБА_1, а саме появи на роботі в нетверезому стані

Твердження позивача про створення Акту на підставі якого ОСОБА_1 звільнено з посади лише 02.08.2014, що підтверджується свідченнями свідків ОСОБА_2, ОСОБА_12 та ОСОБА_8 при розгляді інших справах суд не приймає до уваги, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується даними встановленими на підставі, крім іншого показань свідків відносно фактичних даних на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що є предметом розгляду саме даної справи.

Таким чином, Військовою частиною А0515 правомірно звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу 1 управління 3 департаменту військової частини А0515 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного наказу № 28 від 2 серпня 2014 року, яким звільнено позивача, поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Крім того, стосовно вимоги позивача вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд також вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно зі ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріал

ьної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкод ування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну, позивачем не обґрунтовано, в чому полягає шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача, та майнових втрат. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 15 000 грн.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідач, в свою чергу з урахуванням вимог ч. 2 ст. 71 КАС України виконав покладений на нього обов'язок в частині доведення правомірності вчинених дій , а тому суд вважає позовні вимоги необґрунтованими,а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В. І. Келеберда