Ухвала суду № 43031046, 18.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року Справа № 876/7264/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.

суддів Сапіги В.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Гелецького П.В.,

представника апелянта Шпака В.В.,

представників позивача Криштоф О.О., Січеславського І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лабораторія електромагнітних інновацій» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лабораторія електромагнітних інновацій» (далі - ТзОВ «ЛЕМІ») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі-ДПІ у Франківському районі м. Львова) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0007681510 від 02.12.2013 року.

Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення безпідставним та протиправним, а зроблені в акті перевірки висновки необгрунтованими і такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем для перевірки були надані усі первинні документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з ТзОВ «КАПІСТРАНО», невідповідності вказаних первинних документів законодавству в акті не встановлено. Крім того, позивач зазначає, що в основу вказаного акту перевірки відповідачем неправомірно взятий акт іншого податкового органу про неможливість проведення перевірки ТзОВ «Капістрано», а підприємство не може автоматично бути правопорушником на тій лише підставі, що його контрагента не вдалось перевірити, висновки про порушення норм податкового законодавства можуть бути зроблені лише на підставі первинних бухгалтерських документів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року позов задоволений.

Відповідач - ДПІ у Франківському районі м. Львова оскаржила постанову суду першої інстанції. Вважає, що вона винесена без належного з'ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального права, просить постанову суду скасувати і прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що ТзОВ «ЛЕМІ» не представило належних первинних документів, які б підтверджували господарські взаємовідносини з ТзОВ «КАПІСТРАНО», оскільки у вказаного контрагента відсутня матеріально-технічна база та відповідні трудові ресурси для надання послуг. Вважає, що надання послуг оформлене лише документально та не спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними договорами.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені. Преддставники позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Франківському районі м. Львова проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ТзОВ «ЛЕМІ» бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за вересень 2013 року. За наслідками перевірки складений податковим органом акт № 320/15-10/36026840 від 18.11.2013 року, яким встановлені порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме, завищення ТзОВ «ЛЕМІ» заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2013 року у розмірі 27105 гривень. На підставі акта перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова 02.12.2013 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 0007681510, яким позивачу зменшена сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 27105,00 грн і застосовано штрафні санкції в розмірі 13552,5 гривень.

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх заперечень та не підтвердив належними документально обґрунтованими доказами наявність правових підстав для винесення податкових повідомлень-рішень.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом. 138.2. Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пп. 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до етапі 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати - ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 ПК України).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 ПК України).

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТзОВ «ЛЕМІ» 21.08.2013 року укладено з ТзОВ «КАПІСТРАНО» договір з виконання монтажних робіт.

У підтвердження реальності вказаних господарських відносин позивачем надані бухгалтерські та первинні документи: акти прийому-передачі до Договору № б/н від 21.08.2013 року, акт виконаних робіт від 27.09.2013 року № б/н, платіжне доручення № 2316 від 21.08.2013 року, податкову накладну № 421 від 21.08.2013 року.

Додатково про реальність спірних господарських операцій свідчать подальші дії позивача з товаром, змонтованим ТзОВ «КАПІСТРАНО», а саме - їх продаж, що підтверджується зовнішньоекономічними контрактами: № ІМ2013078 DKS/ від 17.07.2013 року, укладеного з контрагентом Express Dragon International Limited, Китай прилад LEMI 417 М в кількості 2 шт. було відвантажено згідно ВМД № 837060 від 04.10.2013 року; № 21/08/2013 від 21.08.2013 року, укладеного з контрагентом University of Leicester, Велика Британія - прилад LEMI 417 М у кількості 3 шт. було відвантажені згідно ВМД № 837652 від 09.10.2013 року. На виконання вищезгаданих контрактів ТзОВ «ЛЕМІ» відвантажено товар згідно поданих суду ВМД.

На переконання суду апеляційної інстанції, результати зустрічної перевірки контрагента позивача, який на той час виявився відсутнім за місцем реєстрації, не можуть бути безумовними свідченнями правомірності оспорюваних висновків податкового органу.

Чинне законодавство України не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту.

Покликання податкового органу на відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, не обмежує можливість укладати договори найму та оренди, залучати до господарської діяльності активи та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання. Даний факт не є безумовною підставою для висновку про те, що суб'єкт господарювання не веде господарської діяльності, а укладені ним договори є безтоварними.

Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними правочинів, укладених позивачем - ТзОВ «ЛЕМІ» та ТзОВ «КАПІСТРАНО» та не довів того, що правочини були вчинені позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ і витрат та отримання бюджетного відшкодування.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність будь-яких підстав для висновків про безтоварність господарських операцій з контрагентом - ТзОВ «КАПІСТРАНО».

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, суперечать обставинам справи і не доведені апелянтом відповідно до ч.2 ст.71 КАС України.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року у справі № 813/2788/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді В.П. Сапіга

Т.В. Онишкевич

Ухвала складена в повному обсязі 20.02.2015 року