Рішення № 43030507, 05.03.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2015 р. Справа № 911/5626/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайдент», Київська обл., м. Біла Церквадо 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Плато», Київська обл., м. Біла Церква 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський парк культури та відпочинку», Київська обл., м. Біла Церкваза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Панкратьєва Євгенія Василівна, Київська обл., м. Біла Церква 2) Комунального підприємства Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації», Київська обл., м. Біла Церква 3) Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, Київська обл., м. Біла Церква 4) Білоцерківська міська рада, Київська обл., м. Біла Церквапро зобов'язання передати майно, визнання нечинним запису, скасування рішення,за участю представників:

позивача:не з'явилися;відповідач 1:Хоменко М.М., довіреність №б/н від 20.01.2015 року;відповідач 2:Хоменко М.М., довіреність №б/н від 20.01.2015 року; Хоменко М.І., директор;третьої особи 1:не з'явилися;третьої особи 2:не з'явилися;третьої особи 3:не з'явилися;третьої особи 4:Висіцька У.О., довіреність №143/1-7 від 20.01.2015 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Трайдент» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плато» (відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський парк культури та відпочинку» (відповідач 2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Панкратьєва Євгенія Василівна (третя особа 1), комунального підприємства Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації» (третя особа 2), Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції (третя особа 3), про: - застосування наслідків недійсності нікчемного правочину до договору, підписаного відповідачами 29.12.2009 року, а саме: зобов'язати відповідача 1 повернути відповідачу 2, а відповідача 2 повернути відповідачу 1 у натурі все, що вони одержали на виконання договору, підписаного відповідачами 29.12.2009 року; - визнання не чинним запис в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №3819, який зроблений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Євгенією Василівною 29 грудня 2009 року; - скасування рішення від 15.01.2010 року комунального підприємства Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію права власності за відповідачем 2, номер запису 1084 в книзі 17.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.12.2014 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 22.01.2015 року.

19.01.2015 року через канцелярію господарського суду Київської області позивач надав заяву про вжиття заходів забезпечення позову в якій просив суд накласти арешт на нежитлову будівлю літ «А-1» розташовану в місті Біла церква, по вулиці Курбаса Леся під №7 (сім «а»), площе. 28,0 кв.м. та заборонити відповідачу 2 та будь-яким третім особам вчиняти дії щодо обмеження та відчуження нежитлової будівлі літ «А-1» розташовану в місті Біла церква, по вулиці Курбаса Леся під №7 (сім «а»), площе. 28,0 кв.м.

Розглянувши дану вимогу, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі виходячи з наступного.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист прав, свобод та інтересів позивача без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

21.01.2015 року через канцелярію господарського суду Київської області відповідач 2 надав заяву про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Білоцерківську міську раду.

21.01.2015 року через канцелярію господарського суду Київської області відповідач 2 надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволені позову.

Через канцелярію господарського суду Київської області 21.01.2015 року відповідач 2 надав заяву про застосування строків позовної давності по справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.01.2015 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Білоцерківську міську раду та відкладено розгляд справи на 05.02.2015 року.

05.02.2015 року через канцелярію господарського суду Київської області третя особа 4 надала пояснення по справі, в яких просила суд задовольнити позов в повному обсязі.

У судовому засіданні 05.02.2015 року представниками сторін було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.02.2015 року суд продовжив строк вирішення спору та відклав розгляд справи на 05.03.2015 року.

Через канцелярію господарського суду Київської області 19.02.2015 року позивач надав письмові пояснення по справі.

24.02.2015 року через канцелярію господарського суду Київської області відповідач 1 надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволені позову.

04.03.2015 року через канцелярію господарського суду Київської області позивачем було подане клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з перебування представника позивача на лікарняному.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, і враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Представники позивача, третьої особи 1, третьої особи 2, третьої особи 3 у судове засідання 05.03.2015 року не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомленні належним чином.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2010 року №01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що нез'явлення представників позивача, третьої особи 1, третьої особи 2, третьої особи 3 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників позивача, третьої особи 1, третьої особи 2, третьої особи 3 за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників відповідача 1, відповідача 2 та третьої особи 4, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 28.09.2009 року по справі №13/193-09 були повністю задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Плато», визнано договір купівлі-продажу від 27.12.2002 року, укладений між ТОВ «Плато» та ТОВ «Роксолана-Рось» дійсним; визнано право власності на нежитлову будівлю літ. «А1» площею 36,4 кв.м., що розташована за адресою: м. Біла церква, вул. Леся Курбаса, 7а, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Плато» (Київська обл., м. Б. Церква, бул. 50-річчя Перемоги, 11, код 32326528).

Зазначене рішення суду у встановленому законом порядку набрало законної сили.

Вказані факти в силу ч. 2 ст. 35 ГПК України є преюдиціальним для цієї справи значенням у вирішенні даного спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини« згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Пунктом 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2012 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» визначає, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

29.12.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Плато» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський парк культури та відпочинку» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав (продав), а покупець прийняв у власність (купив) нежитлову будівлю, літ. «А-1», що відчужується за даним договором, розташована в місті Біла Церква, по вулиці Курбаса Леся під №7-а (сім «а»), площею 28,0 кв. м., що посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Є.В. та зареєстрований в реєстрі за №3819.

На підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2009 року зареєстровано право власності ТОВ «Білоцерківський парк культури та відпочинку» від 15.01.2010 року за №1084 в книзі 17, що підтверджується витягом №25043463 про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації».

Проте Товариство з обмеженою відповідальністю «Трайдент» у позовній заяві стверджує, що договір купівлі-продажу від 29.12.2009 року укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 є нікчемним, з причин відсутності у ньому розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку із переходом права власності на будівлю.

Відповідно до п. 2.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», до відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

Відповідно до ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статею 9 ЦК України, встановлено, що положення Цивільного кодексу України застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Таким чином договірні правовідносини між сторонами за договором купівлі-продажу від 29.12.2009 року врегульовано Земельним кодексом України, норми якого є спеціальними з питань регулювання вказаних відноси та мають пріоритетне застосування щодо земельних правовідносин,

Також Товариство з обмеженою відповідальністю «Трайдент» вказує, що нежитлова будівлю, літ. «А-1», розташована в місті Біла Церква, по вулиці Курбаса Леся під №7-а (сім «а»), площею 28,0 кв. м., що є предметом договору купівлі-продажу від 29.12.2015 року повністю розташована на частині земельної ділянки, право користування якою на дату підписання договору купівлі-продажу від 29.12.2012 року належало позивачу на підставі договору оренди землі від 09.06.2004 року, укладеного між Білоцерківською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трайдент» (орендар), що зареєстрований у Київській регіональній філії №4 Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за №347.

Відповідно до п. 2. договору оренди землі від 09.06.2004 року, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,4396 га.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору оренди землі від 09.06.2004 року між орендодавцем та орендарем підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, що передається в оренду.

Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 18.03.2010 року №1323 «Про передачу земельних ділянок в оренду», передано земельну ділянку в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Трайдент» під розміщення центру молодіжного дозвілля в місті біла церква по вулиці Ярослава Мудрого (на місці існуючої споруди літнього кінотеатру міського парку культури та відпочинку), на земельну ділянку загальною площею 0,4396 га, терміном на 5 (п'ять) років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

На підставі рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 18.03.2010 року №1323 «Про передачу земельних ділянок в оренду» між Білоцерківською міською радою (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трайдент» (орендодавець) укладено договір оренди землі №41 від 29.04.2010 року за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,4396 га, кадастровий номер земельної ділянки 3210300000:04:019:0099.

27.06.2012 року між Білоцерківською міською радою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трайдент» (покупець) укладено договір купівлі продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Н.І., та зареєстрований за №613, за умовами якого продавець на підставі рішення Білоцерківської міської ради Київської області за №626-27-VІ від 21.06.2012 року, передає за плату, покупець приймає у власність і оплачує належну територіальній громаді міста Біла Церква земельну ділянку з усіма обмеженням площею 0,4396 га, кадастровий номер 3210300000:04:019:0099.

На підставі договору купівлі-продажу від 27.06.2012 року зареєстровано право власності ТОВ «Трайдент», що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку ЯМ №450453, площа земельної ділянки 0,1593 га, та державним актом на право власності на земельну ділянку ЯМ №450454, площа земельної ділянки 0,2803 га.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку на який його було укладено.

Згідно п. 8 договору від 09.06.2004 року, договір укладено на 5 (п'ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити договір.

Отже укладення договору, купівлі-продажу від 29.12.2012 року між відповідачем 1 та відповідачем 2, не могло змінювати та (або) порушувати цивільні права та обов'язки позивача, зважаючи на відсутність у позивача правового титулу на земельну ділянку, що була предметом договору оренди від 09.06.2004 року.

Відповідно до п. 2.17. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17.05.2011 року, у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності з 12.03.2011).

Частиною шостою зазначеної статті передбачено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Відтак господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.

Разом з тим судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (набрав чинності з 12.03.2011) до статті 33 Закону України «Про оренду землі», судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України «Про оренду землі» не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене, позивачем не надано будь-яких допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, а вимоги позивача є не обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим відповідач 2 у заяві (вх. №1227/15 від 21.01.2015 року) вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, у зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, враховуючи положення ст. 261 Цивільного кодексу України та те, що право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду не порушений суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову у розмірі 7 917,00 грн. відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 75, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 10.03.2015р.

Суддя Т.Д. Лилак