Постанова № 43029707, 03.03.2015, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2015 р. Справа № 809/490/15

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Матуляка Я.П.,

при секретарі Візінському М.В.,

за участю:

представника позивача - Госедла Р.І.,

представника відповідача - Токаря В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" до Державної податкової інспекції у м. Яремчому ГУ ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000622200 та №0000632200 від 19.12.2014 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в місті Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень №0000622200, №0000632200 від 19.12.2014 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 988 250 грн., згідно податкового повідомлення-рішення №0000622200 від 19.12.2014 року, так як, на думку позивача, висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам, які мали місце при здійсненні господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ресурсна компанія". Зокрема, висновок податкового органу про неможливість реального здійснення господарських операцій та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за період з 01.11.2011 по 31.12.2011 року є безпідставним, оскільки віднесення вказаних сум здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують виконання господарських зобов'язань між сторонами.

З цих же підстав, позивач вважає протиправним зменшення відповідачем розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 597 650 грн., згідно податкового повідомлення-рішення №0000632200 від 19.12.2014 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з мотивів викладених у позовній заяві. Просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, викладених у письмовому запереченні. Просив суд в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, судом встановлено наступне.

Позивач є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у місті Яремче, є платником податку на додану вартість.

На підставі направлень від 08.12.2014 року № 130 та № 131, виданих ДПІ у м. Яремчому та відповідно до наказу ДПІ у м. Яремчому від 08.12.2014 року №216, працівниками ДПІ в м. Яремчому проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Скорцонера» з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податків і обов'язкових платежів під час взаємовідносин із ТОВ «Ресурсна компанія» за період з 01.11.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки складено акт №1186/22-31067573 від 16.12.2014 року. Під час перевірки встановлено наступні порушення податкового законодавства:

- п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України - завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в декларації за ІІ-ІV кв. 2011 року на загальну суму 2 988 250 грн.;

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України - завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 597 650 грн. у звітних періодах листопад 2011 року у сумі 502 928 грн. та у грудні 2011 року у сумі 94 722 грн. в результаті чого підприємству зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту (ряд.19) за листопад 2011 року на 502 928 грн. та збільшено позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту (ряд. 18) за грудень 2011 року на суму 94 722 грн. За результатами перевірки залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) за грудень 2011 року зменшено на суму 59 765 грн.

Так, в ході проведення документальної позапланової перевірки податковим органом встановлено, що ТОВ «Скорзонера» включено до складу витрат рядок 04 Податкової декларації «Витрати, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування» вартість послуг та ТМЦ всього на загальну суму 2 988 250 грн. згідно документів, виписаних наступному контрагенту, а саме ТОВ «Ресурсна компанія».

ТОВ «Скорзонера» укладено договір підряду №15/08-ПС від 15.08.2011 року з ТОВ «Ресурсна компанія», яким надано ТОВ «Скорзонера» загально-будівельні роботи по посіву насіння та підживлення міндобривом схилів на лижних трасах витягів №№: 4, 11, 12, 13, 14, 22 та трасах №№:16А, 16В, 16С, 16В, 16Е, 8А, 8В, 8С, 15Б, 15А, 15С на ТК «Буковель» в с. Поляниця, Яремчанської міської ради, відповідно до затверджених локальних кошторисів та виписаних податкових накладних, актів виконаних робіт (а.с.56,57).

В той же час, працівниками оперативного управління ДПІ у м. Івано-Франківську надано інформацію про те, що в листопаді 2011 року ТОВ «Скорзонера» документально оформлено придбання послуг з посіву трави та підживлень схилів лижних трас на ТК «Буковель» в с. Поляниця, у ТОВ «Ресурсна компанія» загальною площею 965 370 м.2 на загальну суму 2 569 842 грн. в т.ч. ПДВ 428 307 грн.

В ході дослідження даних операцій працівниками ОУ ДПІ у м. Івано-Франківську встановлено сумнівність їх проведення, оскільки у листопаді природні умови не дозволяють здійснювати посів та підживлення земляних схилів у зв'язку з несприятливими температурними умовами.

З метою перевірки даної інформації скеровано листа на адресу Івано-Франківського обласного центру гідрометеорології №1242/10/09-19-07-04/416 від 26.11.2013 року та отримано відповідь №610/28.04-18 від 29.11.2013 року, згідно якої встановлено, що в с.Поляниця в листопаді 2011 року температурні показники коливались від +1 до -3 С, що не дозволяло здійснювати посів трави та підживлювати схили.

Враховуючи вищевикладене та той факт, що ТОВ «Ресурсна компанія» не має основних засобів, трудових ресурсів та виробничих потужностей, що свідчить про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання будь яких послуг, та постачання товарів, що являється доказом про відсутність реальності господарських операцій за вказаний період, згідно податково-судової доктрини «Реальності господарської операції» відповідно ТОВ «Скорзонера» у листопаді-грудні 2011 року безпідставно сформовано податковий кредит з ПДВ та витрати за результатами документально оформлених фінансово-господарських операцій по придбанню послуг та ТМЦ в ТОВ «Ресурсна компанія».

В податковому обліку ТОВ «Скорзонера» по операціях з ТОВ «Ресурсна компанія» сформувало з листопада 2011 року по грудень 2011 року податковий кредит на суму ПДВ 597 650 грн.

Відповідно по декларації з податку на прибуток за 2011 рік ТОВ «Скорзонера» відображено у складі витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток суму 2 988 250 грн.

Фактично підставою для формування висновків перевірки, слугувала інформація отримана від ДПІ в Надвірнянському районі, відображена в Акті документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ресурсна компанія» за період серпень, жовтень-листопад 2011 року, згідно якого встановлено нереальність здійснення господарських операцій з контрагентами (а.с.150-155).

У вказаному акті встановлено, що одним із контрагентів ТОВ «Ресурсна компанія» було ПП «Львівський портал», відносно якого встановлено відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Як наслідок, під час проведення перевірки ДПІ в м Яремчому, зроблено висновок, що усі операції з купівлі-продажу ТОВ «Ресурсна компанія» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є безтоварними по ланцюгу до вигодо набувача - ТОВ «Скорзонера». А отже, на думку перевіряючи, фінансово-господарська діяльність ТОВ «Скорзонера» здійснюється поза межами правового поля, фінансово-господарські взаємовідносини вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Тому, правочини укладені між ТОВ «Скорзонера» та ТОВ «Ресурсна компанія» відповідно до ч. 1,5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Враховуючи вищенаведені порушення податкового законодавства 19.12.2014 року ДПІ в м. Яремчому винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000622200, яким ТОВ «Скорзонера» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 988 250 грн. та №0000632200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 597 650 грн.

Досліджуючи доводи позивача про помилковість висновків відповідача, викладених у акті перевірки щодо відсутності господарських операцій та нікчемності правочинів з контрагентами, судом встановлено наступне.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В той же час, за змістом вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодекс.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI "Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу".

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України "… не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку".

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість та валових витрат є факт придбання товарів, робіт чи послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит і валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість і податку на прибуток підприємств має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі, якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість і обчислення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як зазначалось судом вище та встановлено в судовому засіданні, висновки відповідача за результатами проведеної перевірки ґрунтуються на підставі проведених перевірок іншими податковими органами по періодах, в яких ТОВ "Скорзонера" здійснювало господарські операції з ТОВ «Ресурсна компанія».

На підставі даних фактів відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції згідно договорів, укладених ТОВ "Скорзонера" з ТОВ «Ресурсна компанія» не спрямовані на реальне настання правових наслідків. А отже, зазначені договори відповідно до частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Досліджуючи господарські операції позивача з ТОВ «Ресурсна компанія» судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" здійснювало фінансово - господарські операції з ТОВ «Ресурсна компанія» з серпня по грудень 2011 року.

За вказаний періоди на підприємство контрагентом було виконано роботи по посіву насіння та підживлення міндобривом схилів на лижних трасах витягів №№ 4,11,12,13,14,22 та трасах №№ 16А,16В,16С,16D,16Е,8А,8В,8С,15D,15А,15С на ТК «Буковель» та поставлено товар (трос, болт, гідро двигун, гідроакумулятор тощо). Операції здійснювались на підставі договорів укладених між позивачем та ТОВ «Ресурсна компанія»: договір підряду №15/08-ПС від 15.08.2011 року, договір поставки №111101С/РК від 01.11.2011 року (а.с.56,57,100-102).

Реальність вищевказаних операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: актами приймання виконаних будівельних робіт, накладними, внутрішніми накладними, актами списання (а.с.59-81, 103-110, 115-139); проведення розрахунків підтверджується платіжними дорученнями, договором про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги №030512-С/Р від 03.05.2012 року, актом звірки від 03.05.2012 року, відомістю аналітичного обліку (а.с.140-146). Крім того, в матеріалах справи наявні копії податкових накладних виписаних контрагентом позивача (а.с.110-114).

На думку суду вказані документи свідчать про реальність господарських операцій проведених між позивачем та його контрагентом.

Крім того, слід зазначити, що встановлені перевіркою обставини, також спростовуються письмовими доказами, які підтверджують факт використання позивачем придбаної продукції у своїй господарській діяльності. Так, в матеріалах справи наявні внутрішні накладні та акти списання, а сам факт проведення розрахунків податковим органом в акті перевірки не спростовано.

Підсумовуючи все вищезазначене, суд приходить до висновку, що посадовими особами відповідача в ході проведеної перевірки не надано належної оцінки первинним документам, які підтверджують господарські операції позивача з ТОВ «Ресурсна компанія» та не надано жодних доказів щодо їх безтоварності, а висновки Акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані рішення, ґрунтуються на висновках проведеної перевірки іншим податковим органом.

Дослідивши вищевказаний акт податкової перевірки контрагента позивача, суд встановив, що висновки в цьому акті сформовані виходячи, в тому числі, з факту не знаходження за юридичною адресою контрагента ТОВ «Ресурсна компанія» - ПП «Львівський портал» та його контрагентів по ланцюгу, не отриманням документів щодо формування податкового кредиту і виникнення зобов'язань, в більшості випадків без виїзду безпосередньо на підприємство, без з'ясування у посадових осіб підприємства відповідних обставин, та на підставі даних тільки самих декларацій контрагентів, а також інших відомостей, які знаходяться у облікових справах податкових органів.

Слід зазначити, що у відповідності до підпункту 5.2. пункту 5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України за №984 від 22.12.2010 року (надалі - Порядок), у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому, у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вищенаведений акт податкової перевірки контрагента позивача складено і сформовано у них відповідні висновки лише на підставі загальних даних декларацій платника податку та його контрагентів без встановлення і фіксування фактів порушень податкового чи іншого законодавства щодо ведення фінансово-господарської діяльності контрагентів з позивачем. А тому, суд вважає, що такий акт не є належним та допустимим доказом у даній адміністративній справі, а посилання відповідача на них як на обставину, яка обґрунтовує правомірність оскаржуваних рішень, безпідставними.

Що стосується висновків відповідача викладених в акті перевірки від 16.12.2014 року про порушення ТОВ "Скорзонера" вимог Цивільного кодексу України про недодержання вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 вказаного Кодексу в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, здійснених із ТОВ «Ресурсна компанія», і як наслідок не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, суд зазначає наступне.

При визначенні нікчемними правочинів, що були укладені між ТОВ "Скорзонера" та ТОВ «Ресурсна компанія», податковий орган посилається на положення ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України. Слід зазначити, що таке застосування правових норм при кваліфікації правочину нікчемним, є невірним.

Так, зокрема, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України сторони відповідного правочину (в т.ч. щодо контрагентів позивача) на момент його вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, були належними платниками податків та інших обов'язкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності.

В свою чергу, частина 1 статті 215 згаданого Кодексу встановлює лише загальні підстави недійсності правочину. Підставою ж для визнання недійсними правочинів, вчинених з порушенням частини 1 та частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, є норми інших статей цього Кодексу. Так, в акті перевірки від 16.09.2013 року стверджується, що правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Підставою для визнання таких правочинів недійсними є норми статті 234 Цивільного кодексу України, які встановлюють недійсність фіктивних правочинів (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином). Такі правочини відносяться до категорії оспорюваних правочинів та можуть бути визнані недійсними тільки судом. Орган державної податкової служби, визнаючи нікчемним правочин (при цьому не маючи на це жодних повноважень), який, на його думку, вчинено без наміру створення реальних правових наслідків, порушує вимоги частини 2 статті 234 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що вказаний правочин є господарським за своїм правовим характером та до нього повинні застосовуватися норми господарського права (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України) при наявності для цього підстав, які в згаданому випадку відсутні.

Так, в силу редакцій частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання правочину недійсним з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач по справі до суду не звертався і вказані в акті правочини недійсними судом не визнавав, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції.

Згідно приписів частини 2 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто, недійсність фіктивного правочину визнається лише в судовому порядку. Таке рішення суду представником відповідача у судовому засіданні не надано.

На переконання суду, вирішення питань визнання укладеного правочину нікчемним, неукладеним чи недійсним не передбачено переліком завдань та повноважень органів державної податкової служби, встановленим вимогами Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та Податкового кодексу України.

Однією із обов'язкових умов для застосування санкцій є наявність умислу на вчинення правочинну з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що не доведено в силу дії норми статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Однак, відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідних правочинів. Натомість, частинами 1, 3 статті 215 вказаного Кодексу з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначає лише підстави визнання правочину недійсним в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

За наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Такий позов відповідач до суду не подав, судове рішенням в іншій справі на реалізацію таких власних повноважень, яке б набрало законної сили, не представив.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

При цьому, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

В той же час, питання формування податкового кредиту з ПДВ та сплата позивачем податку на додану вартість до бюджету, поширюється лише на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб, адже це не передбачено жодними нормативно-правовими актами України, а у разі, якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення податку до податкового кредиту.

Крім того судом встановлено, що господарські операції за вищезгаданими договорами були реальними, фактично здійснені та було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставина, зазначена в акті перевірки про те, що у листопаді природні умови не дозволяють здійснювати посів та підживлення земляних схилів у зв'язку з несприятливими температурними умовами, а отже сам факт реальності виконання договору підряду від 15.08.2011 року є сумнівним, на думку податкового органу, спростовується наявною в матеріалах справи інформацією постачальника газонних покриттів ПрАТ «Вега» від 22.12.2014 року (а.с.58).

Таким чином, наведені в Акті перевірки висновки відповідача, що слугували підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не обґрунтовуються жодними належними доказами, носять швидше інформаційний характер, а самі по собі результати проведеної невиїзної документальної перевірки не можуть чітко та об'єктивно виявити та підтвердити факт порушення позивачем вимог податкового законодавства, що підлягає доказуванню в суді та підтвердженню належними доказами.

Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за №0000622200 та №0000632200 від 19.12.2014 року.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Яремчому від 19.12.2014 року за №0000632200 та № 0000622200.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя /підпис/ Матуляк Я.П.

Постанова складена в повному обсязі 10.03.2015 року.