Ухвала суду № 43029503, 27.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.11.2014р. м. Київ К/800/33344/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Голубєвої Г.К., розглянувши в судовому засіданні в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року

у справі №826/19338/13-а

за позовом Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юмікс-Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектспецтрейдмарк»

про визнання недійсним правочину, стягнення коштів в дохід держави,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2014 року, яка залишена без зміною ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року відмовлено в задоволені позовних вимог Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юмікс-Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектспецтрейдмарк» про визнання недійсним правочину, стягнення коштів в розмірі 2452547,66 грн. в дохід держави.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Юмікс-Плюс» та ТОВ «Комплектспецтрейдмарк» укладено договір поставки від 04 січня 2011 року № 04/01-1. Фактичне виконання договорів підтверджується документами про оплату товару, актами виконаних робіт, податковими накладними, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати підприємства.

В касаційній скарзі, доводи якої аналогічні доводам позовної заяви, зазначено, що підставою для визнання недійсності угоди є той факт, що згідно актів Бориспільської ОДПІ Київської області від 07 квітня 2011 року № 278/23-2/35023063, від 23 листопада 2011 року № 780/7/23-2/35023063, від 19 липня 2011 року № 519/23-2/35023063, складених за наслідками проведення перевірок ТОВ «Комплектспецтрейдмарк», загальна чисельність працюючих на підприємстві складає 2 особи, за даними податкової звітності основні засоби відсутні, не встановлено наявності власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, економічно необхідних для здійснення господарських операцій. Крім того, за висновками спеціалістів СТКЗР по обслуговуванню м. Бровари та Броварського району НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області № 73 від 30.03.2011 р. - підписи від імені ОСОБА_1, в представлених на дослідження документах виконані не гр.. ОСОБА_1, а іншою особою, а тому угоди, укладені ТОВ «Комплектспецтрейдмарк» з іншими суб'єктами господарювання є недійсними. Позивач, стверджує про наявність у відповідачів умислу на укладання названого вище договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки направлена на мінімізацію податків.

Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанції виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

У той же час, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину містять серед іншого і таку, як зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 215 названого Кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, якою названа правова норма доповнена саме Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини третьої названої статті, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Отже, обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Судом зазначено, що основним аргументом позивача на підтвердження недійсності оспорюваної угоди є неможливість її виконання з боку відповідача 2 та укладення з метою зменшення податкового навантаження відповідача 1.

Однак, порушення з боку суб'єктів господарювання правил ведення податкового обліку та безпідставне віднесення до складу валових витрат, та податкового кредиту по податку на додану вартість сум, сплачених за оспорюваним договором, не є належним доказом його нікчемності з підстав порушення публічного порядку.

Окрім того, відповідачем 1 на підтвердження реальності договірних відносин суду надано копії платіжних доручень з відмітками банку про проведення розрахунків з відповідачем 2, первинні бухгалтерські документи, які підтверджують отримання суб'єктом господарювання придбаного товару, використання у господарській діяльності.

Також, відповідачем 2 суду надано письмові заперечення, підписані ОСОБА_1, в яких заперечується факт порушення кримінальних справ та проведення будь-якої експертизи з відібранням зразків підписів.

Відповідно до положень частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом зазначено, що під час розгляду справи відповідачами підтверджено вчинення дії, спрямованої на набуття, зміну або припинення їх прав та обов'язків, тоді як позивачем іншого не доведено.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухвалені судових рішень чи вчинені процесуальних дій.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року

у справі №826/19338/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: В.П.Юрченко Н.Є.Блажівська Г.К.Голубєва