Ухвала суду № 43029284, 04.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2015 року м. Київ К/9991/62385/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Луцька ОДПІ)

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.02.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012

у справі № 2а-0370/481/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Луцькавтодор-Сервіс" (далі - Товариство)

до Луцької ОДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.11.2011 № 0003462301, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 245 115,67 грн. (у тому числі 196 092,67 грн. за основним платежем та 49023 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29.02.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012, позов задоволено з тих мотивів, що правильність формування позивачем податкового кредиту в оспорюваній сумі підтверджується належними первинними документами.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Луцька ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що під час перевірки платником не було підтверджено належними засобами доказування факту вчинення об'єктивно необхідних дій у процесі виконання спірних операцій з поставки сільськогосподарської продукції, що свідчить про фіктивність цих операцій.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, оспорювану суму податкового зобов'язання з ПДВ було визначено позивачеві за наслідками проведення Луцькою ОДПІ позапланової виїзної перевірки Товариства з питань здійснення фінансово-господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «РТС Україна» (далі - ТОВ «РТС Україна») за липень 2011 року, оформлену актом від 20.10.2011 № 8531/23-2/23251561.

Під час цієї перевірки відповідач дійшов висновку про безтоварний характер операцій з придбання позивачем зернових культур у названого постачальника у рамках виконання договору поставки від 25.07.2011 № 25072, що виключає право Товариства на формування податкового кредиту за цими операціями.

Вказаний висновок податкової інспекції мотивований тим, що позивачем не подано доказів транспортування товару (гороху продовольчого), його зберігання, зважування, сертифікації, виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Керуючись наведеними правилами формування податкового кредиту, суди за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів встановили, що виконання спірних операцій з поставки ТОВ «РТС Україна» товару в адресу Товариства підтверджується актами приймання-передачі товару, видатковими накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі, складськими документами на зерно; до матеріалів справи залучено сертифікати якості на придбану продукцію. Зазначений товар, як встановили суди, був використаний позивачем у власній господарській діяльності шляхом його експорту на комісійних умовах.

Також матеріалами справи підтверджується наявність у названого контрагента юридичної правосуб'єктності та реєстрації у податковому органі (у тому числі й платника ПДВ) на час виконання розглядуваних господарських операцій.

На підставі цього, з огляду на існуючу в податковому праві презумпцію реальності господарської операції та достовірності поданих платником первинних документів (доки вказані факти не спростовано податковим органом в установленому порядку) суди обох попередніх інстанцій дійшли об'єктивного висновку про реальність виконання цих операцій та їх відображення у податковому обліку Товариства відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належних документів первинного обліку.

За таких обставин слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність оспорюваного донарахування, в зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.02.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012 у справі № 2а-0370/481/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько