Ухвала суду № 43029165, 25.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2015 р. м. Київ К/800/57104/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Стадницькій Ю.Є.

та представників сторін:

позивача - Жарова П.В.,

відповідача - Коваленко М.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу фірми «ДіМєрус Інженерінг» товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2014

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014

у справі № 820/7033/14

за позовом Товариство

до державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.11.2013 № 0001012201.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 10.06.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014, у позові відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що позивач ані під час перевірки, ані до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення не надав первинні документи на підтвердження правомірності формування витрат за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Дінас», що обумовлює законність оспорюваного нарахування.

Посилаючись на невідповідність висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень зі спору, положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами не було досліджено первинні документи, подані платником під час вирішення даної справи, які достовірно підтверджують дані податкового обліку Товариства по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Дінас».

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено документальну виїзну позапланову перевірку Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства при здійснення взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Дінас» за період з 01.02.2012 по 31.12.2013. За результатами цієї перевірки податковим органом складено акт від 31.10.2013 № 733/20-34-22-01-05/32337330 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 475 125 грн. (у тому числі 316 750 грн. за основним платежем та 158 375 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про невідповідність витрат, врахованих платником при визначенні оподатковуваного доходу, критерію документальної підтвердженості з огляду на неподання платником ані під час проведення перевірки, ані до моменту прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення документів, передбачених пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Так, за правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

В силу вимог абзацу першого пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу (у тій самій редакції) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Втім наведені норми податкового законодавства, що регулюють порядок формування витрат у податковому обліку платника, не обмежують період подання платником необхідних первинних документів на підтвердження сформованих витрат лише часом проведення податкової перевірки.

Не дає підстави для такого висновку і пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Адже наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, та порядок використання цих документів податковим органом у разі їх подання платником до прийняття рішення, однак жодним чином не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Завдяки цьому забезпечується збір та дослідження доказів судом під час вирішення податкового спору.

На користь цього висновку свідчать і положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Так, згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 11 КАС суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною другою статті 69 КАС передбачено, що докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до частини п'ятої статті 71 КАС суд може збирати докази з власної ініціативи.

Таким чином, збирання доказів, необхідних для правильного та об'єктивного вирішення спору, здійснюється на стадії розгляду справи по суті за активною участю адміністративного суду, який є самостійним суб'єктом доказування.

У світлі розглядуваних правовідносин наведене означає, що суди повинні були дослідити та надати правову оцінку усім доказам, поданим позивачем на підтвердження обґрунтованості сформованих даних податкового обліку, не обмежуючись виключно документами, представленими платником контролюючому органові до часу прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, і за наслідками цього дійти вмотивованого висновку про відповідність (або невідповідність) спірних витрат вимогам статті 138 Податкового кодексу України.

Оскільки прийняття правильного по суті спору рішення вимагає додаткового дослідження наявних у справі доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд для усунення вказаних недоліків та ухвалення за наслідками цього рішення у відповідності з вимогами статті 159 КАС.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу фірми «ДіМєрус Інженерінг» товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 у справі № 820/7033/14 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько