Ухвала суду № 43029148, 24.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 року м. Київ К/800/43521/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2014 року по справі №826/5425/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 15 квітня 2014 року № 54026552210, № 53926552210, № 53826552210 та № 54126552210.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Нафтогаз-Альянс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За наслідками перевірки 15 квітня 2014 року ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 54026552210, яким за порушення вимог пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України ТОВ «Нафтогаз-Альянс» визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 3264926,00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 2626559,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 638367,00 грн.;

- № 54126552210, яким за порушення вимог пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України ТОВ «Нафтогаз-Альянс» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2952669,00 грн.;

- № 53926552210, яким за порушення вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ «Нафтогаз-Альянс» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 156989,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції на суму 39247,00 грн.;

- № 53826552210, яким за порушення вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ «Нафтогаз-Альянс» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 469180,00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 375344,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 93836,00 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, податкові повідомлення-рішення з визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток, прийняті за порушення позивачем вимог 141.1 статті 141 Податкового кодексу України, у зв'язку з тим, що ТОВ «Нафтогаз-Альянс» використало кредитні кошти в сумі 208973,50 грн. не на провадження господарської діяльності, а на надання поворотної фінансової допомоги іншим підприємствам в сумі 30977,60 грн. та працівникам в сумі 218914,20 грн. Виходячи з цього, контролюючий орган прийшов до висновку, що відповідні суми відсотків за користування кредитами та позиками не можуть бути включені до витрат під час визначення об'єкта оподаткування.

Перевіряючи наведений висновок відповідача, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

До витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать інші витрати, визначені пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме: фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів за користування кредитами та позиками.

Таким чином, проценти, сплачені (нараховані) за договором позики на користь фінансової установи, належать до фінансових витрат позичальника, що включаться до складу інших витрат, які своєю чергою, відносяться до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

На підтвердження правомірності віднесення нарахованих за кредитами відсотків до витрат за ІІ-ІV квартали 2011 року, півріччя 2012 року, 3 квартали 2012 року, 2012 рік позивачем надано відповідні договори.

Спростовуючи доводи відповідача щодо використання кредитних коштів не в цілях господарської діяльності, позивач вказував, що позика була надана товариству для поповнення обігових коштів (як зазначено в Акті перевірки та договорах) та використовувалась для придбання товарів, сплати різних адміністративних витрат (витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи, плату за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банку, винагороду за консультаційні, інформаційні, аудиторські послуги та інше).

На підтвердження наведеного позивачем надано копії договорів позики, копію договору поставки товару, видаткових накладних, копію договору поставки, копії видаткових накладних та ін.

Підприємством також були надані банківські виписки, а також копії договорів та актів приймання - передачі природного газу.

В результаті аналізу банківських виписок та наданих документів, судами встановлено, що кредитні кошти були перераховані позивачем за поставлений природний газ згідно відповідних договорів.

Враховуючи, що основним видом діяльності позивача за КВЕД є торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи, спрямування кредитних коштів на придбання підприємством природного газу свідчить про використання таких коштів в межах господарської діяльності підприємства. Одночасно, з наданих банківських виписок також вбачається, що позивачем після оприбуткування кредитних коштів надавалася поворотна фінансова допомога іншим суб'єктам господарювання.

Згідно пп. 139.1.1 та 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону).

З матеріалів справи вбачається, що нарахування відсотків за користування кредитними ресурсами відповідно до умов діючих кредитних договорів, що є передумовою для складання первинних документів, які містять відомості про господарську операцію, підтверджено розрахунковими документами, що містяться в матеріалах справи.

Крім того, позивачем надано первинні документи на підтвердження використання отриманих за кредитними договорами коштів у власній господарській діяльності.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Таким чином, оскільки можливість надання фінансової допомоги передбачена положеннями ПК України, а відповідна допомога надавалася позивачем іншим фізичним та юридичним особам за операціями на поворотній основі, то використання у подальшому таких коштів на придбання природного газу складає суть господарської діяльності позивача, метою якої є отримання доходу.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що податкові зобов'язання з податку на прибуток визначені позивачу неправомірно.

Перевіряючи висновки судів у частині надання оцінки законності та обґрунтованості прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток та відкориговано податковий кредит, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок урахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів передбачений статтею 150 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 150.1 якої якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Отже, підприємством правомірно сформовано від'ємне значення податку на прибуток.

Податковий орган прийшов до висновку про відсутність у позивача підстав на віднесення до складу податкового кредиту сум, отриманих за результатами фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Інтерліс-Ковель», зокрема, з переплати за товар (неповернутої) та його коригування за липень 2011 року, з посиланням на анулювання у останнього свідоцтва платника ПДВ та не здійснення ним з ІІ півріччя 2010 року діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, перерахування авансу ТОВ «Нафтогаз-Альянс» на користь ТОВ «Інтерліс-Ковель» здійснювалось ще в 2008 році.

До 01.01.2011 року порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту. Аналогічні положення містяться в п. 198.3 ст. 198 ПК України.

Право на віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Інтерліс-Ковель», включених до складу суми перерахованого авансу постачальнику - ТОВ «Інтерліс-Ковель» не оспорюється.

Оскільки авансовий платіж ТОВ «Нафтогаз-Альянс» був сплачений позивачем у 2008 році, то в липні 2011 року у нього зберігалося право на податковий кредит з ПДВ у сумі 532333,00 грн., а тому твердження відповідача про те, що позивачу на дату анулювання свідоцтва платника ПДВ - ТОВ «Інтерліс-Ковель» (27.07.2011 року) необхідно зменшити податковий кредит на суму 532333,00 грн. не відповідає вимогам ПК України та Закону №168/97-ВР, що регулював ці відносини у 2008 році.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та коригування податкового кредиту є неправомірним.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2014 року по справі №826/5425/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Сірош М.В. підпис Юрченко В.П.