Ухвала суду № 43028901, 26.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2015 р. Справа № 876/1380/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Довгої О.І., Каралюса В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано - Франківської області на постанову Рожнятівського районного суду Івано - Франківської області від 30 грудня 2014 року у адміністративній справі №350/1702/14а, 2а/350/64/14 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано - Франківської області до Старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області Сапіжака Івана Івановича про оскарження дій,-

В С Т А Н О В И В :

Управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано - Франківської області звернулось до суду із позовом до Старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області Сапіжака Івана Івановича про визнання неправомірними дій по відкриттю виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №913/2063/2012 та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.10.2014 р. №45053136.

Постановою Рожнятівського районного суду Івано - Франківської області від 30 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Оскільки сторони не заявили клопотань про розгляд справи за їх участю, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України, справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. 13 жовтня 2014 року постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби головного управління юстиції в Івано-Франківській області Сапіжаком І.І. відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа від 25 вересня 2014 року виданого Рожнятівським районним судом Івано-Франківської області, яким стягнуто з управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі на користь ОСОБА_2 4312 грн. боргу по проведеному перерахунку за листопад 2011 року. Цією ж постановою зобов'язано управління Пенсійного фонду в Рожнятівському районі виконати рішення суду в семиденний строк, а стягнення суми в межах платежу за один місяць виконати негайно.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що у державного виконавця були всі законні підстави для відкриття виконавчого провадження та оскаржена постанова про відкриття виконавчого провадження №45053136 винесена у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів ( посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 11 вказаного Закону визначені обов'язки та права державного виконавця, зокрема частина 1 вказаної статті передбачає, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно частин 2 та 3 ст. 3 Закону, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Вказані органи не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється за заявою стягувача про виконання рішення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та Перехідних положень (пункт набрав чинності 16.10.2013 року) цього ж Закону, виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою ст. 2 цього Закону суб'єкти (державний орган, державне підприємство, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства), які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статі 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Пунктом 1 частини 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до вказаного Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі листи, що видані судами.

Згідно вимог ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Наведені позивачем обставини можуть бути перевірені в ході виконання судового рішення, що не позбавляє державного виконавця в межах наданих йому повноважень вирішити питання про подальше спрямування виконавчого документа, відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 року №45 та вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

З зв'язку з наведеним суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у державного виконавця законних підстави для відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України i є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно із ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів приходиться до висновку, що відповідач діяв з урахуванням наведених вище принципів, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом України «Про виконавче провадження», що свідчить про правомірність постанови про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, невиконання судових рішень кваліфікується Європейським судом з прав людини не лише як недотримання частини першої статті 6 Конвенції з прав людини, але і як порушення інших конвенційних прав. У справі «Войтенко проти України» Суд знайшов порушення пункту 1 статті 6, статті 13 та статті 1 протоколу №1 Конвенції за невиконання рішення українського суду через відсутність бюджетних коштів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано - Франківської області - залишити без задоволення, а постанову Рожнятівського районного суду Івано - Франківської області від 30 грудня 2014 року у адміністративній справі №350/1702/14а, 2а/350/64/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді О.І. Довга

В.М. Каралюс