Ухвала суду № 43028703, 03.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

іменем України

"03" липня 2014 р. справа 811/1240/13-а Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. (доповідач)

судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,

при секретарі Троянові А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр ВДМ» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ВДМ» 10.04.2013 звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №000250227 від 28.03.2013 та №000260227 від 28.03.2013.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 адміністративний позов задоволений.

В апеляційній скарзі Кіровоградська ОДПІ просить постанову суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилаються на неможливість виконання контрагентами ТОВ «Шакті Д» та ТОВ «Метаком Миколаїв» своїх зобов'язань, з огляду на відсутність у них необхідних умов для здійснення господарської діяльності. На думку відповідача, правочини, укладені між позивачем та вказаними контрагентами є нікчемними.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Кіровоградською ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Центр ВДМ» по взаємовідносинах з ТОВ «Шакті Д» за грудень 2010 року та ТОВ «Метаком Миколаїв» за березень 2011 року, за результатами якої складено акт №27/22-7/37097116 від 19.03.2013. В ході перевірки встановлено ймовірну відсутність реальності поставок товарів, робіт, послуг від ТОВ «Шакті Д» та ТОВ «Метаком Миколаїв», що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. На підставі вказаного встановлено порушення позивачем вимог:

Кіровоградською ОДПІ 28.03.2013 прийняті податкові повідомлення-рішення №0000250227, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5006гр, в тому числі за основним платежем 3337гр, за фінансовими санкціями 1669гр; та №0000260227, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 6258гр, в тому числі за основним платежем 4172гр, за фінансовими санкціями 2086гр.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з огляду на необґрунтованість висновків, які викладені в Акті перевірки, що став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень з наступних підстав.

Відповідно до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового Кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно з пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 5.2.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пунктом 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні правові норми знайшли своє відображення в Податковому кодексі України.

Відповідно до статті 134 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно пунктів 138.2, 138.4 статті 138 Податкового Кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 139.1.9 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 7.4.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пунктом 7.4.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбаванням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пунктом 7.4.5 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього).

Аналогічні правові норми знайшли своє відображення в Податковому кодексі України.

Згідно пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат операційної діяльності та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства ґрунтуються на наступному.

Для проведення перевірки правильності відображення в обліку та звітності операцій ТОВ «Центр ВДМ» по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Шакті Д» за грудень 2010 року було використано інформацію ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська, а саме: акт від 14.07.2011 за №1100/231/34915420 про результати перевірки ТОВ «Шакті Д», яким встановлено, що ТОВ «Шакті Д» за податковою адресою не знаходиться, не виявлено жодних первинних та бухгалтерських документів, що засвідчують здійснення господарської діяльності.

Для проведення перевірки правильності відображення в обліку та звітності операцій ТОВ «Центр ВДМ» по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Метаком Миколаїв» за березень 2011 року було використано інформацію ДПІ в Центральному районі м.Миколаєва, а саме акт від 26.05.2011 за №696/23-325/35512710 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Метаком Миколаїв».

З цих підстав, податковий орган зробив висновок, що у контрагентів позивача ТОВ «Шакті Д» та ТОВ «Метаком Миколаїв» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, угоди укладені між позивачем та вказаними контрагентами є нікчемними.

Будь-яких інших обставин, з якими б Кіровоградська ОДПІ пов'язувала порушення ТОВ «Центр ВДМ» вимог податкового законодавства, акт перевірки №27/22-7/37097116 від 19.03.2013 не містить.

Таку позицію Кіровоградської ОДПІ суд першої інстанції правильно вважає необґрунтованою.

Податковою службою фактично не досліджувались господарські операції між позивачем та ТОВ «Шакті Д» та ТОВ «Метаком Миколаїв», за наслідками яких позивачем визначалися податкові зобов'язання. Висновки про заниження податкових зобов'язань зроблені не з огляду на вищенаведені норми права, а з огляду на обставини, які викладені в актах перевірок постачальників позивача по взаємовідносинам з їх контрагентами.

Встановлені обставини справи, які не спростовуються відповідачем, свідчать про те, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Шакті Д» та ТОВ «Метаком Миколаїв» відбувалися на підставі:

Між позивачем та ТОВ «Шакті Д» укладено договір №1105/03 від 05.11.2010. Виконання сторонами договору своїх зобов'язань підтверджено рахунками №1207/04 від 07.12.2010, №1213/01 від 13.12.2010, №1228/02 від 28.12.2010; актами приймання-передачі робіт від 10.12.2010, 17.12.2010, 30.12.2010; платіжними дорученнями про перерахунок коштів №7 від 08.12.2010, №10 від 14.12.2010, №12 від 29.12.2010. ТОВ «Шакті Д» виписано позивачу податкові накладні від 08.12.2010 №120801, від 14.12.2010 №121401, від 29.12.2010 №122901.

Між позивачем та ТОВ «Метаком Миколаїв» було укладено угоду №110314 від 14.03.2013 щодо надання послуг вантажного автотранспорту з водієм. Виконання сторонами своїх зобов'язань за даною угодою підтверджено актом приймання-передачі №03/30 від 30.03.2011. ТОВ «Метаком Миколаїв» виписало позивачу податкову накладні №0000148 від 30.03.2011, яка теж має всі необхідні реквізити.

Придбаний позивачем у ТОВ «Шакті Д» та ТОВ «Метаком Миколаїв» товар (роботи, послуги) використано у власній господарській діяльності.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що проведені господарські операції мають реальний цикл походження товару, у повному обсязі підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, з метою отримання економічної вигоди та прибутку, що фактично і досягнуто, мали як базу так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток. На виконання укладених договорів були виконані роботи та складено акти виконаних робіт з найменуванням робіт, видано рахунки-фактури про сплату послуг і податкові накладні, здійснено оплату в безготівковій формі. Суми за зазначеними рахунками-фактурами та видатковими, податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, а також до валових витрат.

Відповідачем, на якого в силу приписів частини 2 статті 71 КАС України, покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення, не надано суду доказів, які б свідчили про безтоварність (нереальність) зазначених господарських операцій.

Кожна господарська операція підтверджена документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, складеними відповідно до встановлених вимог, підписаними повноважними представниками сторін та скріплених печатками сторін. Усі документи були в розпорядженні перевіряючих.

При цьому, Акт перевірки, на висновках якого ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчать про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

В Акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки про нікчемність укладеної угоди, згідно з Актом перевірки, зроблені ДПІ лише з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача, а не виходячи з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, та за наслідками яких позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував наступного.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність у постачальника позивача основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, та можливі інші порушення, якими ними допускались, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочинів, податковий орган посилався на частину 1 статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено позивачем у перевіряємому періоді, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

При укладенні договорів його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті статті 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначених правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Суд вважає за необхідне зазначити й те, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

А згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Таким чином, відповідач, зробивши висновок про нікчемність укладених правочинів хибно керувався лише припущеннями щодо цього на підставі висновків інших податкових інспекцій, викладеними в актах.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються. В апеляційній скарзі ДПІ посилається лише на висновки, які наведено в акті перевірки, натомість, вказаним підставам для визначення спірних податкових зобов'язань, судом першої інстанції, як зазначено вище, надано належну правову оцінку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись статтями 41, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 - без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий А.В.Суховаров

Судді О.В.Головко

Т.І.Ясенова