Постанова № 43028442, 04.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04 лютого 2015 року 15 год. 57 хв. № 826/19610/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., при секретарі судових засідань Здорик Л.В., за участю представників позивача, відповідача та третіх осіб, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Професійної спілки працівників охорони здоров'я України до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство охорони здоров'я України та Державна санітарно-епідеміологічна служба України, про визнання незаконним рішення відповідача в частині.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 04 лютого 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) 12 грудня 2014 року надійшов позов Професійної спілки працівників охорони здоров'я України (далі - позивач, Профспілка) до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач) про визнання незаконним частини абзацу 2 пункту 1 постанови відповідача від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (стосовно реорганізації Державної санітарно-епідеміологічної служби України) (далі - оскаржувана постанова).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що реорганізація Державної санітарно-епідеміологічної служби України (далі - Держсанепідслужба України) шляхом приєднання є незаконною, оскільки введено мораторій на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров'я і скорочення працівників таких закладів. Мораторій введено на реорганізацію закладів охорони здоров'я, що призводить до зміни їх головного призначення та/або скорочення кількості працівників та зменшення кількості ліжко-місць, інші форми реорганізації, направлені на закриття закладів охорони здоров'я та зменшення обсягів медичної допомоги населенню. Проект оскаржуваної постанови не погоджено із Міністерством охорони здоров'я України (далі - МОЗ України).

Ухвалою суду від 17 грудня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/19610/14 (далі - справа), у якій призначено попереднє судове засідання, а також зобов'язано відповідача у строк до 30 грудня 2014 року опублікувати оголошення про відкриття провадження у справі у виданні, в якому оскаржувана постанова була або мала бути офіційно оприлюднена.

Ухвалою суду від 24 грудня 2014 року відмовлено у задоволенні письмового клопотання законного представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

У попередньому судовому засіданні 24 грудня 2014 року судом задоволено відповідне письмове клопотання законного представника позивача та, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 53 КАС України, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача допущено МОЗ України (далі - третя особа-1).

Крім того, ухвалою суду від 24 грудня 2014 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до розгляду у судовому засіданні колегією суддів.

У судовому засіданні 21 січня 2015 року представником відповідача надано суду письмові докази опублікування оголошення про відкриття провадження у справі у виданні, в якому оскаржувана постанова була або мала бути офіційно оприлюднена.

Ухвалою суду від 28 січня 2015 року відмовлено у задоволенні наступного письмового клопотання законного представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

У судовому засіданні 28 січня 2015 року судом, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 53 КАС України, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Держсанепідслужбу України (далі - третя особа-2).

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування у судовому засіданні 21 січня 2015 року та поданих до суду через канцелярію 03 лютого 2015 року.

Представники третьої особи-1 та третьої особи-2 також підтримали позов та просили задовольнити його повністю. Представник третьої особи-1 пояснив, що проект оскаржуваної постанови не направлявся на погодження до МОЗ України.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем 10 вересня 2014 року прийнято оскаржувану постанову, згідно з абзацом 2 пункту 1 якої, з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та відповідно до п.п. 9, 9-1 ст. 116 Конституції України, постановлено утворити Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Держсанепідслужбу України та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері племінної справи у тваринництві, у сфері гігієни праці та функцій зі здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), а також функції зі здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів.

Суд не погоджується з доводами представників позивача та третіх осіб 1, 2 щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних норм і обставин.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 113, п.п. 9, 9-1 ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України: спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 2, п. 6 ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", до основних завдань Кабінету Міністрів України належать: спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Кабінет Міністрів України: у сфері вдосконалення державного управління та державної служби: розробляє і здійснює заходи, спрямовані на вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності їх діяльності та оптимізації витрат, пов'язаних з утриманням апарату управління; утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи.

Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ст. 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

Члени Кабінету Міністрів України можуть вносити Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо утворення, реорганізації або ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади.

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Державна реєстрація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади як юридичної особи здійснюється у триденний строк з дня набрання чинності постанови Верховної Ради України про призначення міністра, акту Кабінету Міністрів України про призначення керівника іншого центрального органу виконавчої влади.

Здійснення заходів щодо державної реєстрації міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади як юридичної особи покладається на міністра, керівника іншого центрального органу виконавчої влади.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України.

Актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується.

Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що оскаржувану постанову відповідачем прийнято на підставі норм законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 42 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Прем'єр-міністр України: керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує діяльність Кабінету Міністрів України на забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, та здійснення інших повноважень, покладених на Кабінет Міністрів України.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки до прийняття ним рішень встановлено Регламентом Кабінету Міністрів України затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2011 року № 1156) (далі - Регламент).

Зокрема, відповідно до п. 1 § 32 глави 2 Регламенту, проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

У ході розгляду справи судом також з'ясовано, що 07 квітня 2014 року Прем'єр-міністром України надано доручення Міністерству юстиції України (далі - Мін'юст) за № 7843/1/1-14 на підставі внесених міністрами пропозицій підготувати та подати на розгляд Кабінету Міністрів України проект рішення стосовно оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та затвердження схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів.

У зв'язку з цим, Мін'юстом направлено лист від 09 квітня 2014 року №2632-0-4-14/7.1-1 усім міністерствам та іншим центральним органами виконавчої влади з проханням надати у термін до 11 квітня 2014 року пропозиції щодо реорганізації чи ліквідації (у разі потреби) центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів, а також діяльність яких спрямовується та координується безпосередньо Кабінетом Міністрів України, за наслідками проведеного аналізу їх функцій та повноважень.

Згідно з п. 5 § 33 глави 2 Регламенту, проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

На підставі отриманих пропозицій від міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (у тому числі від МОЗ України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією листа від 17 квітня 2014 року № 14.01-06/16/804-ф/10/588/10800), Мін'юстом розроблено проект оскаржуваної постанови, який, на виконання п. 5 § 33 глави 2 Регламенту, листом Мін'юсту від 02 липня 2014 року № 2632-0.4-14/7.1-4 направлено на погодження до заінтересованих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Після погодження проекту оскаржуваної постанови заінтересованими центральними органами виконавчої влади такий проект подано на розгляд відповідача у встановленому порядку (лист від 01 серпня 2014 року № 2632-0-4-14/7.1-6).

При цьому, як з'ясовано судом у ході розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 30 липня 2014 року відбулась нарада з питання скорочення кількості центральних органів виконавчої влади, що здійснюють державний нагляд (контроль) у відповідних сферах, та утворено робочу групу з питання оптимізації контрольно-наглядових функцій та повноважень органів виконавчої влади (п. 1 протоколу наради від 30 липня 2014 року). Протокол наради затверджено Віце-прем'єр-міністром України - Міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

На основі пропозицій робочої групи щодо переліку необхідних функцій, повноважень і системи центральних органів виконавчої влади, які забезпечують здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, погоджених на засіданні робочої групи 04 серпня 2014 року (протокол від 04 серпня 2014 року), та пропозицій представників міжнародних організацій стосовно скорочення контрольно-наглядових функцій та повноважень центральних органів виконавчої влади (копія протоколу наради від 14 серпня 2014 року міститься у матеріалах справи), Мін'юсту доручено доопрацювати за результатами обговорення проект акту щодо оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та подати його для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів України.

На виконання зазначених доручень 02 вересня 2014 року Мін'юстом подано на розгляд відповідача доопрацьований проект оскаржуваної постанови (лист від 02 вересня 2014 року № 8109-0-4-14/7.1), який прийнято на засіданні Кабінету Міністрів України 10 вересня 2014 року (пп. 10 п. 6 витягу з протоколу № 75 засідання Кабінету Міністрів України, копія якого міститься у матеріалах справи) та доручено Мін'юсту у триденний строк оформити оскаржувану постанову відповідно до регламентних вимог.

Оформлену відповідно до регламентних вимог оскаржувану постанову направлено відповідачу листом від 17 вересня 2014 року № 8861-0-4-14/7.1.

Отже, як вбачається з вище викладених норм та з'ясованих, міністерства та центральні органи виконавчої влади залучалися до підготовки та обговорення проекту оскаржуваної постанови, як і представники міжнародних організацій.

Як зазначено у пояснювальній записці Мін'юсту до проекту оскаржуваної постанови, копія якої міститься у матеріалах справи, необхідність прийняття акта обумовлена положеннями відновленої Конституції України, якою здійснено перерозподіл повноважень між Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України, у зв'язку з чим Україна перейшла від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської. При цьому, Конституція України віднесла утворення, реорганізацію та ліквідацію відповідно до закону міністерств та інших центральних органів виконавчої влади до повноважень Кабінету Міністрів України.

Основною метою прийняття оскаржуваної постанови є скорочення кількості центральних органів виконавчої влади, що здійснюють державний нагляд (контроль) у відповідних сферах державного управління, усунення дублювання їх повноважень.

Доводи представників позивача про порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови порядку проведення необхідних консультацій з громадськістю, у тому числі із залученням позивача, який є професійною спілкою, до обговорення проекту такої постанови, є безпідставними, оскільки, згідно з п.п. 1, 3 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року № 996, цей Порядок визначає основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі - консультації з громадськістю).

Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

У п. 1 розділу І статуту Профспілки зазначено, що позивач є всеукраїнською добровільною неприбутковою громадською організацією, яка об'єднує працівників, що працюють в юридичних особах (закладах, підприємствах, товариствах) галузі охорони здоров'я, санаторно-курортній сфері незалежно від форм власності; осіб, які пов'язані спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, які навчаються або працюють у навчальних закладах галузі різних рівнів акредитації, а також осіб, які займаються медичною практикою та фармацевтичною діяльністю.

У ході судового розгляду справи представники позивача стверджували, що реалізація оскаржуваної постанови призведе до порушення трудових прав членів Профспілки у зв'язку з реорганізацією та ліквідацією органів, у яких працюють за фахом його члени.

При цьому, як вбачається з пояснювальної записки, проект оскаржуваної постанови не стосується соціально-трудової сфери та не потребує проведення консультацій із громадськістю. Оскаржувана постанова не є регуляторним актом, тобто не є офіційним документом, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб та який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.

Суд зазначає, що наявні погодження (без зауважень) проекту оскаржуваної постанови зацікавленими органами державної влади (Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство фінансів України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерство інфраструктури України, Міністерство культури України, Міністерство молоді та спорту України, Міністерство оборони України, МОЗ України), про що свідчать особисті підписи на останніх аркушах проекту оскаржуваної постанови та схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади відповідача через його відповідних членів, що відповідає вимогам п.п. 5, 6 § 33 глави 2 Регламенту.

Про погодження вище переліченими міністерствами проекту оскаржуваної постанови також зазначено у п. 5 пояснювальної записки.

Суд ще раз звертає увагу, що викладена у листі МОЗ України від 14 жовтня 2014 року № 14.01-06/10/2129-14/29800 інформація про те, що проект оскаржуваної постанови не надходив на погодження до МОЗ України, що не відповідає § 37 Регламенту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2014 року № 950, спростовується наявною у матеріалах справи копією листа МОЗ України від 17 квітня 2014 року № 14.01-06/16/804-ф/10/588/10800, у якому чітко зазначено, що МОЗ України розглянуто лист Мін'юсту від 09 квітня 2014 року № 2632-0-4-14/7.1-1. На виконання п. 1 доручення Прем'єр-міністра України від 07 квітня 2014 року № 7843/1/-14 стосовно аналізування функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується відповідними міністрами, а також центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується безпосередньо Кабінетом Міністрів України, і надання пропозицій щодо реорганізації чи ліквідації відповідних органів (у разі потреби), також щодо спрямування і координації їх діяльності через відповідних міністрів, та в межах компетенції МОЗ України повідомлено, що вона є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та регламентується Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 467.

МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, формуванні державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.

Відповідно до Указу Президента України від 06 квітня 2011 року № 370 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", утворено Державу службу України з лікарських засобів, Державну службу України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань та Держсанепідслужбу України, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров'я У країни.

Держсанепідслужба України входить до системи органів виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та утворюється для забезпечення реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення згідно з Положенням про Державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 201 1 року № 400/2011.

З метою оптимізації центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров'я України та ефективного виконання завдань і функцій держави у сфері охорони здоров'я, недопущення дублювання повноважень органів виконавчої влади та економії бюджетних коштів пропонується здійснити ліквідацію державних органів управління у сфері охорони здоров'я, а саме: Державної служби України і лікарських засобів, Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, Держсанепідслужби України.

За результатами зазначеної ліквідації пропонується створити структурні підрозділи МОЗ України, яким будуть передані функції та повноваження центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров'я України.

МОЗ України зазначено про доцільність створення її територіальних органів на базі структурних підрозділів Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров'я відповідних місцевих державних адміністрацій, територіальних органів Державної служби України з лікарських засобів та Держсанепідслужби України з метою передачі їм частини адміністративних (у тому числі контрольних і наглядових) функцій міністерства та відповідних служб, що матиме наслідком створення системи управління охороною здоров'я на місцях, впровадження реформи охорони здоров'я і децентралізації повноважень центральних органів виконавчої влади.

Стосовно доводів представників позивача про введення мораторію на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров'я і скорочення працівників таких закладів суд зазначає наступне.

Держсанепідслужба України не є закладом охорони здоров'я державної або комунальної форм власності, а є центральним органом виконавчої влади.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд пришов до висновку, що позов Професійної спілки працівників охорони здоров'я України до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство охорони здоров'я України та Державна санітарно-епідеміологічна служба України, про визнання незаконним рішення відповідача в частині є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 24, 25, 69-71, 86, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Професійної спілки працівників охорони здоров'я України.

Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам та третім особам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя В.М. Данилишин

Суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда

Постанова у повному обсязі складена 11 лютого 2015 року