Постанова № 43028117, 03.03.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2015 р. Справа № 805/411/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

14 год. 30 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «КІА ПЛЮС»

до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 січня 2015 року № 0000012200/661

ВСТАНОВИВ:

Приватним підприємством «КІА ПЛЮС» заявлено позов до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 січня 2015 року № 0000012200/661, яким збільшена сума грошового забезпечення за платежем: податок на додану вартість в загальній сумі 120663 грн., в тому числі за основним платежем 80442 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 40221 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням та необґрунтованість висновків податкового органу про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Екологічні ресурси України», зазначаючи про наявність всіх документів, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту. Письмовою заявою, поданою до канцелярії суду 26 лютого 2015 року, представники позивача просили провести судове засідання 3 березня 2015 року без їх участі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на відсутність факту реального здійснення господарських операцій позивача із ТОВ «Екологічні ресурси України»». У судове засідання 3 березня 2015 року представники відповідача не з'явилися.

19 лютого та 26 лютого 2015 року суд здійснював повне фіксування судових засідань за допомогою технічних засобів, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами письмові докази.

Відповідно до частини 6 статті 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів з урахуванням пояснень представників сторін у судових засіданнях 19 лютого та 26 лютого 2015 року.

3 березня 2015 року через канцелярію суду представником відповідача подане клопотання про витребування доказів, а саме сертифікати відповідності, паспорти якості, зазначивши, що ці докази можуть підтвердити дійсність походження товару, достовірність копії цих документів, які подані позивачем, та реальність правочину. Вивчивши доводи відповідача, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні даного клопотання за наступних підстав. Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Податковий орган, не здійснивши самостійно дій по доказуванню правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, вважає за можливе перекласти цей обов'язок на суд, мотивуючи свої вимоги тим, що ці докази можуть підтвердити реальність правочину. Відповідно до частини 5 статті 71 КАС України суд може збирати докази з власної ініціативи. Відповідно до частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд зазначає, що предметом спору є правомірність вже прийнятого податкового повідомлення-рішення податкового органу, в основу прийняття якого був покладений висновок акту перевірки щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Екологічні ресурси України» у серпні 2014 року. Окрім цього, суд зазначає, що під час проведення перевірки відповідачем були прийняті надані позивачем копії сертифікатів та паспортів якості та вже були здійснені відповідні висновки. Також представником відповідача через канцелярію суду наданий витяг з АІС «Податковий блок» за серпень 2014 року, долучений судом до матеріалів справи.

Вислухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях 19 лютого та 26 лютого 2015 року, дослідивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Приватне підприємством «КІА ПЛЮС» зареєстроване як юридична особа, включене до ЄДРПОУ за номером 37802872, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25 червня 2013 року, знаходиться на податковому обліку в Добропільській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 200129786.

З 23 по 29 грудня 2014 року відповідачем була проведена документальна позапланової невиїзна перевірка позивача з питання повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій з Товариством обмеженою відповідальністю «Екологічні ресурси України» за серпень 2014 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 12 січня 2015 року № 3/22-0/37802872 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 26 січня 2015 року прийняте спірне податкове повідомлення-рішення відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України № 0000012200/661, яким збільшена сума грошового забезпечення за платежем: податок на додану вартість в загальній сумі 120663 грн., в тому числі за основним платежем 80442 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 40221 грн., за порушення пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за серпень 2014 року встановлено його завищення на суму 80441 грн. 56 коп. у зв'язку із тим, що перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій з придбання паливно-мастильних матеріалів в серпні 2014 року у Товариства з обмеженою відповідальністю «Екологічні ресурси України» на суму 482648 грн. 96 коп., в тому числі податок на додану вартість 80441 грн. 56 коп. та подальшого їх використання у господарській діяльності.

Судом встановлено, що 11 серпня 2014 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екологічні ресурси України» був укладений договір поставки № 1108/14, предметом якого є поставка нафтопродуктів. Відповідно до умов договору позивачем були оформлені заявки на поставку дизельного палива в кількості 17116 літрів, бензину А-95 у кількості 8376 літрів, бензину А-92 у кількості 8740 літрів, між сторонами договору підписані видаткові накладні від 12 серпня 2014 року № 237 на паливо дизельне в кількості 17116 літрів на загальну суму 239281 грн. 68 коп., та від 15 серпня 2014 року № 336 на бензин А-95 в кількості 8376 літрів, бензин А-92 в кількості 8740 літрів на загальну суму 243367 грн. 68 коп.; позивачу видані податкові накладні від 12 серпня 2014 року № 237 на загальну суму 239281 грн. 68 коп., в тому числі податок на додану вартість 39880 грн. 28 коп., від 15 серпня 2014 року № 336 на загальну суму 243367 грн. 68 коп., в тому числі податок на додану вартість 40561 грн. 28 коп. Оплата за надані послуги здійснена позивачем у безготівковій формі у повному обсязі відповідно до платіжних доручень та банківської виписки від 28 серпня, 29 серпня, 3 вересня, 15 вересня, 15 грудня 2014 року.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі - Закон № 996). Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Долучені до матеріалів справи податкові накладні підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за серпень 2014 року відповідно до норм Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що на запит відповідача від 30 жовтня 2014 року № 11777/10/05-07-22-13 позивачем були надані пояснення від 10 листопада 2014 року № 54 з копіями наступних документів: договір поставки від 11 серпня 2014 року, видаткові, податкові накладні від 12 та 15 серпня 2014 року, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, платіжні доручення, виписка банку, книга реєстрації довіреностей, відомості аналітичного обліку за серпень 2014 року, реєстр виданих та отриманих податкових накладних, сертифікати відповідності, паспорти якості.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представників відповідача під час судового розгляду справи, підставою для висновків відповідача щодо відсутності реального характеру господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Екологічні ресурси України» стала, зокрема, податкова інформація Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 2 жовтня 2014 року № 4973/7/20-33-22-03 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Екологічні ресурси України» за серпень 2014 року. З даної податкової інформації вбачається, що ТОВ «Екологічні ресурси України» взяте на податковий облік з 3 липня 2013 року, 1 серпня 2013 року отримало свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість № 200133272, свідоцтво анульоване 15 вересня 2014 року за ініціативою податкового органу у зв'язку із внесенням запису про відсутність за місцезнаходженням, підприємством була подана декларація з податку на додану вартість за серпень 2014 року, якою були задекларовані податкові зобов'язання в сумі 4974472 грн. та податковий кредит в сумі 4884068 грн. Згідно з додатком 5 до декларації підприємством задекларовані взаємовідносини за серпень 2014 року, зокрема, і з позивачем в сумі 402207 грн. 80 коп., в тому числі податок на додану вартість 80441 грн. 56 коп. За висновком податкової інформації податковим органом встановлена відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у контрагентів-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за серпень 2014 року. Як вбачається з витягу АІС «Податковий блок», в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту було здійснено коригування показників позивача та його контрагента на підставі актів від 12 січня 2015 року № 3/22-0/37802872 та від 14 січня 2015 року № 13.

Суд зазначає, що вищезазначена податкова інформація не є перевіркою господарської діяльності контрагента позивача по взаємовідносинам, в тому числі й з позивачем. Висновки про відсутність реального характеру правочинів податковий орган ґрунтує тільки на відсутності підприємства за юридичною адресою. Суд також зазначає, що податкова інформація про неможливість проведення зустрічної звірки не є тим самим, що і результати проведеної зустрічної звірки, які є джерелом отримання податкової інформації, що статтею 83 Податкового кодексу України визначене в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-ІV, в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб. Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. А частина 3 цієї статті визначає, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Отже, належними та допустимими доказами відсутності платника податків за його місцезнаходженням в розумінні статті 70 КАС України у даному випадку є відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. На момент здійснення господарських операцій у серпні 2014 року контрагент позивача був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, анулювання свідоцтва ТОВ «Екологічні ресурси України» як платника податку на додану вартість на підставі запису в ЄДР про відсутність підприємства за місцезнаходженням здійснене 15 вересня 2014 року. Відповідачем суду не надані докази, що позивач міг знати про такі дії податкового органу стосовно його контрагента.

Стосовно посилання відповідача на те, що копії сертифікатів та паспортів якості нафтопродуктів не підтверджують реальність господарських операцій, посилання відповідача на податкові декларації підприємств, якими були видані сертифікати та паспорти якості, та в яких не задекларовані господарські операції з ТОВ «Екологічні ресурси України», суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладена угода, яка суперечить діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд також зазначає, що Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов'язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем). Як зазначалося судом вище, з витягів з АІС «Податковий блок», наданого суду відповідачем, вбачається, що контрагент позивача формував податкові зобов'язання за господарськими операціями з позивачем, однак його показники податкової звітності відкориговані самостійно податковими органами на підставі актів. Позивачем суду також надані письмові докази, які посвідчують використання у власній господарській діяльності отриманого товару, а саме: реєстр реалізації паливно-мастильних матеріалів кінцевому споживачу, придбаних у ТОВ «Екологічні ресурси України», рух паливно-мастильних матеріалів за вересень, жовтень 2014 року, договори з ТОВ «Добропільське АТП», ТОВ «Добропілля-Автотранс» та видані на підставі цих договорів видаткові, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, довіреності. Судом також встановлено, що між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір від 20 травня 2013 року № 1.1 оренди майнового комплексу «АЗС Піраміда», до якого зокрема, входять паливні колонки, через які здійснювалася реалізація палива. Даний договір був дійсний до 31 грудня 2014 року. Позивачем суду також надані копії наказів про прийняття на роботу операторів автозаправної станції, відомості на відпуск нафтопродуктів, звірка підсумків роботи терміналів, денні Z-звіти. Судом також встановлено, що між позивачем та Приватним підприємством «Піраміда АЗ.С» був укладений договір від 20 травня 2013 року № 3.1, відповідно до якого позивачем орендовані тягач КРАЗ д.н. НОМЕР_1, полуприцеп цистерна, прицеп бортовий. Позивачем надані суду товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів від 12 серпня 2014 року № 237 та від 15 серпня 2014 року № 336, подорожні листи вантажного автомобіля, наказ про прийняття на роботу водія ОСОБА_3, який фактично здійснював перевезення відповідно до зазначених накладних, копію його водійського посвідчення та свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, витяг з журналу довіреностей за серпень 2014 року. Суд не приймає посилання відповідача на листи Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС в Донецькій області від 10 грудня 2014 року та 15 січня 2015 року, відповідно до яких будь-яких дій дозвільного характеру щодо автомобільних перевезень небезпечних вантажів у відношенні до, зокрема, й позивача, не здійснювали, з огляду на наступне. Як було зазначено судом вище, позивач орендує за договором транспортний засіб тягач КРАЗ д.н. НОМЕР_1 у ПП «Піраміда АЗ.С». Позивачем суду надані погодження дорожнього перевезення небезпечного вантажу № 105-8712 НВ, № 105-9944 НВ, №105-4648 НВ, № 105-8470 НВ, які були оформлені в УДАІ ГУМВС в Донецькій області Приватним підприємством «Піраміда АЗ.С» (на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за даним підприємством) та в яких вантажоотримувачем визначений і позивач. З пункту 2.9 акту перевірки від 12 січня 2015 року вбачається, що у відповідача була в наявності інформації щодо оренди позивачем як майнового комплексу «АЗС Піраміда», так і транспортних засобів ПП «Піраміда АЗ.С». Стосовно помилок в товарно-транспортних накладних, на які посилається відповідач, суд зазначає, що такі помилки ніяким чином не впливають на формування платником податку податкового кредиту відповідно до норм Податкового кодексу України, та не свідчить про відсутність реального характеру господарських операцій.

Вищевказані обставини та докази, які суд оцінює у їх сукупності відповідно до статті 86 КАС України, спростовують посилання відповідача щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях. Суд також зазначає, що відповідач ґрунтує свої висновки на припущеннях. Жодного доказу, який би підтвердив висновок податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність спірного податкового повідомлення-рішення в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства «КІА ПЛЮС» до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 січня 2015 року № 0000012200/661 задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 26 січня 2015 року № 0000012200/661, яким збільшена сума грошового забезпечення за платежем: податок на додану вартість в загальній сумі 120663 грн., в тому числі за основним платежем 80442 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 40221 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «КІА ПЛЮС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 241 грн. 34 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті 3 березня 2015 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.