Рішення № 43026707, 23.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2015Справа №910/26998/14Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за первісним позовом приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій"

до державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України

Представники сторін:

від позивача: Бородкін Д.І. - представник за довіреністю № 145-07 від 02.07.2014 року;

від відповідача: Шторгун П.А. - представник за довіреністю № 01-10/11235 від 22.12.2014 року.

за зустрічним позовом державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України

до приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій"

про визнання права оренди нежитлового приміщення

Представники сторін:

від позивача: Шторгун П.А. - представник за довіреністю № 01-10/11235 від 22.12.2014 року;

від відповідача: Бородкін Д.І. - представник за довіреністю № 145-07 від 02.07.2014 року.

встановив:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про стягнення 3 592 249,83 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 30.11.2012 року між ним та Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України укладено договір оренди нежитлового приміщення №36.

На виконання умов договору позивачем передано відповідачу нежитлове приміщення.

Проте, відповідач свої зобов'язання виконав неналежним чином.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивач звернувся в суд про стягнення з останнього заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції в сумі 1 259 397,69 грн., три проценти річних в розмірі 25 426,32 грн., пеню в розмірі 182 931,49 грн. та неустойку в розмірі 2 124 494,33 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.12.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.12.2014 року.

19.12.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі.

22.12.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог відповідно до умов якої просив суд стягнути з відповідача заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції в сумі 1 364 057,46 грн., три проценти річних в розмірі 25 426,32 грн., пеню в розмірі 182 931,49 грн. та неустойку в розмірі 2 124 494,33 грн.

В судове засідання 22.12.2014 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 05.12.2014 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 01030 31257321, але 18.12.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.12.2014 року розгляд справи відкладено на 20.01.2015 року.

30.12.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду м. Києва від позивача надійшла заява про фіксування судового засідання технічними засобами.

19.01.2015 року до загального відділу діловодства від позивача надійшла заява, відповідно до умов якої останній вважав за необхідне зменшити розмір позовних вимог в частині стягнення пені, а також збільшити розмірі позовних вимог в частині стягнення заборгованості з урахування індексу інфляції та трьох процентів річних, та просив суд стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі з урахування індексу інфляції в розмірі 1 440 954,91 грн., три проценти річних в розмірі 31 030,10 грн., пеню в розмірі 7 535,47 грн. та неустойку в розмірі 2 124 494,33 грн.

В судовому засіданні 20.01.2015 року представник відповідача надав документи на виконання вимог ухвали суду від 05.12.2014 року.

В судовому засіданні 20.01.2015 року оголошено перерву на 10.02.2015 року.

19.01.2015 року до відділу діловодства господарського суду м. Києва від Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України", на підставі ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, надійшла зустрічна позовна заява про визнання права оренди нежитлового приміщення.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.01.2015 року порушено провадження у справі та прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України" до приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" про визнання права оренди нежитлового приміщення, розгляд справи призначено на 10.02.2015 року.

03.02.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду відповідач за зустрічним позовом подав відзив на зустрічну позовну заяву.

10.02.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду м. Києва від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 10.02.2015 року оголошено перерву до 23.02.2015 року.

20.02.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду м. Києва від позивача за первісним позовом надійшли пояснення у справі.

23.02.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду м. Києва відповідач за первісним позовом подав пояснення у справі, клопотання про дорлучення документів до матеріалів справи та клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

В судовому засіданні 23.02.2015 року представник позивача за первісним позовом підтримав раніше подані заяви про збільшення позовних вимог.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Подані позивачем заяви про збільшення позовних вимог приймаються до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахуванням поданих заяв.

Представник відповідача за первісним позовом підтримав подане клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Представник позивача за первісним позовом заперечував.

Суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом у зв'язку з його необґрунтованістю.

Представник позивача за первісним позовом позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача за первісним позовом заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача за зустрічним позовом позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача за зустрічним позовом заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню частково, а позовні вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

30.11.2012 року між приватним акціонерним товариством "Інститут розвитку передових технологій" (орендодавець) та Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (орендар) укладено договір №36 оренди нежитлового приміщення.

Відповідно до п.1.1 договору, за цим договором орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, яке знаходиться в підвальному поверсі нежилого будинку - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літ. „А", загальною площею 464,92 (чотириста шістдесят чотири цілих дев'яносто дві сотих) квадратних метра (надалі - приміщення), до якої входить:

- основна площа підвального поверху - 381,9 кв. м.;

- допоміжна площа підвального поверху, в тому числі площа загального користування згідно пропорційного розподілу - 83,02 кв.м.

Приміщення, що передається в оренду, належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нежилий будинок - офісний центр, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва 31.01.2006 року за № 53-в (п.1.2 договору).

Частиною 1 статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Пунктом 2.1 договору, приміщення, зазначене в п.1.1 цього договору, повинно бути передане орендодавцем та прийняте у строкове платне користування орендарем 01 грудня 2012 року.

Відповідно до п.2.2 договору, передача приміщення здійснюється за актом прийому-передачі приміщення, який засвідчується підписами та печатками сторін (додаток №2), який становитиме, після його підписання, невід'ємну частину цього договору.

Відповідно до акту прийому-передачі приміщення від 01.12.2012 року орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежилі приміщення, які розташовані в підвальному поверсі нежилого будинку - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера «А» загальною площею 464,92 квадратних метра, до якої входить: основна площа підвального поверху - 381,9 кв. м.; допоміжна площа підвального поверху, в тому числі площа загального користування згідно пропорційного розподілу - 83,02 кв.м.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з п.8.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами.

Строк оренди становить 35 (тридцять п'ять) місяців з дня передачі площі у фактичне користування по акту прийому-передачі приміщення (п.8.2 договору).

Пунктом 8.3 договору передбачено, що фінансові зобов'язання у орендаря перед орендодавцем виникають з дня підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення від орендодавця орендарю.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з п.3.1 договору, розмір орендної плати згідно цього договору наведено у протоколі узгодження договірної ціни (додаток №1), який є невід'ємною частиною даного договору. Розмір орендної плати формується орендодавцем з урахуванням рівня цін на ринку аналогічних послуг, індексу інфляції, та витратного механізму, що пов'язаний з утриманням приміщення.

Протоколом узгодження договірної ціни (додаток №1) від 30.11.2012 року сторонами досягнуто згоди про те, що:

- розмір договірної плати за оренду 1 (одного) кв. м. основної площі за календарний місяць становить 189 грн. 13 коп., крім того ПДВ 20% - 37 грн. 83 коп., всього з ПДВ - 226 грн. 96 коп.;

- розмір договірної плати за оренду 1 (одного) кв. м. допоміжної площі за календарний місяць становить 69 грн. 68 коп., крім того ПДВ 20% - 13 грн. 94 коп., всього з ПДВ - 83 грн. 62 коп.;

- орендна плата за користування орендованими приміщеннями за один календарний місяць становить:

- основна площа, загальним розміром 381,9 кв.м. по ціні 189 грн. 13 коп.. Загальна вартість оренди основної площі становить 72 228 грн. 75 коп. без урахування ПДВ ;

- допоміжна площа, загальним розміром 83,02 кв.м. по ціні 69 грн. 68 коп.. Загальна вартість оренди допоміжної площі становить 5 784 грн. 83 коп. без урахування ПДВ.

Загальна вартість оренди без урахування ПДВ за договором становить 78 013 грн. 58коп., крім того ПДВ 20% - 15 602 грн. 72 коп..

Загальна вартість оренди з урахуванням ПДВ за договором - 93 616 грн. 30 коп.

Останній платіж на суму 93 616,30 грн. за користування орендованим за договором приміщенням здійснено відповідачем за серпень 2013 року, згідно з рахунком №258 від 01 серпня 2013 року.

11.12.2013 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення вих. №273-12 від 11.12.2013 року про відмову від договору №36 оренди нежитлового приміщення від 30.11.2012 року, в якому зазначив, що станом на 11 грудня 2013 року заборгованість ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України за вересень, жовтень та листопад 2013 року становить 374 465,20 грн. та повідомив про розірвання договору з моменту одержання відповідачем повідомлення. А також, відповідно до п. 2.4 договору просив звільнити у двадцятиденний термін прийняті у строкове платне користування нежиле приміщення згідно п.1.1 договору та повернути його ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» за актом прийому-передачі приміщення.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №04050 21228010, вищезазначений лист отриманий відповідачем 16.12.2013 року.

Згідно з статтею 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до п. 52 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» №01-8/211 від 07.04.2008р., відповідно до частини другої статті 214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відповідно до частини сьомої статті 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Таким чином, особи, які уклали договір, можуть у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього в односторонньому порядку. Випадки, коли сторона має право відмовитися від договору в односторонньому порядку, передбачені, наприклад, у частині другій статті 408, частині першій статті 665, частині другій статті 782 ЦК України, частині третій статті 374 ГК України тощо. Для односторонньої відмови від правочину достатньо заяви однієї сторони.

Відмову від договору слід відрізняти від розірвання договору. Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України, частиною четвертою статті 188 ГК України договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

Згідно з п.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12 від 29.05.2013 року, вирішуючи питання щодо дострокового розірвання договору оренди у зв'язку з несплатою орендарем (наймачем) платежів, господарським судам слід враховувати таке.

Законом (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, а статтею 782 ЦК України - право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом наймодавця.

Суд не погоджується з твердженням відповідача щодо того, що у позивача були відсутні правові підстави для відмови від договору оренди, оскільки відповідачем сплачувалась плата за користування річчю (приміщенням), а саме складові орендної плати (експлуатаційні витрати та витрати з надання комунальних послуг) та зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Тобто, вищезазначена стаття кореспондується з положеннями ст. 762 ЦК України, що регулює питання плати за користування майном. Відповідно до абз. 2 ч. 1 цієї статті розмір плати може не бути встановлений договором. У такому разі орендна плата визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Разом з тим щодо господарських договорів оренди орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди, тобто без досягнення згоди щодо цієї умови договір оренди буде вважатися неукладеним.

Як вбачається з проколу узгодження договірної ціни, сторонами встановлено розмір орендної плати, до складу якої не входять експлуатаційні витрати та витрати з надання комунальних послуг.

Також, п.3.6 договору сторони передбачили, що окрім визначеної в протоколі узгодження договірної ціни орендної плати орендарем відшкодовується на користь орендодавця фактичні витрати орендодавця, пов'язані з утриманням приміщень, а саме експлуатаційні витрати та витрати з наданих комунальних послуг.

П. 3.6.1 до складу експлуатаційних витрат входять витрати: за технічно-оперативне обслуговування електрообладнання; за технічно-оперативне обслуговування ліфтового обладнання; за технічно-оперативне обслуговування вентиляції та кондиціювання; за технічно- оперативне обслуговування об'єктів газопостачання; за технічно-оперативне обслуговування системи димовидалення; за технічно-оперативне обслуговування водопостачання; витрати з технічного обслуговування системи пожежної сигналізації та сповіщення про пожежу; витрати за вивіз та знешкодження твердих побутових відходів.

П.3.6.2 до складу витрат з наданих комунальних послуг входять витрати з постачання електроенергії активної; витрати з перетікання електроенергії реактивної; витрати за газове опалення; витрати з підігріву води; витрати за водопостачання, прийняття стічних вод, аналіз стічних вод; витрати за водовідведення; витрати за приймання дощових (снігових) вод та аналіз води.

П.3.6.3 вартість експлуатаційних витрат відшкодовується орендарем згідно пропорційного розподілу фактично понесених орендодавцем експлуатаційних витрат до загальної орендованої орендарем площі.

П. 3.6.4 вартість витрат за комунальні послуги відшкодовується орендарем відповідно до показників загальних лічильників, згідно пропорційного розподілу фактично отриманих орендодавцем комунальних послуг до загальної орендованої площі орендарем.

Відповідно до п.3.7 договору, сума експлуатаційних витрат та витрати з наданих комунальних послуг, які підлягають відшкодуванню, сплачується орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків в 5-ти денний строк з дня отримання орендарем таких рахунків.

Таким чином, фактичні витрати орендодавця, пов'язані з утриманням приміщень, а саме експлуатаційні витрати та витрати з наданих комунальних послуг не входять до складу орендної плати та відповідно до умов договору сплачуються відповідно до окремо виставлених рахунків.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами за період з 16.09.2013 року по 10.11.2014 року відповідачем сплачувались тільки експлуатаційні витрати та витрати з наданих комунальних послуг.

Відповідно до абз. 7, 8 п.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12 від 29.05.2013 року, відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку.

У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Таким чином, оскільки позивачем повідомлення про відмову від договору було направлено у зв'язку з несплатою відповідачем орендних платежів за вересень, жовтень та листопад 2012 року, тому суд вважає, що у позивача виникло право на відмову від договору оренди.

А тому, враховуючи ч.2 статті 782 ЦК України договір №36 оренди нежитлового приміщення від 30.11.2012 року є розірваний з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору, а саме: 16.12.2013 року.

Абзацом 4 п.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12 від 29.05.2013 року передбачено, що з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Відповідно до п. 3.12 договору, у випадку закінчення строку дії цього договору (включаючи випадок розірвання та припинення даного договору, на визначених у договорі умовах), орендар сплачує орендну плату до дня підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення. Останнім днем оренди вважається день підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення від орендаря орендодавцю.

Згідно з п.2.4 договору, після закінчення строку дії (розірвання або припинення) даного договору орендар зобов'язаний повернути приміщення орендодавцю в день закінчення строку дії договору.

Факт повернення приміщення орендарем орендодавцю оформлюється сторонами відповідним актом прийому-передачі, який засвідчується печатками сторін.

В матеріалах справи наявні акти прийому-передачі (повернення) приміщення, а саме:

- від 01.10.2014 року, відповідно до умов якого орендар частково передав (повернув), а орендодавець прийняв приміщення, розташовані в підвальному поверсі нежилого будинку - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера «А» загальною площею 32,38 квадратних метра, до якої входить: основна площа - 26,6 кв. м.; допоміжна площа підвального поверху, в тому числі площа загального користування згідно пропорційного розподілу - 5,78 кв.м.;

- від 15.12.2014 року, відповідно до умов якого у зв'язку з розірванням сторонами договору оренди, орендар передав (повернув), а орендодавець прийняв приміщення, розташовані в підвальному поверсі нежилого будинку - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера «А» загальною площею 432,54 квадратних метра, до якої входить: основна площа - 355,3 кв. м.; допоміжна площа підвального поверху, в тому числі площа загального користування згідно пропорційного розподілу - 77,24 кв.м.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.3.3 договору перша орендна плата вноситься орендарем авансовим платежем після підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця встановленої грошової суми з урахуванням протоколу узгодження договірної ціни (додаток №1), на підставі виставлених орендодавцем рахунків протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня отримання таких рахунків.

Перша орендна плата включає в себе орендну плату: за перший - до кінця поточного місяця та два останні місяці - із розрахунку, як повні календарні місяці.

Розмір орендної плати за перший місяць оренди приміщення розраховується пропорційно фактичному часу оренди.

Відповідно до наявного в матеріалах справи платіжного доручення №4729 від 21.12.2012 року вбачається, що відповідачем сплачено авансовий платіж в розмірі 187 232,60 грн.

Згідно з п. 3.4 договору, послідуюча орендна плата вноситься орендарем щомісяця авансовими платежами, але не пізніше 5 числа поточного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця встановленої грошової суми, згідно протоколу узгодження договірної ціни (додаток №1 до цього договору).

Сплата орендної плати здійснюється орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків. У випадку ненадання орендодавцем рахунку на оплату орендованої площі до числа поточного місяця, орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, передбачену п. 3. цього договору протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання такого рахунку.

Суд не погоджується з твердженням позивача щодо того, що оплата повинна здійснюватися не пізніше 5 числа поточного місяця, оскільки як вбачається з укладеного договору сторонами встановлення прив'язку оплати до отримання рахунків, а тому обов'язок щодо сплати виникає у відповідача: у випадку отримання рахунку до 5 числа поточного місяця - сплатити не пізніше 5 числа поточного місяця, а у випадку отримання рахунку після 5 числа поточного місяця - протягом 5 банківських днів з моменту отримання такого рахунку.

Згідно наявних в матеріалах справи та наданих позивачем доказів судом вбачається:

Місяць користування приміщенняРахунок на оплатуДата отримання рахункуПочаток простроченняВересень 2013 року№292 від 02.09.13 на суму 93 616,30 грн. 03.10.201311.10.2013Жовтень 2013 року№325 від 01.10.13 на суму 93 616,30 грн.04.10.201306.10.2013Листопад 2013 року№357 від 01.11.13 на суму 93 616,30 грн.05.12.201306.12.2013Грудень 2013 року№388 від 02.12.13 на суму 93 616,30 грн.05.12.201306.12.2013Січень, лютий, березень, квітень 2014 року№122 від 17.04.14 на суму 364 465,20 грн.24.04.201406.05.2014Травень 2014 року№150 від 05.05.14 на суму 93 616,30 грн.07.05.201416.05.2014Червень 2014 року№183 від 02.06.14 на суму 93 616,30 грн.11.06.2014 19.06.2014Липень 2014 року№209 від 02.07.14 на суму 93 616,30 грн.09.07.201417.07.2014Серпень 2014 року№236 від 01.08.14 на суму 93 616,30 грн.07.08.201415.08.2014Вересень 2014 року№263 від 02.09.14 на суму 93 616,30 грн.12.09.201422.09.2014Жовтень 2014 року№294 від 01.10.14 на суму 87 306,31 грн.06.10.201414.10.2014Листопад 2014 року№325 від 03.11.14 на суму 87 095,96 грн.06.11.201414.11.2014

Згідно з п. 5.1.2 договору орендар зобов'язаний своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за період з вересня 2013 року по листопад 2014 року (включно) є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 204 181,57 грн. (1 391 414,17 грн. (сума нарахованих орендних платежів) - 187 232,60 грн. (авансовий платіж)).

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 7 535,47 грн., яка нарахована станом на 17.12.2013 року та за прострочення сплати орендних платежів за вересень - грудень 2013 року.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що за прострочення платежів по орендній платі, а також фактичних витрат орендодавця, пов'язаних з утриманням приміщень, а саме експлуатаційні витрати та витрати з наданих комунальних послуг, що відбулося з вини орендаря, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Нарахування пені продовжується і після шести місяців від дня настання обставин, за які нараховується пеня.

У відзиві на позовну заяву відповідач послався на пропуск позивачем позовної давності в частині нарахування пені за вересень, жовтень, листопад 2013 року у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Згідно з п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України слив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява від 01.12.2014 року надійшла до суду 03.12.2014 року, що підтверджується датою її реєстрації в канцелярії суду.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся до суду 03.12.2014 року, тому вимоги щодо нарахування пені за період з 06.09.2013 року по 03.12.2013 року не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

Розрахунок пені:

Сума боргу, грн.Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення93616,30 (листопад 2013р.)06.12.2013 - 17.12.2013126.5000 %0.036 %400,1193616,30 (грудень 2013р.)06.12.2013 - 17.12.2013126.5000 %0.036 %400,11Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 800,22 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача індекс інфляції в розмірі 236 772,84 грн. та три проценти річних в розмірі 31 030,10 грн. станом на 19.01.2015 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, сторонами зазначено та судом враховано авансову оплату в розмірі 187 232,60 грн. як оплату за останні два місяця, тому індекс інфляції та три проценти річних за жовтень-листопад 2014 року не нараховуюються.

Розрахунок індексу інфляції:

Період заборгованостіСума боргу грн.Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції11.10.2013 - 19.01.201593 616,301.30228 236,15121852,4506.10.2013 - 19.01.201593 616,301.30228 236,15121852,4506.12.2013 - 19.01.201593 616,301.29427 508, 43121124,7306.12.2013 - 19.01.201593 616,301.29427 508, 43121124,7306.05.2014 - 19.01.2015374 465,201.21078 546,94453012,1416.05.2014 - 19.01.201593 616,301.16515 490,67109106,9719.06.2014 - 19.01.201593 616,301.15414 410,40108026,7017.07.2014 - 19.01.201593 616,301.14913 980,02107596,3215.08.2014 - 19.01.201593 616,301.14913 980,02107596.3222.09.2014 - 19.01.201593 616,301.10810 117,79103734.09Тобто, за перерахунком суду загальний розмірі індексу інфляції становить 258 015,00 грн.

Проте, оскільки позивач просить стягнути індекс інфляції в розмірі 236 772,84 грн. та беручи до уваги неможливість виходу суду за межі позовних вимог, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції в розмірі 236 772,84 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Розрахунок трьох процентів річних:

Сума боргу грн.Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів93 616,3011.10.2013 - 19.01.20154663 %3 585,6393 616,3006.10.2013 - 19.01.20154713 %3 624,1093 616,3006.12.2013 - 19.01.20154103 %3 154,7493 616,3006.12.2013 - 19.01.20154103 %3 154,7437 4465,2006.05.2014 - 19.01.20152593 %7 971,4993 616,3016.05.2014 - 19.01.20152493 %1 915,9393 616,3019.06.2014 - 19.01.20152153 %1 654,3293 616,3017.07.2014 - 19.01.20151873 %1 438,8793 616,3015.08.2014 - 19.01.20151583 %1 215,7393 616,3022.09.2014 - 19.01.20151203 %923,34За перерахунком суду три проценті річних становлять 28 638,89 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 28 638,89 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних в розмірі 2 391,21 грн. не підлягає задоволенню.

Також, на підставі ч.2 статті 785 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі 2 124 494,33 грн.

Відповідно до ч.2 статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12 від 29.05.2013 року, застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення,

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму).

Таким чином, розмір такої неустойки встановлюється у сумі подвійної плати за користування річчю за період прострочення. Тобто при розрахунку неустойки наймодавцеві необхідно підрахувати вартість одного дня користування річчю, помножити цю суму на два та на кількість днів прострочення повернення речі.

Як встановлено судом повідомлення вих. №273-12 від 11.12.2013 року про відмову від договору №36 оренди нежитлового приміщення від 30.11.2012 року отримане відповідачем 16.12.2013 року, в якому позивач просив звільнити у двадцятиденний термін прийняті у строкове платне користування нежиле приміщення та повернути його за актом приймання- передачі.

Тобто, враховуючи надання 20-денного строку для повернення майна, суд вважає, що моментом простроченням щодо неповернення майна є 06.01.2014 року.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки підлягає частковому задоволенню в розмірі 2 003 699,10 грн. (157 033,79 грн. (за 26 днів січня 2014 року) + 1 497 860,80 грн. (за лютий-вересень 2014 року) + 6 039,76 (за 01.10.2014 року) + 168 572,83 грн. (02.10.2014-31.10.2014 року) + 174 191,92 грн. (листопад 2014 року)).

В частині стягнення неустойки в розмірі 120 795,23 грн. вимоги позивача не підлягає задоволенню.

Щодо зустрічної позовної заяви, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Право на захист цивільних прав та інтересів встановлено ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільного права визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, згідно якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2, ч. 3 ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи здійснюється способом, що визначений законодавством.

Як вже було зазначено, позивач просить визнати право оренди нежилих приміщень, що знаходяться в підвальному поверсі нежилого будинку - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера «А» згідно договору оренди нежилого приміщення №36 від 30.11.2012р. до 15.12.2014р. Проте, такий спосіб захисту права чинним законодавством не передбачено.

Виходячи з приписів вище вказаних статей такий спосіб захисту цивільних прав як визнання права оренди нежитлових приміщень не відповідає можливим способам захисту прав та інтересів, встановлених господарським та цивільним законодавством, оскільки така вимога фактично не є спором про наявність чи відсутність цивільного права та не може бути предметом спору.

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд відзначає, що до компетенції суду не віднесені повноваження щодо встановлення юридичного факту і суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України та приходить до висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту його прав та інтересів, які, на його думку, порушено відповідачем.

Таким чином, враховуючи вищезазначеними, вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а за зустрічним позовом - покладається на позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. 33, ст. 44, ч. 5 ст. 49 ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (04050, м. Київ, вулиця Мельникова, 81 літера «А», код ЄДРПОУ 25287988) на користь приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" (04073, м. Київ, вулиця Ливарська, будинок 1 літера «А», код ЄДРПОУ 31059007) основний борг в розмірі 1 204 181 (один мільйон двісті чотири тисячі сто вісімдесят одну) грн. 57 коп., пеню в розмірі 800 (вісімсот) грн. 22 коп., індекс інфляції в розмірі 236 772 (двісті тридцять шість тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 84, три проценти річних в розмірі 28 638 (двадцять вісім тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 89 коп., неустойку в розмірі 2 003 699 (два мільйони три тисячі шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 10 коп. та судовий збір в розмірі 69 485 (шістдесят дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) грн. 41 коп.

3. Повернути приватному акціонерному товариству "Інститут розвитку передових технологій" (04073, м. Київ, вулиця Ливарська, будинок 1 літера «А», код ЄДРПОУ 31059007) з Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір в сумі 999 (дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 70 коп. як такий, що внесений у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перерахований за платіжним дорученням № 423 від 18.12.2014 року, яке знаходиться в матеріалах справи № 910/26998/14.

4. В іншій частині первісного позову відмовити.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Дата підписання рішення: 11.03.2015 року.

Суддя С.М.Мудрий