Рішення № 43020673, 02.03.2015, Кам’янський районний суд Запорізької області (до 25.04.2025 - Куйбишевський районний суд Запорізької області)

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 319/1360/14-ц

Провадження №2/319/153/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2015 року смт Куйбишеве

Куйбишевський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Скляра С.Ю.,

при секретарі судового засідання Шипко А.В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

свідка ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Куйбишевського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа - Куйбишевська районна державна адміністрація Запорізької області про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

На підставі частини 3 статті 209 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в судовому засіданні 02 березня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У грудні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, вказавши в ньому, що в період шлюбу з 14 березня 2007 року по 28 жовтня 2014 року ними за спільні кошти придбано житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, автомобіль ВАЗ-2107, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, причіп бортовий НОМЕР_5, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, побутову техніку та меблі, а саме, холодильник, пральну машину, меблевий набір, м'які меблі, електричні нагрівачі, кухонну стіну, газову піч, телевізор, шафу для одягу і швейну машину. Позивач ОСОБА_5 просить визнати за ним право власності на ? частину спірного будинку, виділити йому автомобіль з причепом, решту частину майна - залишити за відповідачем.

Заперечуючи проти первісного позову, ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про поділ майна, в якому зазначила, що в період шлюбу ними дійсно придбано спірне майно: житловий будинок, причеп та частину меблів, а саме, меблевий набір, м'які меблі, кухонну стіну. При цьому, спірний будинок був придбаний за рахунок грошових коштів, які були запозичені у батька ОСОБА_2 - ОСОБА_6 в сумі 120 000 грн. на підставі договору позики від 31 жовтня 2010 року. ОСОБА_2 просить визнати боргові зобов'язання за договором позики їх спільним з відповідачем майном подружжя, яке поділити на загальних підставах. При поділі просить відступити від засад рівності часток подружжя, врахувавши наявність у неї двох неповнолітніх дітей, а також те, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї. З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просить визнати з нею право власності на спірний житловий будинок, виділити їй меблі та покласти не неї обов'язок по поверненню спільно набутого боргу в розмірі 120 000 грн., а відповідачу виділити причіп та грошові кошти в сумі 4 050 грн..

Позивач ОСОБА_5 та третя особа за зустрічним позовом Куйбишевська районна державна адміністрація Запорізької області були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи. В судове засідання зазначені особи не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи ними не заявлено.

Враховуючи наведене, а також присутність в судовому засіданні повноважного представника позивача, розгляд справи судом проведено за відсутності позивача ОСОБА_5 та представника третьої особи, що не суперечить положенням ст.169 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав заявлені ОСОБА_5 вимоги по тих самих підставах, які були викладені в позовній заяві, прохав позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову - відмовити. Представник, обґрунтовуючи заперечення проти зустрічного позову, пояснив, що сторонами спірний будинок придбано за спільні грошові кошти. ОСОБА_5 дізнався про наявність боргових зобов'язань лише в суді під час розгляду даної справи та він не давав дружині своєї згоди на укладання договору позики від 31 жовтня 2010 року. Крім того, ОСОБА_2 не вправі ставити питання про поділ боргових зобов'язань за договором позики, оскільки вона не є позикодавцем.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні повідомили, що первісний позов ними не визнається та підтримуються вимоги за зустрічним позовом. У своїх поясненнях зазначили, що позивачем ОСОБА_5 заявлені вимоги про поділ частини майна, яке не є спільним майном подружжя, а саме, автомобіля, холодильника, пральної машини, електричних нагрівачів, газової печі, телевізора, шафи для одягу і швейної машини.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідка ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них докази, вважає, що позов ОСОБА_5 і зустрічний позов ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Сторони з 14 березня 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 16 жовтня 2014 року (а.с.52-54).

Частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Пункт 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ними за період шлюбу за спільні грошові кошти придбано житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, вартістю 68 023 грн., причіп бортовий НОМЕР_5, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, вартістю 3 168 грн. 99 коп., меблі, а саме, меблевий набір, вартістю 2 000 грн., м'які меблі, вартістю 2 400 грн., кухонну стіну, вартістю 1 500 грн. (а.с.8-13,20-24).

Крім того, на праві спільної сумісної власності подружжя сторонам належать грошові кошти в сумі 4 050 грн. (а.с.68-70).

Статтями 57 і 60 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Сторонами та їх представниками не було заявлено клопотань про призначення судової товарознавчої експертизи з метою визначення вартості спірного майна, а саме, меблевого набору, м'яких меблів та кухонної стіни, а тому суд, визначаючи вартість майна, виходить з вартості цих меблів, яка була визнана сторонами та ними не оспорювалась.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи зазначену вище норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Так, позивачем ОСОБА_5 та його представником не надано доказів на підтвердження тих обставин, що побутову техніку та меблі, а саме, холодильник, пральну машину, електричні нагрівачі, газову піч, телевізор, шафу для одягу і швейну машину було придбано сторонами під час шлюбу за спільні сумісні кошти, а тому зазначене майно не підлягає поділу.

Крім того, поділу не підлягає автомобіль ВАЗ-2107, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, оскільки сторони не є його власниками, власником транспортного засобу є інша особа - ОСОБА_7 (а.с.17).

Що стосується вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом про визнання боргових зобов'язань за договором позики спільним майном подружжя та його поділ на загальних підставах, суд зазначає наступне.

Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин.

За змістом вказаних процесуальних норм, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту.

Боргові зобов'язання за договором позики не є майном подружжя, яке підлягає поділу, що узгоджується із положеннями ст.61 СК України, за змістом якої об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є гроші, одержані за договором, укладеним одним із подружжя в інтересах сім'ї, а не боргові зобов'язання за такими договорами.

Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України року від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст.65 СК України).

Отже, поділ зобов'язань за договором позики - це неналежний спосіб захисту, так як ч.4 ст.65 СК України передбачає лише врахування зобов'язань при поділі майна подружжя, а не поділ боргових зобов'язань, про що вказує Верховний Суд України у наведеній постанові.

Отже, спільним майном подружжя є: житловий будинок, вартістю 68 023 грн., причіп, вартістю 3 168 грн. 99 коп., меблевий набір, вартістю 2 000 грн., м'які меблі, вартістю 2 400 грн., кухонна стіна, вартістю 1 500 грн., грошові кошти в сумі 4 050 грн., а всього майна на загальну суму 81 141 грн. 99 коп..

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до вимог ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Оскільки сторонами заявлена вимога поділити спільно нажите нерухоме майно, визнавши його об'єктом спільної сумісної власності подружжя, суд вважає, що слід визнати за сторонами ідеальні частки подружжя на спірний житловий будинок без його реального поділу і залишити це майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

У п.30 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Верховний Суд України роз'яснив, що при вирішення спору про поділ майна подружжя, суд згідно з ч.ч.2,3 ст.70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення, а також інтереси неповнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують є недостатнім для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування).

Тобто законом передбачено, що у виключних випадках можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна.

З матеріалів справи вбачається, що сторони є батьками двох неповнолітніх дітей - доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, і сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.55,56).

Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 16 жовтня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів, а саме, зобов'язано останнього до сплати на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей в розмірі 1/3 частини його доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 09 жовтня 2014 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с.6-7).

Таким чином, сторони у судовому порядку вирішили питання існуючих суперечок та неузгодженостей щодо спільного утримання дітей, погодилися із визначеним розміром аліментів, судове рішення в апеляційному порядку не оскаржували, яке набрало законної сили 28 жовтня 2014 року.

Станом на 31 січня 2015 року заборгованість ОСОБА_5 по аліментах складає 1 723 грн. 99 коп., з яких борг на початок примусового виконання виконавчого листа №2/319/305/2014, виданого 30 жовтня 2014 року, складає 1 151 грн. 51 коп. (а.с.62).

Слід зазначити, що у ОСОБА_5 існує заборгованість по сплаті аліментів за 3 місяці, при цьому аліменти були стягнуті рішенням суду лише у жовтні 2014 року, тобто заборгованість виникла внаслідок того, що аліменти були стягнуті з часу звернення ОСОБА_2 з позовом до суду про стягнення аліментів. До того ж, остання не надала відомостей про наявність заборгованості ОСОБА_5 по оплаті аліментів станом на час ухвалення судового рішення.

Для збільшення частки позивача за зустрічним позовом у спільному майні подружжя судом не може бути прийнято до уваги наявну у відповідача ОСОБА_5 заборгованість по сплаті аліментів. Збільшення частки одного з подружжя може мати місце за умови, що розмір аліментів, які вони одержують на дитину, недостатній для забезпечення її духовного розвитку та лікування. Натомість, наявність заборгованості по сплаті аліментів може бути підставою для звернення до суду з позовом про стягнення такої заборгованості у відповідності до положень ст.196 СК України. Крім того, розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо), в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення (стаття 185 СК України).

ОСОБА_2 зазначила про те, що за час шлюбу єдиним джерелом доходів сім'ї була матеріальна допомога при народженні дитини (2008-2011 рр.), державна соціальна допомога як малозабезпеченій сім'ї (у 2012 році), а відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_5 практично був безробітний, доходів не мав, тому він не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї. При цьому, відповідач не бажав працювати, витрачав майно подружжя для задоволення особистих потреб, укладав від імені подружжя матеріально обтяжливі угоди.

Разом з цим, вищевказані посилання ОСОБА_2 спростовуються матеріалами справи, зокрема, згідно даних Державного реєстру фізичних осіб та податкового розрахунку по формі 1ДФ за період з 01 січня 2007 року по 30 вересня 2014 року ОСОБА_5 фактично був працевлаштованою особою, джерелом його доходу була отримувана заробітна плата, а тому він був в змозі дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Запозичення ОСОБА_5 третій особі грошових коштів в сумі 4 050 грн., як єдиний факт, який знайшов своє документальне підтвердження, не може свідчити про системність дій особи щодо укладання від імені подружжя матеріально обтяжливих угод.

Доказів щодо інших істотних обставин, перелік, яких міститься у ч.2 ст.70 СК України, які б містили підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного будинку суду не надано.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_2 запропонувала відступити від засад рівності часток подружжя та збільшити її частку у спірному будинку, визнавши за нею одноособово право власності на спірний будинок. При цьому у власності відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5 взагалі не залишиться ніякого житла, що є неприпустимим.

Позовні вимоги ОСОБА_5 та зустрічні вимоги ОСОБА_2 про поділ рухомого майна з виділенням у власність останньої меблевого набору, вартістю 2 000 грн., м'яких меблів, вартістю 2 400 грн., кухонної стіни, вартістю 1 500 грн., та з виділенням у власність ОСОБА_5 причепу, вартістю 3 168 грн. 99 коп., грошових коштів в сумі 4 050 грн., внаслідок їх визнання сторонами підлягають задоволенню із стягненням при цьому з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 компенсації різниці вартості цього поділеного майна подружжя у розмірі - 1 318 грн. 99 коп..

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову ОСОБА_5 і зустрічного позову ОСОБА_2.

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України при вирішенні спору суд розподіляє судові витрати між сторонами пропорційно до задоволених вимог сторін, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню різниця судових витрат за судовим збором у розмірі 312 грн. 80 коп., виходячи з розрахунку:

37 180 грн. (розмір задоволених вимог ОСОБА_5.) * 637 грн. 90 коп. (сума сплаченого судового збору ОСОБА_5.) / 63 790 грн. (ціна позову ОСОБА_5.) = 371 грн. 80 коп.;

Оскільки зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково, суд в порядку ст.88 ЦПК України має підстави для стягнення з неї на користь держави судових витрат в сумі 495 грн. 63 коп., а саме, в межах суми судового збору, який позивачем при пред'явленні зустрічного позову до суду був сплачений частково, а саме, в сумі 243 грн. 60 коп. (а.с.49), виходячи з розрахунку:

739 грн. 23 коп. (сума судового збору за позовом ОСОБА_2.) - 243 грн. 60 коп. (сума сплаченого ОСОБА_2 судового збору) = 495 грн. 63 коп..

Керуючись стст.60,61,65,69-71 СК України, стст.10,11,60,88,209,212-215,218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_5 та зустрічний позов ОСОБА_2, - задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_5 та ОСОБА_2 право власності, за кожним в рівних частках - по 1/2 (одній другій) частині, на житловий будинок зі всіма будівлями та господарчими спорудами, а саме житловий будинок житловою площею 36,5 (тридцять шість цілих п'ять десятих) квадратних метрів, загальною площею 64,4 (шістдесят чотири цілих чотири десятих) квадратних метрів літера «А», прибудову літера «а», веранду літера «а?», літню кухню літера «Б», сарай літера «В», погріб №3, сарай літера «Д», душ літера «Е», огорожу №1, замощення №2, вбиральню літера «Г», який розташований на земельній ділянці площею 0,1500 га (кадастровий номер 2322755100:04:013:0010) та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У власність ОСОБА_5 виділити наступне рухоме майно: причіп бортовий марки НОМЕР_5, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, вартістю 3 168 (три тисячі сто шістдесят вісім) гривень 99 (дев'яноста дев'ять) копійок, грошові кошти в сумі 4 050 (чотири тисячі п'ятдесят) гривень, а всього рухомого майна на суму 7 218 (сім тисяч двісті вісімнадцять) гривень 99 (дев'яноста дев'ять) копійок.

У власність ОСОБА_2 виділити наступне рухоме майно: меблевий набір, вартістю 2 000 (дві тисячі) гривень, кухонну стінку, вартістю 1 500 (одна тисяча п'ятсот) гривень, м'які меблі, вартістю 2 400 (дві тисячі чотириста) гривень, а всього рухомого майна на суму 5 900 (п'ять тисяч дев'ятсот) гривень.

Стягнути з ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: АДРЕСА_1, паспорт громадянина України серії НОМЕР_6, виданий Куйбишевським РВ УМВС України в Запорізькій області від 22 квітня 1997 року, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_3) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_5, проживає за адресою: АДРЕСА_1, паспорт громадянина України серії НОМЕР_7, виданий Куйбишевським РВ УМВС України в Запорізькій області від 29 березня 2007 року, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_4) компенсацію у різниці вартості поділеного спільного рухомого майна у розмірі 1 318 (однієї тисячі трьохсот вісімнадцяти) гривень 99 (дев'яноста дев'яти) копійок.

В іншій частині первісного позову та зустрічного позову, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 різницю судових витрат у розмірі 312 (трьохсот дванадцяти) гривень 80 (вісімдесяти) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави в сумі 495 (чотирьохсот дев'яноста п'яти) гривень 63 (шістдесяти трьох) копійок (отримувач коштів: Державний бюджет Куйбишевського району Запорізької області; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37892243; банк отримувача: ГУ ДКСУ у Запорізькій області; код банку отримувача (МФО) 813015; рахунок отримувача №31217206700152; код класифікації доходів бюджету 22030001).

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції - Куйбишевський районний суд Запорізької області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-денного строку з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: С.Ю.Скляр