Постанова № 43018577, 02.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2015 р. Справа№ 910/22664/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 01.12.2014

у справі № 910/22664/14 (суддя - Сташків Р.Б.)

за позовом Przedsiebiorstwo Przewozowe R-R Rafal Rostowski, Polska,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер», м. Київ,

про стягнення 186 618,00 грн,

за участю представників:

від позивача: Ткаченко О.В.- представник (довіреність № б/н від 03.12.2014);

від відповідача: 1) Хомюк П.М. - представник (свідоцтво № 2149

від 24.03.2014);

2) Діхтяр Р.В. - представник (довіреність № 4 від 09.02.2015);

ВСТАНОВИВ:

Przedsiebiorstwo Przewozowe R-R Rafal Rostowski звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» (надалі - ТОВ «ІФ-10 Лайнер») про стягнення 186 618,00 грн, що є еквівалентом 11 400,00 євро за офіційним курсом НБУ станом на 15.10.2014, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати наданих транспортних послуг за транспортними договорами-замовленнями на організацію вантажоперевезень №001 від 08.02.2013 та №002 від 11.02.2013.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.12.2014 у справі №910/22664/14 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «ІФ-10 Лайнер» на користь Przedsiebiorstwo Przewozowe R-R Rafal Rostowski 186 618,00 грн заборгованості, а також 3 732,36 грн судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «ІФ-10 Лайнер» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.12.2014 у справі №910/22664/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевий господарський суд, розглядаючи справу, не надав належної правової оцінки доказам у справі, послався на недоведені обставини, які визнав встановленими, неповно їх з'ясував, ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2014 справу прийнято до апеляційного провадження та розгляд справи призначено на 26.01.2015 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г.

У зв'язку з перебуванням судді Сухового В.Г. на лікарняному, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 для розгляду справи №910/22664/14 сформовано наступний склад колегії: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Шапран В.В.

Представник позивача скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судових засіданнях 26.01.2015 та 16.01.2015 в порядку статті 77 ГПК України, у зв'язку з наданням позивачеві часу для подачі документів, долучених до позовної заяви із перекладом на українську мову та забезпечення права відповідача на ознайомлення з матеріалами справи, оголошувались перерви до 16.01.2015 та 02.03.2015 відповідно.

16.01.2015, у зв'язку з виходом судді Сухового В.Г. з лікарняного, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду розгляд справи №910/22664/14 визначено здійснити колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г.

В судовому засіданні представники скаржника вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд скасувати оскаржуване рішення як незаконне та постановити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, доводи, на на яких грунтується скарга вважає безпідставними та надуманими, у зв'язку з чим просив судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 02.03.2015 у справі №910/22664/14 колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.02.2013 між Przedsiebiorstwo Przewozowe R-R Rafal Rostowski (в тексті замовлення - виконавець) та ТОВ «ІФ-10 Лайнер» (в тексті замовлення - замовник) було підписано транспортний договір-замовлення №001, за умовами якого позивач зобов'язався доставити для відповідача вантаж (Навантажувач з ковшем Вольво марки L 220Е) за маршрутом перевезення - Англія-Дувр-Ягодин-Київ. Вартість перевезення вантажу сторони погодили в розмірі 9500 євро.

Згідно п. 5 договору-замовлення сторони визначили наступні умови оплати, а саме, 40% по факту завантаження, 60% після розвантаження.

11.02.2013 між сторонами у справі було підписано транспортний договір-замовлення №002, за умовами якого позивач зобов'язався доставити для відповідача вантаж (Екскаватор JCB 330) по маршруту перевезення - Англія-Дувр-Ягодин-Київ. Вартість перевезення вантажу сторони погодили в розмірі 9500 євро та аналогічні умови оплати, а саме: 40% по факту завантаження, 60% після розвантаження (п. 5 вказаного договору-замовлення).

За приписами ч.1, п.1 ч.2 статті 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 та частиною 1 статті 205 ЦК України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, за вибором сторін, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, частиною 1 статті 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із наданням послуг по перевезенню вантажу здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Згідно приписів ч. 1 ст. 307, ст. 311 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Наведені положення кореспондуються з нормами Цивільного кодексу України.

Так, стаття 908 Цивільного кодексу України визначає, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно статті 909 цього Кодексу за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 договір перевезення вантажу підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу частини 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до статті 316 Господарського кодексу України та статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом (міжнародними товарно-транспортними накладними СМR), або комплектом документів, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що Przedsiebiorstwo Przewozowe R-R Rafal Rostowski виконало свої зобов'язання перед ТОВ «ІФ-10 Лайнер» щодо надання транспортних послуг на загальну суму 19 000,00 євро згідно умов вищевказаних договорів-замовлень, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR (а.с.14-15) та актами здачі-приймання робіт від 27.02.2013 (а.с.12-13), підписаними уповноваженими особами сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру №00002/2013 від 18.02.2013 на суму 7 600,00 євро, що становило 40% від загальної вартості послуг за обома договорами-замовленнями та рахунок-фактуру №00007/2013 від 25.02.2013 на суму 11 400,00 євро, що становило 60% від загальної вартості послуг за обома договорами-замовлення (а.с. 16-17).

В порушення договірних зобов'язань відповідач за надані послуги за вищезазначеними документами в повному обсязі не розрахувався, оплативши лише 7 600,00 євро, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті №15 від 21.02.2013 (а.с. 19), у зв'язку з чим у ТОВ «ІФ-10 Лайнер» утворилася заборгованість перед Przedsiebiorstwo Przewozowe R-R Rafal Rostowski у розмірі 11 400,00 євро.

З матеріалів справи вбачається, що 07.03.2014 позивач направив на адресу відповідача претензію №1 від 28.02.2014 з вимогою протягом 7 днів з дня її отримання перерахувати заборгованість за надані послуги з перевезення у розмірі 11 400,00 євро, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист (а.с. 20-21).

Вказана претензія була отримана уповноваженою особою відповідача 17.03.2014, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 21), однак, залишена без відповіді та задоволення, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції визнав доведеним позивачем факт наявності заборгованості відповідача за надані послуги з перевезення вантажу в сумі 11 400,00 євро та відхилив посилання останнього щодо проведення між сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти задоволення позову, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач посилався на проведення на його підприємстві за замовленням позивача ремонту автотранспорту, яким здійснювалося перевезення та стверджував, що з урахуванням вартості виконаних ремонтних робіт у розмірі 11 800,00 євро, сторонами в порядку статті 601 Цивільного кодексу України було проведено залік зустрічних однорідних вимог.

Крім того, апелянт наголосив на порушенні місцевим господарським судом норм процесуального права при прийнятті в якості доказів у справі документів, викладених на польській мові без відповідного їх перекладу на державну мову та неналежне оформлення протоколів судових засідань, в одному з яких, зокрема, у протоколі судового засідання від 19.11.2014 не відображено подання представником відповідача заяви про застосування строків позовної давності до вказаного спору.

Здійснюючи перегляд даної справи в порядку статті 101 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 530 цього Кодексу закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до умов підписаних між сторонами транспортних договорів-замовлень №001 від 08.02.2013 та №002 від 11.02.2013 відповідач зобов'язався сплатити позивачеві у повному обсязі вартість транспортних послуг після розвантаження вантажу.

З наявних у матеріалах справи міжнародних товарно-транспортних накладних CMR (а.с.14-15, 139-142) вбачається, що вантаж був розвантажений у пункті призначення 26.02.2013 та 27.02.2013, що підтверджується підписами уповноважених осіб вантожоотримувача (відповідача у справі), скріпленими печаткою юридичної особи.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що викладена сторонами у транспортних договорах-замовленнях №001 від 08.02.2013 та №002 від 11.02.2013 умова оплати «після розвантаження вантажу», не встановлює конкретного строку виконання відповідачем свого зобов'язання.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Як зазначалось вище, позивач направив на адресу відповідача претензію №1 від 28.02.2014 з вимогою протягом 7 днів з дня її отримання перерахувати заборгованість за надані послуги з перевезення у розмірі 11 400,00 євро, яка була отримана уповноваженою особою відповідача 17.03.2014, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 21).

Таким чином, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати за надані позивачем транспортні послуги з перевезення вантажу закінчився 24.03.2014.

Згідно статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що відповідач не представив доказів здійснення оплати наданих позивачем транспортних послуг з перевезення вантажу у повному обсязі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 186 618,00 грн, що є еквівалентом 11 400,00 євро за офіційним курсом НБУ станом на 15.10.2014, є належним чином доведеним, документально підтвердженим, відповідачем не спростованим.

При цьому, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про зарахування однорідних зустрічних вимог між сторонами, що на його думку беззаперечно підтверджується актом звірки взаємних розрахунків (а.с. 78) та довідкою позивача про відсутність будь-яких претензій та вимог до відповідача (а.с. 41, 95), з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічне положення містить стаття 601 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові від 22.07.2004 у справі №15-03/186, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї зі сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Разом з тим, не буде незаконним оформлення зарахування двостороннім актом. Замість заяви однієї із сторін сторони можуть оформити двосторонній акт зарахування зустрічних однорідних вимог, який також буде легітимним.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано доказів проведення заліку зустрічних однорідних вимог, зокрема, відсутні докази звернення до позивача та отримання останнім заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Пояснення відповідача з приводу того, що докази такого звернення не збереглися, суд розцінює як власні господарські прорахунки відповідача, при цьому звертається увага на те, що листи позивача, представлені суду відповідачем не містять посилань на проведення між сторонами заліку зустрічних однорідних вимог.

Варто також зазначити, що відповідач не надав також і двостороннього акту зарахування зустрічних однорідних вимог.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що подана відповідачем копія акту звірки взаємних розрахунків станом на 15.03.2013 між ТОВ «ІФ-10 Лайнер» та Przedsiebiorstwo Przewozowe R-R Rafal Rostowski (а.с. 78) не підтверджує доводів апелянта, оскільки в акті не міститься положень щодо домовленості сторін про зарахування заборгованості за зобов'язаннями відповідача щодо оплати наданих послуг з транспортного перевезення вантажів, з якого виникли спірні відносини, та за зобов'язаннями позивача щодо оплати виконаних відповідачем ремонтних робіт.

Крім того, акт звірки взаєморозрахунків є фіксуючим документом, проте не є первинним документом та не доводить факту будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг, тощо), він є лише відображенням руху коштів в бухгалтерському обліку підприємств та носить інформаційний характер. Акт звірки взаємних розрахунків не є документом про проведення зарахування однорідних зустрічних вимог, оскільки не є підставою для встановлення юридичного факту щодо проведення такого заліку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду від 19.04.2010 у справі №18/229/09 та від 16.06.2011 у справі №18/244.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем проведення з позивачем заліку зустрічних однорідних вимог.

При цьому, як вірно зазначив місцевий господарський суд, відповідач не позбавлений права, у випадку якщо вважає, що його права порушені не оплатою замовлених позивачем ремонтних робіт, передати спір на розгляд суду в межах окремого позовного провадження.

Згідно статті 3 ГПК України мова господарського судочинства визначається статтею 14 Закону України «Про засади державної мовної політики».

Статтею 14 названого Закону унормовано, що судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку.

Згідно п. 10 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 №04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» у разі, коли письмові докази подаються до господарського суду іноземною мовою, додається їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою. Господарський суд на підставі статті 38 ГПК може витребувати офіційний переклад цих документів державною мовою України.

Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги щодо допущеного судом першої інстанції порушення процесуальних норм в частині прийняття в якості належних доказів документів, викладених польською мовою без перекладу, що суперечить приписам статті 3 ГПК України.

Однак, в ході апеляційного провадження дане порушення було усунуто, суду апеляційної інстанції позивач надав рахунки та товарно-транспортні накладні у міжнародному сполученні з перекладом на державну мову, які належним чином були досліджені. Таким чином, колегія суддів вважає, що наведене порушення не стало причиною та не призвело до прийняття судом неправильного рішення.

Судом апеляційної інстанції також відхиляються доводи апелянта про неповноту та неправильне оформлення протоколів судових засідань, зокрема, посилання скаржника на те, що в протоколі судового засідання від 19.11.2014 не відображено подання представником відповідача заяви про застосування позовної давності до заявлених вимог, з огляду на наступне.

Згідно ст. 81-1 ГПК України у судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження складається протокол, в якому серед іншого зазначаються усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною п'ятою вказаної статті передбачено право сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, знайомитися з протоколами і протягом п'яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу. Зауваження на протоколи у всіх випадках долучаються до матеріалів справи.

В матеріалах справи відсутні будь-які письмові зауваження як на протокол судового засідання від 19.11.2014, так і на інші протоколи судових засідань у даній справі з приводу допущених неправильностей або неповноти, у зв'язку із чим у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів інформацію, викладену в таких документах.

При цьому, колегія суддів зазначає, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Як роз'яснено в п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду Україні від 29 травня 2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Законом не встановлено вимог, які ставляться до оформлення заяви про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

З огляду на відсутність у матеріалах справи заяви відповідача про застосування позовної давності, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову Przedsiebiorstwo Przewozowe R-R Rafal Rostowski та стягнення з ТОВ «ІФ-10 Лайнер» заборгованості в сумі 186 618,00 грн.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, отже, підстави для зміни чи скасування рішення відсутні, а тому апеляційну скаргу ТОВ «ІФ-10 Лайнер» на рішення Господарського суду м. Києва від 01.12.2014 у справі №910/22664/14 слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 4-3, 32-35, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» на рішення Господарського суду м. Києва від 01.12.2014 у справі №910/22664/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 01.12.2014 у справі №910/22664/14 залишити без змін.

3. Справу №910/22664/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий