Рішення № 43017597, 05.03.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.03.15р. Справа № 904/935/15

За позовом приватного підприємства "АГРОСИНТЕЗ ПЛЮС", м.Запоріжжя

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Царичанка, Царичанський район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник Ренгевич А.В. - довіреність № 01/15 від 26.12.14р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Агросинтез-плюс", м.Запоріжжя (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Царичанка, Царичанський район, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 21800,00грн. основної заборгованості; 1474,70грн. пені; 18960,00грн. штрафу за порушення відповідачем терміну оплати платежів; 3160,00грн. штрафу за порушення передачі належним чином оформленого екземпляра договору застави; 14747,00грн. процентів за користування чужими грошовими коштами; 1068,20грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № 09/15-юр від 09.02.2015 року ухвалою суду від 13.02.2015 року порушено провадження по справі та призначено слухання на 05.03.2015 року.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 20.02.2015 року з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 18.02.2015 року та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 03.03.2015 року з відміткою пошти "за зазначеною адресою не проживає".

Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Відповідно до відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців місцезнаходження відповідача, як на дату надходження позовної заяви до суду (станом на 12.02.2015 року), так і станом на 05.03.2015 року (дата ухвалення рішення) - 51000, ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛ., ЦАРИЧАНСЬКИЙ РАЙОН, СЕЛИЩЕ МІСЬКОГО ТИПУ ЦАРИЧАНКА, ВУЛИЦЯ КІРОВА, БУДИНОК 87, КОРПУС Б, КВАРТИРА 13.

Господарський суд звертає увагу, що конверт, який повернувся на адресу господарського суду з ухвалою, яка адресувалася відповідачу містить сліди підчищення, відкриття та замазання коректором у полях "дата отримання повідомлення", "особа, яка отримала відправлення". Крім того на рекомендованому повідомленні міститься відмітка вручено та особисто.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що відповідач вчиняв дії спрямовані на зловживання своїми процесуальними правами.

05.03.2015 року повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, просить суд розглянути справу без участі повноважного представника відповідача, крім того, надав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, в тому числі доказів додаткового повідомлення відповідача про розгляд справи.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не надав, витребуванні судом документи не представив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 05.03.2015 року в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

31.03.2014р. між приватним підприємством "Агросинтез-плюс" (далі по тексту - позивач, постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір поставки №КП310314/1 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого визначено предметом договору, у строки, зумовлені договором, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіннєвий матеріал (далі по тексту - товар, насіння), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його відповідно до умов договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

Пунктом 2.1 договору визначено, що найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару наведені у специфікаціях до договору, які є невід'ємними його частинами. Ціна товару, що вказана у Специфікаціях, визначена на дату укладання договору.

Пунктом 2.2 договору визначено, що кількість товару (кількість насіння відповідного гібриду або сорту), який зобов'язаний поставити постачальник, може коливатися у межах +/- 5% від кількості вказаної у Специфікації. При цьому покупець оплачує фактично поставлену йому кількість товару.

Пунктом 2.3 договору визначено, що вартість договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору.

Пунктом 4.2 договору визначено, що постачальник зобов'язується поставити покупцю товар у строки, що визначені у Специфікаціях, при умові надходження на його поточний рахунок у строки, визначені у Специфікаціях, авансових платежів, тобто платежів до дати передачі товару, якщо такі передбачені Специфікаціями. Товар може поставлятися покупцю партіями.

Пунктом 4.4 договору визначено, що товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем: за кількістю (одиниць виміру) - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній.

Відповідно до пункту 5.1 договору покупець зобов'язується оплатити продавцю товар у строки та в розмірах, що вказані у Специфікаціях.

Покупець зобов'язується оплатити товар у порядку, згідно із договором, та у строки та в розмірах, згідно зі Специфікацією (підпункт 6.1.1 пункту 6.1 договору).

Згідно з пунктом 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків за договором, сторона, що порушила зобов'язання, відшкодовує іншій стороні заподіяні цим збитки.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 договору визначено, що за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен факт порушення термінів платежу.

Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюються до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цим вимогам складає 3 (три) роки.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладання. Закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов'язань, які залишилися невиконаними ним (пункт 8.1 договору).

На виконання умов договору між позивачем та відповідачем підписано специфікацію №1 від 31.03.2014 року, специфікацію №2 від 14.05.2014 року, специфікацію №3 від 27.05.2014 року, в яких сторони узгодили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю виміру без ПДВ, ціну товару без ПДВ та дату поставки. Крім того, визначено умови та місце поставки і строки оплати.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 31600,00грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № Д-00000006 від 01.04.2014 року на суму 7200,00грн.;

- № Д-00000010 від 07.04.2014 року на суму 6400,00грн.;

- № Д-00000013 від 17.04.2014 року на суму 6000,00грн.;

- № Д-00000014 від 23.04.2014 року на суму 1200,00грн.;

- № Д-00000024 від 14.05.2014 року на суму 8000,00грн.;

- № Д-00000026 від 27.05.2014 року на суму 2800,00грн.

Відповідач за отриманий від позивача товар розрахувався лише частково, а саме у розмірі 9800,00грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 21800,00грн., яка і стала підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 21800,00грн. основної заборгованості, слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на положення Специфікацій №1, №2 та №3 до укладеного між сторонами договору, строк оплати товару є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач-1 визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати товару в сумі 21800,00грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

Частина 2 ст. 266 Господарського кодексу України встановлює, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення ((асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначається специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 договору визначено, що за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен факт порушення термінів платежу.

Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюються до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цим вимогам складає 3 (три) роки (пункт 7.6 договору).

Господарський суд розцінює пункт 7.6 договору, як визначення строку нарахування пені більшого, ніж шість місяців, який визначено частиною 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України.

Вказана позицію суду підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2014 року по справі №923/692/14.

На виконання Специфікації №1 від 31.03.2014р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 31600,00грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № Д-00000006 від 01.04.2014 року на суму 7200,00грн.;

- № Д-00000010 від 07.04.2014 року на суму 6400,00грн.;

- № Д-00000013 від 17.04.2014 року на суму 6000,00грн.;

- № Д-00000014 від 23.04.2014 року на суму 1200,00грн.

Пунктом 3 Специфікації №1 від 31.03.2014р. визначено, що товар оплачується покупцем на умовах попередньої оплати в порядку, вказаному у договорі, та в такі строки:

- перший платіж у сумі 10400,00грн. перераховується покупцем постачальнику у строк не пізніше 28.04.2014 року;

- другий платіж у сумі 10400,00грн. перераховується покупцем постачальнику не пізніше 01.10.2014р.

Враховуючи, що відповідач оплатив перший платіж у сумі 9800,00грн., в той час як кінцевий строк його оплати 28.04.2014 року позивач з 29.04.2014 року по 01.10.2014 року нарахував позивачу пеню у розмірі 46,80грн.

Господарський суд перевірив розрахунок позивача та визнав, що підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 договору визначено відсоток (0,05%) менший, ніж подвійна облікова ставка НБУ. Розрахунок вірний, вимога така, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

На виконання Специфікації №2 від 14.05.2014 року та Специфікації №3 від 27.05.2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10800,00грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № Д-00000024 від 14.05.2014 року на суму 8000,00грн.;

- № Д-00000026 від 27.05.2014 року на суму 2800,00грн.

Специфікацією №2 від 14.05.2014 року та Специфікацією №3 від 27.05.2014 року визначено строк платежу не пізніше 01.10.2014р.

Враховуючи, що другий платіж за Специфікацією №1 від 31.03.2014р. у сумі 10400,00грн. перераховується покупцем постачальнику не пізніше 01.10.2014р. позивач нарахував відповідачу пеню за період з 02.10.2014 року по 09.02.2014 року на загальну суму 21800,00грн. (600,00грн. залишок по першому платежу за Специфікацією №1 від 31.03.2014р. + 10800,00грн. другий платіж за Специфікацією №1 від 31.03.2014р. + 10800,00грн. платежі за Специфікації №2 від 14.05.2014 року та Специфікації №3 від 27.05.2014 року), що становить 1427,90грн.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його вірним, а отже вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 1474,70грн.

На підставі підпункту 7.2.3 пункту 7.2 договору позивач відповідачу нарахував штраф у розмірі 18960,00грн.

При розрахунку позивач врахував, що відповідачем допущено 4 (чотири) факти порушення, у зв'язку з чим штраф за порушення відповідачем терміну оплати платежів становить 18960,00грн., враховуючи, що позивач використав своє право зменшити розмір вказаного штрафу до стягнення.

Господарський суд перевірив розрахунок штрафу за порушення відповідачем терміну оплати платежів та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Підпунктом 6.1.4 пункту 6.1 договору визначено, що покупець зобов'язаний передати постачальникові оригінали або нотаріально засвідчені копії документів, зазначені постачальником у типовому переліку документів, необхідні для укладання договору застави, в 10-денний строк з моменту одержання письмової вимоги постачальника про надання таких документів. Перелік документів конкретизується в письмовій вимозі постачальника.

Підпунктом 6.1.5 пункту 6.1 договору визначено, що покупець зобов'язаний в 10-денний строк з моменту одержання двох екземплярів договору застави, підписати їх і передати один належним чином оформлений екземпляр постачальнику.

Пунктом 7.4 договору визначено, що за порушення строку передачі належним чином оформленого екземпляра договору застави (пункт 6.1.5), покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% вартості договору.

Позивачем 26.11.2014 року направлено на адресу відповідача вимогу за вих.№41/14-юр від 24.11.2014 року про укладення договору застави в якій просив відповідача у семиденний строк з дня отримання цієї вимоги надати постачальнику засвідчені копії документів на майно (рухоме, нерухоме), яке належить покупцю на праві власності для передачі його в заставу постачальникові.

Враховуючи направлення на адресу відповідача вимоги за вих.№41/14-юр від 24.11.2014 року про укладення договору застави позивач нарахував відповідачу до стягнення 3160,00грн. штрафу за порушення строку передачі належним чином оформленого екземпляра договору застави.

Господарський суд вимогу позивача про стягнення штрафу за порушення строку передачі належним чином оформленого екземпляра договору застави визнав такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вимога за вих.№41/14-юр від 24.11.2014 року про укладення договору застави за своєю суттю є вимогою про надання відповідачем позивачу документів, які є необхідними для укладання договору застави, тобто вимога позивача спрямована на реалізацію підпункту 6.1.4 пункту 6.1 договору.

Господарський суд констатує, що позивач не надав доказів того, що на адресу відповідача направлено екземпляр договору застави, який відповідач не підписав і не повернув.

Таким чином, господарському суду не доведено факт порушення відповідачем підпункту 6.1.5 пункту 6.1 договору, за порушення якого передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 10% вартості договору.

Крім того, на думку суду, розмір штрафних санкцій надмірно великий порівняно з сумою основної заборгованості.

Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 7.5 договору визначено, що згідно з ч. 3 ст. 692, 694, 536 Цивільного кодексу України, сторони домовилися, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується таким чином: СП = (СПП х 0,5 х Д) : 100, де СП - сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП - сума простроченого платежу; 0,5 - відсоток за один день, Д - кількість календарних днів прострочення платежу.

На підставі пункту 7.5 договору позивач нарахував відповідачу проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 14747,00грн.

Господарський суд перевірив розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до стягнення за період з листопада 2014 року по грудень 2014 року інфляційні втрати у розмірі 1068,20грн.

Господарський суд перевірив розрахунки інфляційних втрат здійснені позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1732,73грн., з урахуванням того, що 94,84% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь приватного підприємства "Агросинтез-плюс" (69035, м.Запоріжжя, пр.Маяковського, 3; ідентифікаційний код 32814569) 21800,00грн. (двадцять одна тисяча вісімсот грн. 00 коп.) основної заборгованості; 1474,70грн. (одна тисяча чотириста сімдесят чотири грн. 70 коп.) пені; 18960,00грн. (вісімнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят грн. 00 коп.) штрафу за порушення відповідачем терміну оплати платежів; 14747,00грн. (чотирнадцять тисяч сімсот сорок сім грн. 00 коп.) процентів за користування чужими грошовими коштами; 1068,20грн. (одна тисяча шістдесят вісім грн. 20 коп.) інфляційних втрат; 1732,73грн. (одна тисяча сімсот тридцять дві грн. 73 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

06.03.2015 року

Суддя І.В. Петренко