Рішення № 43016179, 02.03.2015, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/12103/14

Провадження №2/751/481/15

Рішення

Іменем України

02 березня 2015 року м. Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Мороз К. В.

при секретарі Шестак К. В.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання незаконним розірвання трудового договору та звільнення з роботи, стягнення заборгованості по заробітній платі, відпустці, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в якій просить визнати незаконним розірвання трудового договору між нею та відповідачем та звільнення з роботи від 07.12.2013 року, поновити її на роботі на посаді продавця непродовольчих товарів, 3 розряду ФОП ОСОБА_3, зобов'язати відповідача змінити дату формулювання та підстави звільнення на наступні: дата звільнення - день ухвалення рішення судом, підстави звільнення - ч.1 ст. 38 КЗпП України, зобов'язати відповідача видати належно оформлену трудову книжку, стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі 8781,70 грн., відпустці та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 грудня 2013 року по день ухвалення рішення судом за вирахуванням обов'язкового внеску до пенсійного фонду за вказаний період, стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн.

Позивачем неодноразово були подані заяви в порядку статті 31 ЦПК України і остаточно 24 грудня 2014 року подана заява про зміну предмета позову ( а. с. 73-74), згідно якої позивач просить: визнати незаконним розірвання трудового договору між фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та звільнення з роботи ОСОБА_1 від 07 грудня 2013 року; зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 трудову книжку; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі 8781 грн. 70 коп. і відпускні в розмірі 702 грн. 63 коп. та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 грудня 2013 року по листопад 2014 року в розмірі 6090 грн. 70 коп. за вирахуванням обов'язкового внеску до пенсійного фонду за вказаний період; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2000 грн. 00 коп..

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити. Пояснила, що 15.05.2012 року через Чернігівський міський центр зайнятості уклала трудовий договір з ФОП ОСОБА_3 і приступила до роботи в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1". Трудову книжку та паспорт віддала ОСОБА_5, яка є матір'ю ОСОБА_3. Паспорт віддали через деякий час, а трудова книжка залишилася у роботодавця. Роботу в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" здійснювала не за умовами зазначеними у трудовому договорі, була домовленість з ОСОБА_5 про більш тривалий період роботи і додаткову оплату. ФОП ОСОБА_3 двічі провела оплату працю згідно умов трудового договору, інші грошові кошти згідно касових ордерів на а. с. 127-131, 134-138, 144-145, 147-149, 153, 154, 157, 159 - 162, 164, 168, 170-173, 175 позивач отримувала від ОСОБА_5 за роботу яку виконувала для останньої. Боячись оформлення нестачі за товар позивач не вийшла на роботу і більше до магазину не приходила. ФОП ОСОБА_3 з вимогою про надання пояснень не зверталась. Оскільки подані заяви про звільнення викидувалися, ОСОБА_3 не здійснювала виплату заробітної плати і не віддавала трудову книжку, тому в грудні 2013 року позивач звернулась до територіальної державної інспекції з питань праці в Чернігівській області з заявою про сприяння звільнення, виплати заробітної плати та отримання трудової книжки. Визнала, що розірвання трудового договору здійснювалося, коли в Новозаводському районному суді місті Чернігова розглядалася справа за її позовом, в Центрі зайнятості пропонувалося розірвати трудовий договір за власним бажанням і за статтею. Оскільки не був проведений повний розрахунок і не видана трудова книжка, тому позивач не погодилась на звільнення за власним бажанням.

Представник позивача позовні вимоги викладені в заяві від 24 грудня 2014 року підтримала. Пояснила, що підставою визнання незаконним розірвання трудового договору та незаконним звільнення є недотримання ФОП ОСОБА_3 вимог ст. 149 КЗпП України. Касові ордери ні є доказами проведення оплати відповідачем, а тому виникла заборгованість по заробітній платі із розрахунку 547 грн. в місяць за період з 15.05.2012 року по 05.12.2013 року в сумі 8781 грн. 70 коп., відпускні за період 15.05.2012 року по 14.05.2013 року - 24 дні, 15.05.2013 року по 07.12.2013 року - 14 днів, а всього 38 днів, що складає 702 грн. 63 коп. і середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.12.2013 року по 01.11.2014 року складає 6090 грн. 70 коп.. Трудова книжка зберігається у роботодавця, що підтверджується показами ОСОБА_1 та показами свідка ОСОБА_7. Моральна шкода полягає у зміні звичного способу життя.

Відповідач в судовому засіданні просила відмовити в задоволені позову, оскільки ОСОБА_1 отримувала заробітну плату згідно касових ордерів і також підтверджується показами свідка ОСОБА_8. Трудову книжку ОСОБА_1 бачила в Центрі зайнятості при оформленні, більше її не бачила і на зберігання не забирала. Після того, як ОСОБА_1 взяла речі і лише частину повернула, остання не вийшла на роботу і телефон перестала брати. За час роботи ОСОБА_1 вівся табель обліку і після невиходу ОСОБА_1 на роботу складався акт. Оскільки у ОСОБА_1 відсутня прописка, тому акт їй не надсилався.

Представник відповідача просив відмовити в задоволені позову, оскільки звільнення з роботи відбувалося лише після отримання позовної заяви і судових засіданнях, на яких ОСОБА_1 зазначила про відсутність поважності причин відсутності на роботі. В центрі зайнятої ОСОБА_1 сама відмовилася звільнятися за ст. 38 КЗпП України. Недотримання процедури не порушило прав позивача. Заробітна плата була виплачена згідно касових ордерів. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 трудового договору не укладала і ОСОБА_5 заробітну плату не виплачувала. Трудова книжка ОСОБА_1 не була передана роботодавцю ФОП ОСОБА_3 і не перебувала на зберіганні у останньої, а тому віддавати нема чого. ОСОБА_1 ходила у відпустки і тому відсутні підстави для стягнення 702 грн. 63 коп..

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні 17 лютого 2015 року показала, що працювала разом з ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_3 з 15 травня 2012 року до вересня 2012 року. Свідок та ОСОБА_1 віддали трудові книжку ОСОБА_5 і вони зберігалися у магазині. Заробітна плата не виплачувалася, видавали по 100 грн., в актах по здачі каси могли записати якісь кошти.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що працювала у ФОП ОСОБА_3 з серпня 2013 року по жовтень 2014 року. Коли свідок прийшла на роботу, то ОСОБА_1 була у відпустці, працювали за графіком. На початку грудня ОСОБА_1 не вийшла на роботу, причин свідок не знає. В присутності свідка ОСОБА_3 дзвонила ОСОБА_1, але остання телефон не брала. Складався акт і свідок його підписувала. Заробітну плату отримували згідно касових ордерів.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що за доручення ОСОБА_3 відкривав і закривав магазин, здійснював виплату авансу і заробітної плати працівникам. ОСОБА_1 отримувала заробітну плату від ОСОБА_3, з ОСОБА_5 у трудових відносинах не перебувала.

Вислухавши осіб, які брали участь в судовому засіданні, свідків, дослідивши матеріали справи судом встановлено і не оспорюється сторонами, що між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 15 травня 2012 року був укладений безстроковий трудовий договір і зареєстрований в Чернігівському міському центрі зайнятості 15 травня 2012 року за № 25031201640. Згідно умов договору ОСОБА_1 мала виконувати обов'язки продавця непродовольчих товарів 3 розряду, за графіком, не більше 20 годин на тиждень, а ФОП ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання проводити оплату праці у розмірі 1/2 мінімальної заробітної плати згідно чинного законодавства 547 грн. 00 коп., надати відпустку 24 календарних дні згідно графіку. Виконання роботи ОСОБА_1 здійснювала з 15 травня 2012 року до 06 грудня 2013 року в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1". Трудовий договір розірвано сторонами з 07 грудня 2013 року за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Трудовий договір від 15 травня 2012 року за № 25031201640 знято з реєстрація в Чернігівському міському центрі зайнятості 23 жовтня 2014 року.

05 грудня 2014 року ФОП ОСОБА_3 була знята з обліку ДПІ у м. Чернігові ГУ Мін доходів у Чернігівській області ( а. с. 51-54).

Звертаючись до суду з вимогами про визнання незаконним розірвання трудового договору та звільнення ОСОБА_1 від 07.12.2013 року позивачем обґрунтовані вимоги порушенням відповідачем положень ст. 149 КЗпП України. Проте в ході судового розгляду встановлено і не оспорювалося сторонами, що розірвання трудового договору відбувалося 23 жовтня 2014 року коли в провадженні Новозаводського районного суду міста Чернігова розглядалася справа за позовом ОСОБА_1 і остання не надала докази поважності відсутності на роботі. Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивачем не надані докази поважності причини відсутності на роботі з 07 грудня 2013 року чи наявності перешкод у виконанні нею своїх трудових обов'язків згідно умов трудового договору і порушення прав позивача внаслідок невиконання ФОП ОСОБА_3 порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Крім того позивач після зміни предмета позову не просила поновити її на роботі або змінити причини звільнення, а суд відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України розглядає позов в межах заявлених вимог. На запитання суду представником позивача зазначено, що позивач підтримує позовні вимоги згідно заяви про зміну предмета позову від 24 грудня 2014 року і сама позивач не надавала будь-яких пояснень та обґрунтувань для поновлення її на роботі або зміни підстав звільнення.

Суду не надані належні та допустимі докази подання заяви ОСОБА_1 про звільнення за ст. 38 КЗпП України і наявності обставин, які свідчили про неможливість продовження роботи протягом двох тижнів.

З огляду на встановлені в судовому засіданні обставини, розглядаючи позов в межах заявлених вимог, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконним розірвання трудового договору між ФОП ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та звільнення з роботи ОСОБА_1 з 07.12.2013 року.

Позовні вимоги в частині зобов'язання ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 трудову книжку також задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України суду не надано доказів, що ОСОБА_1 передала свою трудову книжку ФОП ОСОБА_3, з показів свідка ОСОБА_7 вбачається, що трудову книжку ОСОБА_1 передала ОСОБА_5, яка не являлася її роботодавцем або уповноваженою особою, зазначені обставини не оспорюються і самим позивачем.

Позивачем пред'явлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 8781 грн. 70 коп., відпускних в розмірі 702 грн. 63 коп., обґрунтовані вимоги тим, що з 15 травня 2012 року по 06 грудня 2013 року не в повному обсязі проводилася оплата праці згідно умов трудового договору, не надавалася відпустка і при звільненні не проведена виплата грошової компенсації за невикористані відпустки за 24 дні за період роботи 15.05.2012 - 15.05.2013 роки та 14 днів за період з 15.05.2013- 07.12.2013 року. З наданих суду доказів: копій касових ордерів ( а. с. 128-173) вбачається, що за період з 24 травня 2012 року по 10 листопада 2013 року ОСОБА_1 отримала від ФОП ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 17066 грн..

В розумінні ст. 64 ЦПК України касові ордери є належним доказом первинного бухгалтерського обліку, що застосовувалися для оформлення видачі готівки з каси.

Обґрунтування ОСОБА_1 в частині виплати заробітної плати за роботу, яку вона виконувала для ОСОБА_5 не приймаються судом до уваги, оскільки з відомостей ЄДР ( а. с. 245-247) вбачається, що ОСОБА_5 мала право на здійснення діяльності - роздрібної торгівлі на ринках, з пояснень ОСОБА_1 вбачається, що роботу продавця вона виконувала виключно в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", доказів, про продаж товару, який належав ФОП ОСОБА_5, в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" суду не надано.

Оскільки відповідачем надані докази здійснення оплати праці найманому працівнику згідно касових ордерів, ОСОБА_1 визнала факт отримання даних грошових коштів, розмір виплаченої заробітної перевищує розмір, який позивач просить стягнути згідно пред'явленого позову, тому суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в сумі 8781 грн. 70 коп., компенсації за невикористані відпустки в сумі 702 грн. 63 коп..

Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно ст. 235 КЗпП України приймається судом при винесення рішення про поновлення на роботі, оскільки суду не були пред'явлені вимоги про поновлення на роботі або інші вимоги, які надають суду право стягнення середнього заробітку, тому суд відмовляє в задоволені позовних в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 грудня 2013 року по листопада 2014 року в розмірі 6090 грн. 70 коп..

Оскільки в судовому засіданні не знайшло підтвердження порушення роботодавцем законних прав працівника, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації життя, згідно обґрунтувань, які ОСОБА_1 визначила як підстави для відшкодування моральної шкоди, тому суд відмовляє у задоволенні позовних в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 2000 грн. 00 коп..

Керуючись п.4 ч.1 ст. 40, ст. ст. 48, 232, 235, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 3, 10,11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

Вирішив:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання незаконним розірвання трудового договору та звільнення з роботи, стягнення заборгованості по заробітній платі, відпустці, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через Новозаводський районний суд міста Чернігова.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя К. В. Мороз