Ухвала суду № 43014067, 05.03.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/4462/14-ц 05.03.2015 05.03.2015 05.03.2015

Провадження № 22ц/784/580/15 Суддя першої інстанції Вуїв О.В.

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

5 березня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М,

суддів: Леванчука О.М., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі Горенко Ю.В.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2015 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (надалі- ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя та покладення зобов'язань, -

В С Т А Н О В И Л А:

23 вересня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, який уточнило в подальшому, до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя та покладення зобов'язань.

Позивач зазначав, що заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що на вказане іпотечне майно звернуто стягнення та на приписи ст. 34 Закону України «Про іпотеку», позивач просив суд передати в управління ПАТ КБ «ПриватБанк» предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору. Зобов'язати відповідачів на період до реалізації предмету іпотеки або повного виконання умов кредитного договору повністю вивільнити від будь-яких осіб та їх майна вищезазначену квартиру.

Заочним рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області в задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги його позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 травня 2005 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_2 кредитні кошти на придбання квартири у вигляді не поновлюваної кредитної лінії в розмірі 21900 дол. США строком до 22 травня 2015 року, а ОСОБА_2 зобов'язався вчасно повернути кредит шляхом щомісячного повернення його чергової частини згідно узгодженого сторонами графіку, а також сплачувати проценти за користування ним в розмірі 1% на місяць від суми залишку заборгованості та щомісячно комісію за обслуговування кредиту в розмірі 0,12 % від суми кредиту (а.с. 7-8)

В забезпечення виконання умов кредитного договору в день його укладення між банком та позичальником було також укладено договір іпотеки за яким останній передав позивачу в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10-12).

У зв'язку з неповним виконанням позичальником умов кредитного договору, в нього утворилась заборгованість перед банком, яка станом на 10 січня 2013 року склала 27513,78 дол. США.

Заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2013 року в рахунок погашення вказаної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банківською установою іпотечного майна з правом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем (а.с.4-6).

Це рішення суду не виконано.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про іпотеку" після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеки нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

Таким чином, ст. 34 Закону України «Про іпотеку» передбачає можливість передачі предмета іпотеки в управління за рішенням суду на період до його реалізації для забезпечення належного господарського

використання предмету іпотеки з метою отримання доходів, які повинні спрямовуватись на задоволення забезпечених іпотекою вимог.

Управління майном закріплене главою 70 Цивільного кодексу України як окремий вид договірних зобов'язань.

Так, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителю) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (ч. 1 ст. 1029 Цивільного кодексу України).

Цивільним кодексом України встановлено вичерпний перелік підстав виникнення відносин з управління майном, зокрема останнє може виникати із закону або договору управління майном.

При цьому договір укладається за наявності волевиявлення власника майна. У разі не виявлення волі власника з причин, від нього незалежних, управління майном може виникати на підставі юридичного складу: адміністративного акту про створення управління (рішення суду, іншого компетентного органу) і договору, укладеного з управителем, що безпосередньо породжує управління майном.

Отже, закріплений у цивільному законодавстві інститут управління майном передбачає договір як безпосередню підставу виникнення управління майном.

З наведеної вище правової норми випливає, що рішення суду про передачу майна в управління має містити умови, на яких таке управління здійснюється.

Істотними умовами договору управління майном є перелік майна, що передається в управління та розмір і форма плати за управління майном (ст. 1035 Цивільного кодексу України).

Іншими статтями глави 70 Цивільного кодексу України врегульовані не менш важливі умови управління майном, зокрема: права та обв'язки управителя, здійснення управління майном, право управителя на плату, відповідальність управителя тощо.

Разом з тим, ст. 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

При цьому особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України).

Зі змісту позовних вимог вбачається, що пред'явивши вимогу про передачу предмету іпотеки в управління, позивач не дотримав вимог ст. 34 Закону України "Про іпотеку" стосовно визначення умов управління майном, що передбачені главою 70 Цивільного кодексу України, а також жодним чином не обґрунтував правові підстави для звільнення житла від осіб, які мають право на користування спірним житлом.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та дав їм вірну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування судами норм матеріального чи процесуального права при розгляді даної справи не встановлено, а тому підстав для скасування рішення судова колегія не вбачає.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду по їх оцінці.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити, а заочне рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: