Рішення № 43009745, 02.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2015Справа №912/477/15-гСуддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-Оіл»доДержавного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу»простягнення 131066 грн. 83 коп.Представники сторін:

від позивача: Усатенко Ю.Ю. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 343 від 28.04.2009);

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.02.2015 до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-Оіл» з вимогами до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» про стягнення 131066 грн. 83 коп., з яких 99222 грн. 00 коп. основного боргу, 15299 грн. 22 коп. пені, 2976 грн. 66 коп. штрафу, 1761 грн. 53 коп. 3% річних та 11807 грн. 42 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного Договору № 02/07 поставки нафтопродуктів від 02.07.2014, не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 99222 грн. 00 коп. Крім того, у зв'язку з виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати за поставлений товар, позивачем було нараховано пеню розмірі 15299 грн. 22 коп. за період з 10.07.2014 по 10.02.2015; штраф у розмірі 2976 грн. 66 коп.; 3% річних у розмірі 1761 грн. 53 коп. та інфляційні втрати в розмірі 11807 грн. 42 коп. за період з липня по грудень 2014 року.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 06.02.2015 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-Оіл» на підставі статті 17 Господарського процесуального кодексу України направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 порушено провадження у справі № 912/488/15-г; розгляд справи призначено на 02.03.2015.

25.02.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю представника відповідача з'явитись у призначене судове засідання 02.03.2015.

Розглянувши в судовому засіданні 02.03.2015 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні зважаючи на те, що чинним законодавством України не обмежено коло осіб, які можуть бути представниками сторін при розгляді справи.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду міста Києва «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Крім того, будь-яких інших поважних причин відкладення розгляду справи, зокрема, необхідність подання відзиву, додаткових доказів, ознайомлення з матеріалами справи відповідачем зазначено та обґрунтовано не було.

У судовому засіданні 02.03.2015 було оглянуто оригінали Договору № 02/07 поставки нафтопродуктів від 02.07.2014, видаткової накладної № РН-0000099 від 05.07.2014, товарно-транспортної накладної № 5/07-1 від 05.07.2014 та довіреності на отримання матеріальних цінностей № 32 від 05.07.2014.

Представник позивача у судовому засіданні 02.03.2015 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 02.03.2015 не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103032860102.

У судовому засіданні 02.03.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

02.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БМК-Оіл» (постачальник) та Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» (в особі Кіровоградської філії) (покупець) укладено Договір № 02/07 поставки нафтопродуктів, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти і вчасно оплатити вартість нафтопродуктів (товар).

Відповідно до п. 1.1 Положення про Кіровоградську філію Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», філія є відокремленим підрозділом Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу».

Згідно з п. 2.1 Положення про Кіровоградську філію Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», філія є відокремленим структурним підрозділом підприємства без права юридичної особи і діє від імені підприємства в межах, визначених Положенням.

Відповідно до п. 2.1 Договору асортимент, ціна, кількість та загальна вартість товару при поставці кожної партії визначається в рахунках-фактурах постачальника або товарно-транспортних, або видаткових накладних. Рахунки та накладні є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору асортимент, ціна, кількість та загальна вартість товару при поставці кожної партії, вважається узгодженою сторонами в рахунку або в накладній.

Відповідно до п. 3.4 Договору поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/чи ТТН), які підписані представниками обох сторін.

Відповідно до п. 4.1 Договору, поставка товару за домовленістю сторін може здійснюватися на умовах EXW (передано на складі постачальника), або на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця, вказаного покупцем) згідно міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року.

Згідно з п. 4.2 Договору, термін і місце поставки товару узгоджується сторонами на підставі заявок (у тому числі засобами факсимільного та телефонного зв'язку) покупця. Термін поставки партії товару вважається узгодженим, якщо постачальник на протязі 1 календарного дня з моменту отримання заявки не направив покупцю мотивоване заперечення засобами факсимільного зв'язку.

Відповідно до п. 7.1 Договору він набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2014.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору № 02/07 поставки нафтопродуктів від 02.07.2014 позивач поставив відповідачу товар (дизельне паливо у кількості 7190 куб.дм.) вартістю 99222 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткової накладної № РН-0000099 від 05.07.2014 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 5/07-1 від 05.07.2014, які підписані та скріплені печатками уповноваженими представниками сторін, а також довіреністю на отримання цінностей (дизельного палива) № 32 від 05.07.2014.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний зробити 100% попередню оплату загальної вартості товару протягом 1 банківського дня з моменту отримання рахунку (п. 3.2 Договору).

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що при поставці товару з відстрочкою оплати за товар, покупець зобов'язаний оплатити вартість поставленого товару протягом 5 банківських днів з моменту передачі йому товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що свій обов'язок з оплати за поставлений за Договором № 02/07 поставки нафтопродуктів від 02.07.2014 (за видатковою накладною № РН-0000099 від 05.07.2014) товар відповідач повинен був здійснити в строк до 11.07.2014 (включно).

Судом встановлено, що оплату за поставлений товар відповідач не здійснив, що не було спростовано відповідачем, зокрема, не надано доказів сплати 99222 грн. 00 коп.

Факт визнання відповідачем заборгованості підтверджується складеним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.08.2014 та відповіддю на претензію вих. № 828 від 13.11.2014, копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивачем надано суду лист від 20.11.2014, в якому він запропонував відповідачу сплачувати заборгованість за Договором № 02/07 поставки нафтопродуктів від 02.07.2014 відповідно до наведеного в листі графіку, втім, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи листа-погодження відповідача, суд не приймає вказаний лист з графіком погашення заборгованості як погодження між сторонами іншого строку виконання відповідачем свого обов'язку з оплати, аніж той, який встановлений в п. 3.3 Договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості відповідача за Договором № 02/07 поставки нафтопродуктів від 02.07.2014 в розмірі 99222 грн. 00 коп. підтверджуються наявними в матеріалах доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано доказів сплати заборгованості в розмірі 99222 грн. 00 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-Оіл» в частині стягнення з Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» суми основного боргу в розмірі 99222 грн. 00 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати за поставлений товар, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 15299 грн. 22 коп. за період з 10.07.2014 по 10.02.2015.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до 6.2 Договору покупець за даним Договором сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення за порушення строків оплати, передбачених п.п. 3.2 або 3.3 Договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд визнав його необґрунтованим, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду нарахування пені та не враховано, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що прострочення виникло 12.07.2014, обгрунтованим для нарахування пені є період з 12.07.2014 по 12.01.2015.

Здійснивши власний розрахунок (99222,00 грн. * 19% (подвійна облікова ставка НБУ в період з 12.07.2014 по 16.07.2014) / 365 * 5 днів = 258,25 грн.; 99222,00 грн. * 25% (подвійна облікова ставка НБУ в період з 17.07.2014 по 12.11.2014) / 365 * 119 днів = 8087,27 грн.; 99222,00 грн. * 28% (подвійна облікова ставка НБУ в період з 13.11.2014 по 12.01.2015) / 365 * 61 = 4643,05 грн.), суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-Оіл» в частині стягнення з Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» пені в розмірі 15299 грн. 22 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 12988 грн. 57 коп.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 2976 грн. 66 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з п. 6.2 Договору покупець сплачує штрафну неустойку (штраф) у розмірі 3% від суми, яку покупець своєчасно не оплатив, протягом строку, передбаченого п. 3.3 даного Договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-Оіл» в частині стягнення з Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» штрафу в розмірі 2976 грн. 66 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1761 грн. 53 коп. за період з 10.07.2014 по 10.02.2015.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем невірно визначений початок періоду нарахування 3% річних з огляду на те, що прострочення виникло 12.07.2014, тобто позивач має право нараховувати 3% річних з 12.07.2014.

Суд здійснив власний розрахунок в межах заявленого позивачем періоду нарахування (99222,00 грн. * 3% / 365 / 214 днів (з 12.07.2014 по 10.02.2015) = 1745,22 грн.) та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 1745 грн. 22 коп.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 11807 грн. 42 коп. за період з липня по грудень 2014 року.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-Оіл» в частині стягнення з Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» інфляційних втрат в розмірі 11807 грн. 42 коп. за період з липня 2014 року по грудень 2014 року підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати, понесені на послуги адвоката, в розмірі 8000 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі в розмірі 8000 грн. 00 коп., позивач надав суду Договір про надання адвокатських послуг від 31.01.2015, укладений між адвокатом Усатенком Ю.Ю. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 343 від 28.04.2009) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БМК-Оіл», копію свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 343 від 28.04.2009, акт приймання-передачі виконаних робіт від 06.02.2015, складений між адвокатом та позивачем, та платіжне доручення № 28 від 05.02.2015, що свідчить про фактичну оплату позивачем послуг адвоката в розмірі 8000 грн. 00 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 49 господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-Оіл» задоволені частково, судові витрати (витрати зі сплати судового збору та витрати з оплати послуг адвоката) покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч.ч. 1, 5 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» (04112, м. Київ, вул. О. Теліги, буд. 8; ідентифікаційний код: 37884028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-Оіл» (25031, Кіровоградська обл., м. Кіровоград, просп. Правди, буд. 12, кв. 71; ідентифікаційний код: 33962594) суму основного боргу в розмірі 99222 (дев'яносто дев'ять тисяч двісті двадцять дві) грн. 00 коп., пеню в розмірі 12988 (дванадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) грн. 57 коп., штраф в розмірі 2976 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят шість) грн. 66 коп., 3% річних у розмірі 1745 (одна тисяча сімсот сорок п'ять) грн. 22 коп., інфляційні втрати в розмірі 11807 (одинадцять тисяч вісімсот сім) грн. 42 коп., судовий збір у розмірі 2574 (дві тисячі п'ятсот сімдесят чотири) грн. 80 коп. та витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 7857 (сім тисяч вісімсот п'ятдесят сім) грн. 97 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 10.03.2015

Суддя І.М. Отрош