Рішення № 43009605, 04.03.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2015 р. Справа № 902/1838/14

Господарський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Тісецького С.С.,

при секретарі судового засідання Поцалюк Н.В.,

розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" (код ЄДРПОУ 36426518, 03038, м. Київ, Солом'янський район, вул. Лінійна, 17)

до: приватного підприємства "Гурівецьке" (код ЄДРПОУ 20101631, 22124, с. Гурівці, вул. Жовтнева, 86, Козятинський район, Вінницька область)

про стягнення 95877,05 грн. заборгованості

представники сторін :

від позивача : Драчук С.В. - за довіреністю

від відповідача : Кучерява І.П. - за довіреністю

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" 29.12.2014 року звернулось з позовом до приватного підприємства "Гурівецьке" про стягнення 95 877,05 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 30.12.2014 року порушено провадження за вказаним позовом у справі № 902/1838/14 з призначення судове засідання на 03.02.2015 року.

02.02.2015 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 29.01.2015 року наступного змісту.

Відповідно до рішення господарського суду Вінницької області від 06.02.2014 року по справі № 902/99/14 стягнуто з ПП "Гурівецьке" на користь ТОВ "Фідленс - Україна" 244 603, 42 грн. - основного боргу та 4 892, 07 грн. - судових витрат. При цьому, стягнута заборгованість виникла на підставі договору поставки №136-П від 05.06.2013 року.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 23.10.2014 року у справі № 902/637/14 порушено провадження у справі про банкрутство ПП "Гурівецьке". Також, ТОВ "Фідленс- Україна" звернулося до суду із заявою про грошові вимоги до боржника у розмірі 244 603, 42 грн. - основного боргу, 4 892, 07 грн. - судових витрат та додатково нарахованих 711 455 грн. 91 коп. (з них 579 085 грн. 55 коп. - 0,7 % за користування товарним кредитом, 43 556 грн. 10 коп. - 20 % річних та 46 471 грн. 03 коп. - інфляційних втрат, 42 343 грн. 23 коп. - пені.).

Наразі вимогами позивача є стягнення 95 877, 05 грн. як 0,7 % товарного кредиту, за договором № 136-КП поставки товару. Заявлені вимоги обчислено позивачем за період з 23.10.2014 року по 16.12.2014 року, тобто з дати порушення справи про банкрутство ПП "Гурівецьке".

Згідно позову, позивач просить стягнути кошти у сумі 95 877, 05 грн. як проценти за користування товарним кредитом, нараховано суму основної заборгованості - 244 603, 42 грн. згідно договору поставки 136-П від 05.06.2013 року. Строк виконання зобов'язання настав 01.12.2013 року відповідно до останньої видаткової накладної № ФИД 00007260 від 01.11.2013 року.

Оскільки строк виконання зобов'язання боржника перед кредитором настав ще 01.12.2013 року, тому, відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", позивач є конкурсним кредитором у справі про банкрутство ПП "Гурівецьке" з сумою основного боргу 244603,42 грн..

Відповідач у відзиві звертає увагу, що при розгляді даного спору, дослідженню підлягає встановлення правової природи процентів, які позивач просить стягнути з відповідача, та, відповідно, встановлення наявності правових підстав для їх стягнення.

Свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на договір поставки Д-2 від 05.06.2013 року та ч. 1 ст. 536, ст. 694, ч. 2 ст. 712 ЦК України.

Також відповідач у відзиві вказує, що сторонами було укладено договір поставки Д-2 на умовах відстрочення платежу № 136КП від 05.06.2013 року.

Відповідно до ст. 549 ЦК України грошова сума, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання є пенею.

Враховуючи викладене, передбачені договором проценти за користування товарним кредитом за своїм правовим характером є пенею.

Отже, проценти за користування товарним кредитом, нараховані позивачем, на думку відповідача є неустойкою.

Беручи до уваги те, що договір не передбачав продажу у кредит, а передбачав лише відстрочку платежу та проценти, нараховані позивачем, нараховуються згідно із п.3.4 договору лише у випадку затримки оплати товару та обчислюються за кожен день прострочення, тому, за своєю правовою природою дані проценти є нічим іншим як неустойкою. Окрім того, враховуючи факт порушення справи про банкрутство відповідача та встановлену законом заборону на нарахування неустойки під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В подальшому, згідно розпорядження керівника апарату суду від 03.02.2015 року та відповідно до автоматизованого розподілу справ, справу № 902/1838/14 розподілено для розгляду судді Тісецькому С.С..

Ухвалою суду від 04.02.2015 року справу № 902/1838/14 прийнято до провадження та призначено слухання на 16.02.2015 року.

16.02.2015 року від позивача до суду надійшло заперечення № 11-02-1 від 11.02.2015 року на відзив від 29.01.2015 року, в якому повідомляються слідуючі обставини.

Проценти, передбачені ст.ст. 694, 536 ЦКУ, не є тотожними процентам, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦКУ, оскільки вони є різними правовими явищами. На відміну від статей 694 та 536 ЦКУ, статтею 625 ЦКУ передбачено інші за правовою природою проценти, а саме: в цій статті йдеться про проценти, що є санкцією - окремою формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

0,7 % не відносяться до штрафних санкцій, це плата за користування товарним кредитом, яка нараховується відповідно до умов п. 3.4. договору. Даний пункт розміщений у розділі 3 Умови розрахунків договору поставки № 136 КП від 05.06.2013 року, а не в розділі 9 санкції договору.

Вказані проценти (відсотки) не належать до штрафних санкцій, неустойки. На дані проценти не поширюється мораторій. Враховуючи зазначене, позивач вказує, що мав правові підстави заявити у позовних вимогах до відповідача вимоги про стягнення 0,7 % товарного кредиту за відповідний період з моменту винесення ухвати господарським судом про порушення справи про банкрутство 23.10.2014 року.

В зв'язку з неявкою представника відповідача, ухвалою суду від 16.02.2015 року відкладено розгляд справи на 04.03.2015 року.

На визначену дату в судове засідання з'явився представники сторін.

В ході розгляду справи, представник позивача, підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, вказаних в позові. Представник відповідача позов не визнала з підстав зазначених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з'ясував наступне.

05.06.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" (постачальник) та приватним підприємством "Гурівецьке" (покупець) укладено договір поставки Д-2 на умовах відстрочення платежу № 136 КП на таких умовах :

Постачальник продає, а покупець купує на умовах даного договору товар, в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки ("ІНКОТЕРМС 2010"), що обумовлюються в додатках, специфікаціях чи рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1).

Товаром згідно з цим договором є кормові добавки, білкові вітамінно-мінеральні добавки, комбікорми, замінники цільного молока, ветеринарні препарати, спеціальні добавки, елементи обладнання, які постачаються покупцю для використання в його господарській діяльності (п. 1.2).

Ціни на товар наведені у специфікаціях та або рахунках-фактурах та включають вартість доставки товару покупцю (п. 2.1).

Загальна вартість (ціна) договору визначається сумарною ціною всього товару, поставленого постачальником на виконання умов цього договору. Валюта платежу та валюта договору - гривня (п. 2.2).

Оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору, якщо інші умови оплати не будуть передбачені у специфікації до договору: Частину вартості товару в розмірі 20 (двадцять) %, покупець оплачує до моменту відвантаження товару зі складу постачальника. Друга частина вартості товару в розмірі 80 (вісімдесят) % оплачується покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку: протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника, (дата зазначена у видатковій накладній) (п. п. 3.1, 3.1.1, 3.1.2).

Датою оплати є день зарахування коштів на рахунок постачальника в банківській установі (п. 3.2).

У разі, якщо затримка зі сторони покупця з оплатою товару перевищує двадцять календарних днів, товар є таким, що проданий на умовах товарного кредиту. За користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника проценти в розмірі нуль цілих сім десятих процента від вартості неоплаченого товару за кожен день. Перебіг строку користування товарним кредитом починається із наступного, після закінчення двадцятиденного періоду, дня та припиняється в день оплати вартості товару покупцем (п. 3.4).

Не пізніше, ніж за п'ять днів до моменту відвантаження товару, покупець надсилає постачальнику заявку-замовлення на партію товару, в якій вказує найменування товару та його кількість, а також базис поставки. Постачальник розглядає заявку і у разі її погодження надсилає покупцю рахунок-фактуру та специфікацію. Рахунок-фактура підлягає оплаті відповідно до умов розділу 3 договору (п. 5.1).

Постачальник здійснює поставку товару на протязі п'яти банківських днів: (якщо інший строк не зазначений в Специфікації до договору) з моменту надходження від покупця замовлення на товар. Постачальник відвантажує товар за умови наявності в нього: а) факсокопії довіреності представника покупця на отримання товару (з наданням оригіналу в подальшому), б) підписаної покупцем факсокопії специфікації до договору; в) отримання від покупця попередньої оплати за товар відповідно до умов договору або специфікації до нього (п. 5.2).

Дата поставки : дата отримання товару покупцем (підписання товарної накладної його представником) (п. 5.4).

Право власності переходить від постачальника до покупця в момент отримання товару покупцем зі встановлених договором умов (базисів) поставки (п. 6.1).

У разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку покупцем (п. 6 ст. 232 ГК України) (п. 9.3).

У випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару, покупець сплачує на користь постачальника проценти за неправомірне користування грошовими коштами в розмірі 20 (двадцять) процентів річних з простроченої суми за весь час прострочення (ст. 625 ЦК України) (п. 9.4).

Договір набирає чинності в момент підписання його представниками сторін та скріплення печатками його тексту і діє до 31 грудня 2013 року, а в частині зобов'язань, які виникли під час дії договору - до повного їх виконання (п. 13.1).

Незалежно від положень п. 13.1., договір вважається пролонгованим на наступний рік та на таких самих умовах, якщо жодна із його сторін не заявить письмово про свій намір припинити договір за один місяць до закінчення строку його дії (п. 13.2).

На виконання вказаного вище договору, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 244 603,42 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме : № ФИД00006503 від 04.10.2013 року на суму 67 767,90 грн.; № ФИД0006788 від 17.10.2013 року на суму 79 369,50 грн.; № ФИД00007015 від 25.10.2013 року на суму 22 874,62 грн.; № ФИД00007260 від 01.11.2013 року на суму 74 591,40 грн..

У вказаних видаткових накладних наявне посилання на договір поставки № 136КП від 05.06.2013 року.

Також, як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Вінницької області від 06.02.2014 року у справі № 902/99/14 вирішено стягнути з приватного підприємства "Гурівецьке" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" 244 603,42 грн. - боргу, 4 892 грн. 07 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

За змістом даного рішення суду, заборгованість в сумі 244 603,42 грн., виникла внаслідок несплати вартості отриманого на умовах договору поставки № 136 КП від 05.06.2013 року за зазначеними вище видатковими накладними.

Окрім того, ухвалою господарського суду Вінницької області від 23.10.2014 року по справі № 902/637/14 порушено провадження у справі про банкрутство приватного підприємства "Гурівецьке" (код ЄДРПОУ 20101631).

Відповідно до бази даних "Діловодство спеціалізованого суду", ухвалою господарського суду Вінницької області від 16.12.2014 року по справі № 902/637/14, призначено заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" № 1611-1 від 21.11.2014 року про включення до складу кредиторів приватного підприємства "Гурівецьке" з сумою грошових вимог в розмірі 960 951,40 грн. до розгляду в засіданні суду на 16.01.2015 року.

Разом з тим, ухвалою господарського суду Вінницької області від 16.01.2015 року зупинено провадження у справі № 902/637/14 до перегляду судом вищої інстанції ухвали господарського суду Вінницької області від 13.01.2015 року та повернення матеріалів даної справи до господарського суду Вінницької області.

Станом на 04.03.2015 року провадження у справі № 902/637/14 не поновлено та відповідні грошові вимоги судом не розглянуті.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

В силу п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо поставки товару та його оплати на умовах відстрочення платежу.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України вказує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В силу п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, 05.06.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" та приватним підприємством "Гурівецьке" укладено договір поставки Д-2 на умовах відстрочення платежу № 136 КП, згідно якого позивачем передано відповідачу товар загальною вартістю 244 603,42 грн., що підтверджується вказаними вище видатковими накладними.

При цьому, виникнення та стягнення заборгованості в розмірі 244 603,42 грн. за зазначеним договором, підтверджується рішенням господарського суду Вінницької області від 06.02.2014 року у справі № 902/99/14 та відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Згідно позову, позивач просить стягнути з відповідача 0,7 % товарного кредиту в розмірі 95 877,05 грн. за період з 23.10.2014 року по 16.12.2014 року.

На день подання позовної заяви (29.12.2014 року) сума заборгованості склала 244584,32 грн., що стверджується позивачем у позові та акті звірки взаємних розрахунків станом на 15.01.2015 року.

Пунктом 3.4 договору поставки № 136 КП від 05.06.2012 року, сторони погодили, що у разі, якщо затримка зі сторони покупця з оплатою товару перевищує двадцять календарних днів, товар є таким, що проданий на умовах товарного кредиту. За користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника проценти в розмірі нуль цілих сім десятих процента від вартості неоплаченого товару за кожен день. Перебіг строку користування товарним кредитом починається із наступного, після закінчення двадцятиденного періоду, дня та припиняється в день оплати вартості товару покупцем (п. 3.4).

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Статтею ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Принагідно, суд звертає увагу на правову природу вказаних вище процентів.

В силу п. 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, а ні штрафною санкцією.

Тотожні правові позиції наведені у п. 8 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013, зокрема вказано, що пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе (див. постанову Вищого господарського суду України від 25.09.2012 N 32/5005/3471/2012).

За змістом п. п. 6.1, 6.2, 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Також суд звертає увагу на обставини та висновки, викладені у постанові Верховного суду України від 30 травня 2011 року у справі № 3-44гс11. Відповідно до пункту 7.1 договору за порушення покупцем термінів оплати товару, обумовлених у специфікаціях до договору, він сплачує продавцеві неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від своєчасно несплаченої суми заборгованості за кожний день прострочення оплати. У пункті 7.2 договору сторони передбачили за порушення термінів погашення заборгованості за товарним кредитом згідно з умовами оплати, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості, нарахування на суму заборгованості процентів за користування товарним кредитом із розрахунку 0,1 % за кожен день прострочення оплати.

Таке право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем, надано сторонам частиною п'ятою статті 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, висновок Вищого господарського суду України про те, що відповідальність покупця, передбачена пунктом 7.2 договору, фактично дублює його відповідальність, передбачену пунктом 7.1 цього договору, а тому встановлені пунктами 7.1 та 7.2 договору штрафні санкції не можуть застосовуватись одночасно, є неправильним, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить висновкам цього суду в інших за змістом судових рішеннях у подібних правовідносинах у справах № 41/13-09 та № 11/434.

З врахуванням наведених приписів законодавства та викладених правових позицій, суд приходить до висновку, що проценти, визначені пунктом 3.4 договору поставки № 136 КП від 05.06.2012 року не є пенею та не тотожні процентам, визначених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Слід також зазначити, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство приватного підприємства "Гурівецьке" згідно ухвали господарського суду Вінницької області від 23.10.2014 року по справі № 902/637/14, встановлено мораторій на задоволення вимог кредиторів, в зв'язку з чим, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Згідно ч. 1, ч. 5 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

В силу ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 4, абз. 4 ч. 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі. Поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Враховуючи те, що 0,7 % товарного кредиту нарахованих позивачем згідно позовних вимог не є видом забезпечення виконання зобов'язань, а ні штрафною санкцією та відповідні позовні вимоги заявлені після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідачем доказів щодо повного проведення розрахунків з позивачем суду не надано.

Обґрунтованість та правомірність заявлених позивачем вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами наявними у матеріалах справи.

Витрати із сплати судового збору в розмірі 1 917,54 грн. підлягають покладенню на відповідача, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-2 - 4-4, 32-34, 43, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства "Гурівецьке" (код ЄДРПОУ 20101631, 22124, с. Гурівці, вул. Жовтнева, 86, Козятинський район, Вінницька область) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" (код ЄДРПОУ 36426518, 03038, м. Київ, Солом'янський район, вул. Лінійна, 17) 95 877,05 грн. - 0,7 % відсотків за користування товарним кредитом та 1 917,54 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10 березня 2015 р.

Суддя Тісецький С.С.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи