Постанова № 43009411, 10.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 березня 2015 року письмове провадження № 826/20608/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянув адміністративну справу

за позовом

Дочірнього підприємства «Електролюкс ЛЛС»

до

Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС в м. Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.2014 №№00011242202, 00011232202.

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.10.2014 №№ 00011242202, 00011232202.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі – Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту та від’ємного значення з податку на прибуток є хибними, базуються виключно на суб’єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на відсутність у позивача документів, які підтверджують правомірність формування спірних показників податкової звітності за період з 01.07.2013 по 31.12.2013.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Оболонсьському районі ГУ Міндоходів у м.Києві, згідно з ст.20, 77, 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб’єктів господарювання проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства в період з 01.10.2012 по 31.12.2013 відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки відповідачем був складений акт № 1081/26-54-22-02-10/34185974 від 29.09.2014, в якому встановлено порушення позивачем :

- п.44.1 п.44.6 ст.44, пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п. 138.2, ст.138, пп.139.1.9, п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від’ємного значення об'єкта оподаткування на суму 6 437 895 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1 та п.200.2 ст.200, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, на суму 1 426 092 грн.;

- п.160.2 ст.160 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податкових зобов’язань з податку на доходи нерезидентів за 2012 рік на суму 128 228 грн.;

- п. 103.9 ст.103 Податкового кодексу України в частині неподання «Розрахунку (звіт) податкових зобов’язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України» (додаток ПН по декларації) при виплаті доходів нерезидентам за 2013 рік на суму 3 473 159 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки позивач подав до Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві (№ 360/14 від 06.10.2014) заперечення.

16 жовтня 2014 відповідачем на підставі рішення про результати розгляду заперечень № 22313/10/26-54-22-02 від 13.10.2014 та частково на підставі акта перевірки № 1081/26-54-22-02-10/34185974 від 29.09.2014, прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення:

- 00011232202, яким позивачу за порушення п.п. 185.1, 188.1, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, 200.1, 200.2, 201.1 ПК України збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 907730 грн., в т.ч. за основним платедем в сумі 605153 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 302577 грн.;

- 00011242202, яким позивачу за порушення п.п. 44.1, 44.6, 138.2, 139.1.9 ПК України зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток всього в сумі 3 025 768 грн. за звітний період 2013.

Як вбачається з рішення про результати розгляду заперечень № 22313/10/26-54-22-02 від 13.10.2014, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов’язання з ПДВ та зменшення суми від’ємного значення з податку на прибуток є те, що позивачем, на думку контролюючого органу, не надано документів по взаємовідносинам з ТОВ «Фулл Контакт Маркетинг Сервісез», які підтверджують правомірність формування показників податкової звітності за період з 01.07.2013 по 31.12.2013.

При цьому, контролюючий орган не заперечує правомірність формування витрат та ПДВ по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Фулл Контакт Маркетинг Сервісез» за період з 01.01.2013 по 30.06.2013 та приймає до уваги надані позивачем документи (а.с. 103 – звор. а.с. 103 Том І), внаслідок чого підтверджує правомірність витрат в сумі 2 914 265 грн. та податкового кредиту в сумі 582854 грн.

Не погоджуючись з доводами контролюючого органу в частині неправомірності формування кредиту та витрат за період з 01.07.2014 по 31.12.2014, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до Договору № 19/12-12 від 19.12.2012, що укладений між ДП «ЕЛЕКТРОЛЮКС ЛЛС» (Клієнт) і ТОВ «ФУЛЛ КОНТАКТ МАРКЕТИНГ СЕРВІСЕЗ» (Агенство), останній зобов’язався протягом дії договору, належним чином надавати Клієнту мерчендайзингові послуги, а Клієнт зобов’язався прийняти належним чином надані послуги та оплатити їх вартість відповідно до умов договору.

Як до перевірки і розгляду заперечень на акт перевірки, так і до матеріалів справи позивачем на підтвердження правомірності формування витрат і податкового кредиту за липень-грудень 2013 надано лише акти виконаних робіт та податкові накладні. Жодних інших документів позивачем надано не було.

При цьому, суд зауважує, що позивач зміг підтвердити на стадії подання заперечень на акт перевірки правомірність формування витрат і ПДВ за перше півріччя 2013 шляхом надання контролюючому органу консолідованих звітів, щотижневих звітів, фотозвітів, для підтвердження проведення мерчендайзингових акцій в магазинах країни.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є наявність податкових накладних, їх відповідність порядку заповнення та мета подальшого використання придбаних товарів/послуг (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За таких обставин, суд зазначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових накладних та актів виконаних робіт, виписаних платником податку, є обов’язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що наявність доказів оплати є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

За таких обставин суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та витрати за липень-грудень 2013.

Аналогічна позиція також викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670.

Під час розгляду справи суд звертав увагу позивача на необхідність надання додаткових доказів по справі, наприклад програм проведення мерчендайзингових заходів, доказів перебування персоналу в торгівельних мережах Фокстрот, Ельдорадо, Технополіс протягом липня-грудня 2013, фотоматеріалів та щоденних/щотижневих звітів мерчендайзерів, однак окрім вищевказаних актів виконаних робіт та податкових накладних, інших доказів позивачем надано не було. Позивач не надав пояснень та документи на підтвердження економічної вигоди від отриманих послуг за липень-грудень 2013.

Суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв’язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

У відповідності до вищезазначених приписів Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем”.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову Дочірнього підприємства «Електролюкс ЛЛС» - відмовити повністю.

2. Стягнути з ДП «Електролюкс ЛЛС» (код ЄДРПОУ 34185974) решту суми судового збору у розмірі 4384,00 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій