Ухвала суду № 43007019, 17.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 р.

Справа № 15598/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Домен-Друк» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Домен-Друк» (далі – ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі – ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі – ППР) від 29.07.2013 №№0000152210/1043, 0000162210/1044. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки заборгованість позивача перед Товариством з обмеженою відповідальність «Легато Корпорейшн» (далі – ТОВ-1) була оформлена простим векселем, а термін платежу по даному зобов'язанню 02.02.2016. Такий вексель міг бути переданий векселедержателем іншому підприємству без повідомлення векселедавця (позивача), тому висновок контролюючого органу про те, що така заборгованість є безнадійною, а тому її слід було включати до інших доходів з відповідним відображенням у податковій декларації, є безпідставним і не відповідає дійсності. Також позивач зазначає, що жодного випадку реалізації товариством основних фондів у операціях передбачених п.198.5 ст.198 ПК України не було.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року в справі №813/6154/13-а позов задоволено повністю.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована покликанням на встановлені актом перевірки позивача порушення вимог податкового законодавства, яким суд першої інстанції не дав належної правової оцінки.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 16.05.2005, взято на податковий облік у відповідача 27.05.2005, 01.06.2005 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі – ПДВ). Основними видами його діяльності є виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари, друкування іншої продукції (а.с.116-117 т.1, а.с.28-29 т.2).

На підставі акта від 15.07.2013 №25/113/22-1009/33562775 (далі – Акт) планової виїзної документальної перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- пп.14.1.11 п.14.1 ст.14, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за I-III квартали2012 року на суму 290948,70грн;

- п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого завищено ПДВ на суму 209477грн, в т.ч. за червень, липень, вересень, жовтень, грудень в розмірі 50866грн, 80821грн, 43810грн, 10418грн, 23562грн відповідно (а.с.116-134 т.1).

Під час перевірки відповідач встановив порушення позивачем вимог пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України, яке полягало у тому, що в позивача обліковується кредиторська заборгованість в сумі 500000грн за виданим ТОВ-1 простим векселем АА №1924456, яке станом на дату складання Акта - припинено, але не знято з обліку, скасовано державну реєстрацію від 31.03.2011. Станом на 31.12.2012 дана заборгованість не погашена, взаєморозрахунки з ТОВ-1 в 2012 році не проводилися. Тому, на думку податкового органу, така заборгованість повинна бути включена до інших доходів у І кварталі 2012 року, як безнадійна заборгованість в розумінні пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України.

Встановлено безпідставне списання фольги отриманої від Приватного підприємства «ГертсТрейд» (далі – ПП) на собівартість виготовленої продукції на суму 885470грн, що призвело до завищення собівартості виготовлених і реалізованих товарів та безпідставного відображення в складі податкового кредиту ПДВ в сумі 177094грн.

При реалізації основних засобів (преса позолотного та пасажирського автомобіля) ТОВ сплатило ПДВ з ціни реалізації, а не із залишкової вартості таких засобів, чим занижено ПДВ в розмірі 10899грн.

Отримані від Приватного підприємства «Інтерфоіл» (далі –ПП-1) податкові накладні від 14.12.2012 №204 та 21.12.2012 №304 заповнені з порушенням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. Не зазначено одиниці виміру фольги поліграфічної та вид цивільно-правового договору.

29.07.2013 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0000152210/1043, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 436420,05грн (основний платіж 290948,70грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 145474,35грн);

№0000162210/1044, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 314215,50грн (основний платіж 209477грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 104738,50грн) (а.с.6-7 т.1).

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив із встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм норм матеріального права, з чим погоджується апеляційний суд.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;

г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;

ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування у відповідності до п.135.1 ст.135 цього ж Кодексу, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст.137, на підставі документів, зазначених у п.135.2 цієї статті, та складаються, зокрема, з інших доходів, які визначаються відповідно до п.135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у п.135.3 цієї статті та у ст.136 цього Кодексу.

Відповідно до пп.135.5.4 п.135.5 цієї ж статті в інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем були укладені з ТОВ-1 договори постачання виробничого обладнання та виконання робіт від 20.08.2010 №ДМ2/08 та від 06.09.2010 №МЗ/09. Відповідно до проаналізованих первинних документів здійснено поставку виробничого обладнання на суму 965931,60грн (ПДВ - 160988,60грн) та виконано ремонтні та пуско-налагоджувальні роботи на суму 191588,40грн (ПДВ - 31931,40грн), загальна сума боргових зобов’язань 1157520грн (а.с.27-39 т.1).

Пунктами 3.2 вказаних договорів було визначено, що допускається оформлення заборгованості випискою векселя та вексельна форма оплати.

Заборгованість по цих договорах була оформлена простими векселями від 02.02.2011 АА №1924456 на суму 500000грн, АА №1924457 - 475678грн та АА №1924458 - 181842грн. Строк платежу за такими векселями 02.02.2016 (а.с.40-42, 51-52 т.1).

Згідно з ст.509 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст.609 ЦК України).

Як вірно звернув увагу суд першої інстанції, відповідачем помилково ототожнюються поняття правонаступництва юридичної особи та правонаступництва за зобов'язанням.

Частина 4 ст.202 ГК України встановлює, що до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.205 цього ж Кодексу господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.

Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються «Уніфікованим законом про переказний та простий векселі», ратифікованого Верховною Радою України згідно Закону України від 06.07.1999 №826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» (дата набуття чинності Україною 06.01.2000, з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї) (далі – Уніфікований закон), ЦК України та Законами України «Про цінні напери та фондовий ринок» (далі - Закон №3480-ІV) та «Про обіг векселів в Україні» (далі – Закон №2374-III).

Так, п.«д» п.2 ч.5 ст.3 Закону №3480-ІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) векселі визначені як вид боргових цінних паперів.

Частинами 1, 2, 3ст.4 Закону №2374-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) (ч.1 ст.14 Закону №3480-ІV).

Відповідно до статей 195, 197 ЦК України та частин 4, 5 ст.3 Закону №3480-ІV вексель відноситься до боргових цінних паперів ордерної форми випуску. Це означає, що права, посвідчені цінним папером, належать особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу.

Статтею 197 ЦК України передбачено, що права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту). Індосамент відповідає за існування та здійснення цього права. За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цінним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним папером.

Відповідно до ст.77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Частина 1 ст.70 глави XI «Позовна давність» Уніфікованого закону встановлює, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Ця норма стосується не тільки векселедержателя, а всіх осіб, що мають право вимагати за векселем.

За змістом статей 11, 16 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Слід зазначити, що вексель як платіжний засіб може використовуватись для погашення заборгованості між ринковими суб'єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

При цьому векселедавець не має можливості та не зобов’язаний отримувати відомості щодо обігу виданих векселів та передачі їх векселедержателем іншим особам.

Відповідно до статей 43, 77 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язань осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений, а також до настання строку платежу за таких умов: якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; у разі банкрутства трасата (незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні), або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

Вказані норми закріплюють право векселедержателя на дострокову реалізацію права вимоги за векселем за рахунок солідарно зобов'язаних осіб у разі, якщо до настання строку платежу відбудуться визначені Уніфікованим законом події, що унеможливлюють погашення такого векселя прямим боржником. При цьому векселедержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами, при цьому переводячи власну заборгованість на векселедателя. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним, вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації держателя та може і надалі використовуватися в обігу.

На підтвердження такої можливості позивачем надано суду документи про здійснення ним викупу простих векселів від 02.02.2011 АА №1924457 на суму 475678грн та АА №1924458 на суму 181842грн по договорах купівлі-продажу цінних паперів від 20.02.2012 №200212-БВ-1 та 21.04.2011 № 210411-Б-З відповідно, продавцем яких (векселів) було Приватне акціонерне товариство «Фондовий ділер» (а.с.43-50, 53-58 т.1).

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції, що у випадку відсутності даних про те, що простий вексель від 02.02.2011 АА №1924456 на суму 500000грн до ліквідації держателя – ТОВ-1 не був переданий іншій стороні (кредитору, індосату) та залишений у ТОВ-1, про припинення чи анулювання такого векселя, заборгованість за таким векселем не може вважатися безнадійною кредиторською заборгованістю та створювати в позивача обов’язок включити її до інших доходів звітного періоду.

Щодо завищення, на думку податкового органу, собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за рахунок безпідставного списання фольги на собівартість виготовленої продукції на суму 885470,00грн та відповідно безпідставного відображення в складі податкового кредиту ПДВ в сумі 177094грн, то в цій частині висновки суду першої інстанції також є правильними.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В п.138.4 цієї ж статті зазначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За змістом п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, прямих матеріальних витрат, до складу яких (прямих матеріальних витрат) включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.06.2012 між ПП та ТОВ був укладений договір №ВЗ/1 на відповідальне зберігання матеріалів поліграфічного призначення (фольги та паперу). В рамках даного договору ПП передало позивачу на зберігання фольгу у кількості 24868кг по накладній на відповідальне зберігання від 05.06.2012 №3 та 23395кг - від 09.07.2012 №4 (а.с.79-80, 87-88, 101-102 т.1).

Внаслідок помилки, допущеної матеріально відповідальною особою, ТОВ використовувало фольгу, передану на відповідальне зберігання, у своїй господарській діяльності (для виробництва етикетки) (85-86, 89-100, 103-114, 189-205 т.1)

Після виявлення помилки, поставка (реалізація) використаної фольги була оформлена між ПП та ТОВ договором поставки від 16.05.2011 №17, видатковими та відповідними їм податковими накладними, та здійснено оплату за таку (а.с.81-84, 115 т.1, а.с.6-26 т.2).

За змістом п.198.1 ст.198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 цієї ж статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 цього ж Кодексу передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Враховуючи вказані норми матеріального права, встановлені фактичні обставини справи щодо використання отриманої на відповідальне зберігання від ПП фольги та подальшого її придбання (викупу), що підтверджено зазначеними первинними документами, вірним є висновок суду першої інстанції про правомірне віднесення ТОВ ПДВ в сумі 177094грн до складу податкового кредиту.

Додатково встановлено, що у грудні 2012 року позивачем віднесено до податкового кредиту ПДВ в сумі 23562грн на підставі виданих ПП-1 податкових накладних від 14.12.2012 №204 та 21.12.2012 №299 на придбання фольги поліграфічної (а.с.77-78, 180-184 т.1).

Так, п.198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану

вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Ставлячи під сумнів право ТОВ на формування податкового кредиту на підставі вказаних податкових накладених, ДПІ покликалося на те, що вони заповнені з порушенням вимог п.201.1 ст.201 ПК України, а саме, в них не зазначено одиниці виміру фольги поліграфічної та вид цивільно-правового договору.

Такі доводи податкового органу вірно були відхилені судом першої інстанції, оскільки в цих податкових накладених дослівно зазначено: «одиниця виміру товару» - «м.кв.»; «вид цивільно-правового договору» - «договір поставки від 03.10.2012 №17».

Щодо ймовірного заниження ТОВ ПДВ в сумі 10899грн при реалізації основних засобів (преса позолотного та пасажирського автомобіля), у зв’язку із заниженням бази оподаткування, то слід вказати на таке.

За змістом п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.188.1 ст.188 цього ж Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку).

При цьому, п.189.1 ст.189 ПК України передбачено, що у разі здійснення операцій відповідно до п.198.5 ст.198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Водночас, п.198.5 ст.198 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п.189.1 ст.189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування (крім випадків проведення операцій, передбачених пп.196.1.7 п.196.1 ст.196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених пп.197.1.28 п.197.1 ст.197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Встановлено, що позивачем реалізовано основні засоби: у вересні 2012 - прес позолотний «Heidelberg SBOP» за ціною 136000грн (в т.ч. ПДВ 22666,67грн) ; у липні 2012 - пасажирський автомобіль ГАЗ-322132-148 за ціною 24000грн (в т.ч. ПДВ 4000грн), що підтверджено відповідними первинними документами, які належним чином досліджені судом першої інстанції (а.с.59-76 т.1).

Разом з тим, залишкова вартість таких основних засобів становила 164019,65грн та 23810,06грн відповідно.

При цьому, цим судом правомірно відзначено, що відповідачем не надано доказів щодо використання цих необоротних активів у операціях визначених п.198.5 ст.198 ПК України, отже не підтверджено заниження позивачем податкових зобов'язань по операціях з продажу таких активів.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта, які зводяться до дослівного викладу висновків Акта, висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 20 лютого 2015 року.