Рішення № 43006615, 06.03.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.03.15р. Справа № 904/9235/14За позовом Фермерського господарства "Весна", с. Микільське Білозерського району Херсонської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 22.02.2013р. №11203

Головуючий колегії ЗАГИНАЙКО Т.В.

Судді КОЛІСНИК І.І.

ЮЗІКОВ С.Г.

Представники:

від позивача: Клипко С.В.- представник, дов. від 13.03.2014р. б/н;

Майдебура І.П. - керівник, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців серія АД№357972 (був присутній у судовому засіданні 11.02.2015р.);

від відповідача: не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить визнати недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу від 22.02.2013р. №11203, укладений між сторонами.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що договір не відповідає вимогам частин 3, 5, 7 статті 180, частини 2 статті 189 Господарського кодексу України, статті 99 Конституції України, частини 2 статті 10 Закону України „Про ціни та ціноутворення", постанові Кабінету міністрів України „Про вдосконалення порядку формування цін" від 18.12.1998р., статті 252 Цивільного кодексу України, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві (вх.№80100/14 від 17.12.2014р.) на позовну заяву вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки: положення спірного договору, яким сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті - доларі США, відповідають цивільному законодавству України та свідчать про той факт, що сторони допускали можливість збільшення або зменшення курсу гривні до іноземної валюти - долару США у період часу з моменту підписання специфікації до поставки товару; позовні вимоги позивача про сплату вартості отриманого товару на умовах товарного кредиту з відстрочкою платежу, сплату процентів за користування товарним кредитом, пені тощо, можуть бути пред'явлені незалежно від закінчення строку дії спірного договору, але в межах строку позовної давності; твердження позивача про те, що пункт 13.1 спірного договору не визначає конкретну дату строку його дії, є таким, що порушує приписи відповідних норм матеріального права та не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідач у запереченнях (вх.№4169/15 від 26.01.2015р.) зазначає, що: - правова позиція позивача суперечить нормам цивільного законодавства України; - визначення грошового еквіваленту виконання зобов'язання у іноземній валюті є реалізацією права сторін спірного Договору; відповідач повністю погоджується з тим, що ціна в договорі має бути зазначена у гривні і з тим, що грошове зобов'язання також має бути виконане у гривні; положення чинного законодавства України хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти; визначення сторонами грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті жодним чином не поставлено в залежність від країни походження товару та наявності імпортної складової в структурі ціни товару; - позивачем не доведено жодної підстави для визнання спірного договору недійсним.

Також відповідач у клопотанні (вх. №4367/15 від 27.01.2015р.) щодо стягнення послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи, просить при відмові позивачу в позові стягнути з позивача на користь відповідача витрати на послуги адвоката у розмірі 7 000 грн. 00 коп., пов'язані з розглядом справи №904/9235/14.

В подальшому відповідач у клопотанні (вх. №8028/15 від 10.02.2015р.) зазначає, що не має бажання замість позивача обґрунтовувати його позовні вимоги та приймати участь у дослідженні надуманих фактичних даних, а тому просить суд провести подальший розгляд справи без участі представника відповідача.

В судове засідання 06.03.2015р. представник відповідача не з'явився, витребуваних доказів не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином телефонограмою господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2015р., яку було отримано представником відповідача Савченко О.А.

За клопотанням позивача судові засідання проводилися в режимі відеоконференцій, проведення яких було доручено господарському суду Херсонської області; запис розгляду судової справи здійснювався на носій DVD-R серійний номер PSP322NE19220238.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

22.03.2013р. між відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера", як продавцем, та позивачем - Фермерським господарством "Весна", як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу №11203 (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити вартість засобів захисту рослин, мікродобрив, іменованих в подальшому товар, відповідно до умов даного договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

Згідно з пунктом 13.1 Договору договір набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2013р., а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором.

У пункті 3.1 Договору сторони домовилися, що конкретний вид товару, його асортимент, кількість, ціна, строк поставки та умови оплати товару наведені в специфікаціях до даного договору; специфікації є невід'ємною частиною даного договору; ціна товару встановлена по домовленості сторін, а сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті - Долар США; оплата вартості товару (виконання зобов'язання) підлягає у гривні, згідно розділу 4 цього договору.

Пунктом 4.7 Договору передбачено, що якщо у періоди часу з моменту підписання специфікації до відвантаження (поставки товару) та протягом всього строку користування покупцем товарним кредитом (як правомірне користування так і неправомірне), офіційний курс гривні до іноземної валюти - (Долар США) зміниться в більшу або меншу сторону від офіційного курсу гривні до іноземної валюти - (Долар США), що визначений у специфікації до договору на момент її підписання, покупець зобов'язаний сплатити продавцю проіндексовану суму вартості товару у гривні по договору, як проданого на умовах товарного кредиту, так і на інших умовах.

Відповідно до пункту 4.8 Договору якщо офіційний курс гривні до іноземної валюти - (Долар США) А1 існуючий на певну дату в періодах, про які йдеться мова у п. 4.7 Договору, буде величиною меншою, ніж існуюча на ту ж дату ставка міжбанківського валютного курсу гривні до долара США (курс продажу), підтвердженого ПАТ „Актабанк" чи/або ПАТ „ПУМБ", чи/або ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" (банк обирається за вибором продавця), то продавець має право на індексацію суми вартості товару у гривні, а покупець зобов'язаний сплатити продавцю уже проіндексовану суму вартості товару у гривні, з врахуванням ставки міжбанківського валютного курсу гривні до долара США (курс продажу).

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Позивач вважає, що при укладенні Договору сторони не дійшли згоди щодо ціни товару, який продається за Договором, та не встановили строк дії Договору; відповідач проти цього заперечує, що і є причиною спору.

Враховуючи викладене суд доходить висновку про необґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Отже, цивільно-правовий договір є правовою формою узгодження волі сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і з моменту укладення договору всі його умови стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що визначення ціни товару у грошовому еквіваленті іноземної валюти - Долару США, а також можливість зміни ціни Договору у разі зміни офіційного курсу гривні до іноземної валюти, свідчить про те, що сторони не дійшли згоди щодо ціни товару.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом; зміна ціни в договорі після його виконання не допускається; якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно з частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору; ціна зазначається в договорі у гривнях; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (стаття 524 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Як зазначено в листі від 21.12.2007 р. N 9563 Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, при визначенні ціни у договорі слід враховувати положення частини 2 статті 524 Цивільного кодексу України про те, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті; отже, сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Відтак, коригування вартості товару, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 07.10.2014р. у справі №910/763/13.

Також в обґрунтування позову позивач зазначає, що виклавши у пункті 13.1 Договору умову про те, що в частині розрахунків договір діє до повного виконання покупцем своїх зобов'язань, сторони не встановили строк дії Договору, що є порушенням законодавства України.

Відповідно до частин 3, 7 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору; строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Також відповідно до частин 1,4 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору; закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Як вказано в пункті 32 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", строк дії господарського договору є його істотною умовою; разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.

Отже, зазначення сторонами у пункті 13.1 Договору умови про те, що в частині розрахунків договір діє до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором, не суперечить актам цивільного законодавства України.

У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Отже, враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відповідність умов укладеного Договору щодо визначення ціни Договору в еквіваленті до іноземної валюти, а також визначення строку дії Договору вимогам чинного законодавства.

Врахувавши вищезгадані законодавчі положення, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним укладеного між сторонами Договору.

З урахуванням викладеного позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід віднести за рахунок позивача, у тому числі витрати відповідача на послуги адвоката у розмірі 1 500 грн. 00 коп.

Вирішуючи питання про розподіл витрат відповідача на оплату послуг адвоката, господарський суд виходив з принципу співрозмірності оплати за надані послуги.

Так, відповідно до пункту 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому суд звертає увагу на те, що матеріали справи містять копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1695, видане Савченко Ользі Анатоліївні, копію договору від 08.12.2014р. №74/14 про надання послуг адвоката у сфері права, укладеного відповідачем з адвокатським об'єднанням „Адвокатське бюро „Баррістер", акт від 27.01.2015р. приймання-передачі наданих послуг адвоката у сфері права та оригінал платіжного доручення від 26.01.2015р. №1757 на оплату послуг адвоката згідно договору від 08.12.2014р. №74/14 на суму 7 000 грн. 00 коп..

Керуючись статтями 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Стягнути з Фермерського господарства "Весна" (75033, с. Микільське Білозерського району Херсонської області, 121 км дороги Одеса-Мелітополь-Новоазовськ; ідентифікаційний код 24110271) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1; ідентифікаційний код 31320991) 1 500 грн. 00 коп. - витрат на послуги адвоката.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

ГОЛОВУЮЧИЙ КОЛЕГІЇ Т.В. ЗАГИНАЙКО

СУДДІ І.І. КОЛІСНИК

С.Г. ЮЗІКОВ

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 84 ГПК України,

„06„ березня 2015р.