Рішення № 43005244, 24.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2015Справа №910/27721/14

За позовом Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про відшкодування шкоди в порядку регресу 8 874,04 грн. Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Лапай О.В. (дов. (426-17 від 26.12.2014 року)від відповідача не з'явився

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24 лютого 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" (надалі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (надалі по тесту - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу 8 874,04 грн., а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 року порушено провадження у справі № 910/27721/14, розгляд справи призначено на 15.01.2015 року.

05.01.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов.

12.01.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшов лист на виконання вимог ухвали суду від 15.12.2014 року.

Представник позивача в судове засідання 15.01.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 15.12.2014 року не виконав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2015 року розгляд справи було відкладено на 05.02.2015 року, у зв'язку з неявкою позивача, поданим клопотанням про відкладення розгляду справи та необхідністю подання додаткових доказів у справі.

27.01.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові заперечення до відзиву.

Представник позивача в судове засідання 05.02.2015 року повторно не з'явився, вимоги ухвали суду від 15.01.2015 року не виконав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні 05.02.2015 року представник відповідача подав клопотання про продовження строків розгляду спору.

Розглянувши подане відповідачем 05.02.2015 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2015 року строк розгляду спору продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 12.02.2015 року.

У судовому засіданні 12.02.2015 року представник позивача надав суду додаткові пояснення та документи по справі.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.02.2015 року надав усні пояснення по справі.

У судовому засіданні 12.02.2015 року було оголошено перерву до 24.02.2015 року, у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву, про що сторони були повідомлені під розписку.

Представник позивача у судовому засіданні 24.02.2015 року підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 24.02.2015 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності з положеннями пункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2013 року між Приватним акціонерним товариством "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" (страховик) та Максимовою Оленою Володимирівною (страхувальник) було укладено договір страхування транспортного засобу на умовах "Бізнес- стандарт" № 3136679, відповідно до умов якого страховик зобов'язувався відшкодувати збитки, що могли настати у зв'язку з пошкодженням або знищенням автомобіля марки "Hyndai Gets", державний номер АЕ 0174 НЕ.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.07.2013 року у м. Дніпропетровську по вул. Набережна - Заводська сталася дорожньо - транспортна пригода (надалі по тексту - ДТП) за участю автомобіля марки "Hyndai Gets", державний номер АЕ 0174 НЕ та автомобіля марки "ВАЗ 21063", державний номер 51541 АА, яким керував Желябов Д.В.

ДТП сталася в результаті порушення водієм автомобіля марки "ВАЗ 21063", державний номер 51541 АА правил дорожнього руху України, останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення згідно з постановою Амур - Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 04.09.2013 року у справі № 199/9321/13-п.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки "ВАЗ 21063", державний номер 51541 АА, за шкоду завдану майну третіх осіб під час ДТП, була застрахована Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія", що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9680634 від 25.10.2012 року.

Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки "Hyndai Gets", державний номер АЕ 0174 НЕ отримав механічні пошкодження.

Відповідно до звіту № 02-80-13 про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля марки "Hyndai Gets", державний номер АЕ 0174 НЕ від 07.08.2013 року, складеного Фізичною особою - підприємцем Якименко Р.Н., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки "Hyndai Gets", державний номер АЕ 0174 НЕ в результаті його пошкодження при спірній ДТП становить 9 374,04 грн.

Позивач, виходячи зі звіту № 02-80-13 про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля марки "Hyndai Gets", державний номер АЕ 0174 НЕ від 07.08.2013 року та враховуючи умови страхування, визначив розмір страхового відшкодування в сумі 9 374,04 грн., про що склав страховий акт № 4462 від 20.08.2013 року та розрахунок суми страхового відшкодування.

Відповідно до умов договору страхування транспортного засобу на умовах "Бізнес- стандарт" № 3136679 від 14.05.2013 року, позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування на користь страхувальника в сумі 7 770,98 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7102 від 06.09.2013 року (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Окрім того, грошові кошти у розмірі 1 680,00 грн. було утримано згідно заяви страхувальника - Максимової Олени Володимирівни, в рахунок оплати страхової премії згідно договору страхування транспортного засобу на умовах "Бізнес- стандарт" № 3136679 від 14.05.2013 року.

Зважаючи на вищенаведене, 06.02.2014 року позивач, звернувся до відповідача з заявою за вих. № 311-17/1 на виплату страхового відшкодування у розмірі 9 374,04 грн.

Проте, відповідач жодним чином не відреагував на зазначену регресну вимогу, на момент подання позовної заяви, відповідачем страхове відшкодування на користь позивача сплачене не було.

Приймаючи до уваги ліміт відповідальності відповідача та розмір франшизи, які передбачені полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі № АВ/9680634 від 25.10.2012 року, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 8 874,04 грн.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" у відповідь на заяву позивача за вих. № 311-17/1 направило на адресу заявника лист за вих. № 19 щодо надання додаткових документів по справі, а саме, копії платіжного доручення про сплату страхового платежу за договором страхування транспортного засобу на умовах "Бізнес- стандарт" № 3136679 від 14.05.2013 року, відтак, на думку відповідача, позивач передчасно звернувся до суду з даним позовом, оскільки Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" було позбавлено можливості у досудовому порядку розглянути претензію, у зв'язку з тим, що позивач не надав витребувані відповідачем документи на підтвердження набуття чинності договору страхування транспортного засобу на умовах "Бізнес- стандарт" № 3136679 від 14.05.2013 року.

За твердженням відповідача, у даній справі відсутній предмет спору, що є підставою для припинення провадження у справі.

Також, відповідач, в обґрунтування заперечень на позов, вказує на те, що позивачем не надано документи, які підтверджують факт здійснення ремонту пошкодженого автомобіля.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що транспортним засобом "ВАЗ 21063", державний номер 51541 АА, яким керував Желябов Д.В., спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому позивачем автомобілю марки "Hyndai Gets", державний номер АЕ 0174 НЕ.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Вина водія, який керував автомобілем "ВАЗ 21063", державний номер 51541 АА, встановлена у судовому порядку, останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення згідно з постановою Амур - Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 04.09.2013 року у справі № 199/9321/13-п.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки "ВАЗ 21063", державний номер 51541 АА, за шкоду завдану майну третіх осіб під час ДТП, була застрахована Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9680634 від 25.10.2012 року. Вказаним полісом передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50 000 грн., франшиза - 500,00 грн., строк дії полісу з 25.10.2012 року до 24.10.2013 року.

Пунктом 1.4 статті 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що особи, відповідальність яких застрахована, - визначені в договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована згідно з цим договором, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-які особи, що експлуатують забезпечений транспортний засіб.

Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки "Hyndai Gets", державний номер АЕ 0174 НЕ відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9680634 від 25.10.2012 року, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування транспортного засобу на умовах "Бізнес- стандарт" № 3136679 від 14.05.2013 року, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

Щодо тверджень відповідача про наявність у позивача обов'язку врегулювати спір у досудовому порядку суд зазначає:

За позицією Конституційного суду України, викладеною в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002 року у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Таким чином, твердження відповідача про відсутність предмету спору даній справі у зв'язку з порушенням досудового порядку врегулювання спору, є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про страхування" страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком в межах страхової суми за договором майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно з частиною 1 статті 14 та статтею 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено факту визнання недійсним договору страхування транспортного засобу на умовах "Бізнес- стандарт" № 3136679 від 14.05.2013 року.

Наведеним спростовується помилкове твердження відповідача про необхідність підтвердження позивачем набуття чинності договором страхування транспортного засобу на умовах "Бізнес- стандарт" № 3136679 від 14.05.2013 року.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Враховуючи визначені полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9680634 від 25.10.2012 року розміри лімітів відповідальності та франшизи, а також встановлену судом вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати у розмірі 8 874,04 грн.

Приймаючи до уваги те, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 8 874,04 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем, в порядку статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростований, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 8 874,04 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати з судового збору покладаються на відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 40, код ЄДРПОУ 20602681) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" (83052, Донецька обл., м. Донецьк, проспект Ілліча, буд. 100, код ЄДРПОУ 13490997) 8 874 (вісім тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн., 04 коп. страхового відшкодування, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст складено 02.03.2015 року

Суддя С.В. Стасюк