Ухвала суду № 43004630, 02.03.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 742/4570/14 Провадження № 22-ц/795/302/2015 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Ільченко О. І. Доповідач - Зінченко С. П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіЗінченко С.П.,суддів:Вінгаль В.М., Харечко Л.К. при секретарі:Шкарупі Ю.В.за участю:позивача ОСОБА_5, представника позивача ОСОБА_6, представника відповідача ОСОБА_7- ОСОБА_8 та представника відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 -ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення суду апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Прилуцького міськрайонного суду від 24 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання договору дарування удаваним, поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 24 грудня 2014 року позов ОСОБА_5 задоволено, визнано удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 06 квітня 2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11, тобто таким, що вчинено з метою приховування договору купівлі-продажу, який в дійсності мав місце; визнано за ОСОБА_5 право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1; залишено у власності ОСОБА_7 1\2 частину цієї ж квартири; вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дане рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Апелянт наполягає на тому, що сторони мали на меті укладення саме договору дарування, що підтвердила допитана в якості свідка відповідач ОСОБА_10 Остання також стверджувала, що ніяких грошових коштів за укладення договору дарування квартири вона, ні інші співвласники не отримували. Апелянт зазначає, що позивачу було відомо про існування оспорюванного правочину, оскільки в квартирі вона була прописана з 13.01.2005 року і зробити це без згоди власника та правовстановлюючого документу неможливо. На думку апелянта, позивачем пропущено строк позовної давності, причин його пропущення не наведено.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивачка просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_7 та представник відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 просили скасувати судове рішення першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач та його представник просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

В судове засідання не з'явились відповідачі ОСОБА_7 ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст.305 ЦПК України неявка сторін, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Розглядаючи справу та ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що фактично між ОСОБА_7 та відповідачами виникли правовідносини з приводу укладення договору купівлі-продажу, тобто договір дарування спірної квартири є удаваним.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Відповідно до частини першої ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншій особі без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " від 6 листопада 2009 року № 9 за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Із матеріалів справи та встановлених в суді обставин вбачається, що з вересня 2003 року сторони перебували у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилась донька ОСОБА_13.

08 грудня 2003 року відповідачі ОСОБА_11 набули право власності на спірну квартиру внаслідок приватизації згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с.57-59).

В газеті «В двух словах» №41 від 09.10.2003 року було розміщено їх оголошення про продажу цієї квартири (а.с.11).

Із заяви ОСОБА_10 на ім.'я міського Прилуцького міського голови від 08.01.2004 року вбачається, що ОСОБА_10 просить надати згоду неповнолітньому сину ОСОБА_11 на продаж його частини спірної квартини за умови придбання відповідної частини будинку по АДРЕСА_4 (а.с.82).

Згідно архівного витягу із рішення Прилуцької міської ради від 20.01.2004 року №21 ОСОБА_10 надано дозвіл на продажу належної неповнолітньому сину ОСОБА_11 частини квартири АДРЕСА_5, при умові, що на ім'я неповнолітнього буде придбана відповідна частина житлового будинку по АДРЕСА_4

Відповідно до договору дарування від 06.04.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1212, відповідачі ОСОБА_9, ОСОБА_10 та неповнолітній ОСОБА_11 подарували, а ОСОБА_7 прийняв в дар квартиру з усіма вигодами, що знаходиться в АДРЕСА_2 та зареєстрував на своє ім'я (а.с.9-10).

Із змісту будинкової книги щодо реєстрації громадян, які проживають в спірній квартирі вбачається, що в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_5, ОСОБА_7 та їх неповнолітня донька ОСОБА_13 (а.с.40-43).

Із пояснень свідка ОСОБА_10 в суді першої інстанції вбачається, що мати позивача погодилася сплатити за неї борги за комунальні послуги за квартиру, допомогла грошима на поховання і вона як подяку вирішила подарувати їй за це спірну квартиру. При цьому, свідок не заперечувала та визнавала, що давала оголошення в газеті про продаж вказаної квартири і що подружжя ОСОБА_13 приходили оглянути квартиру та домовились за ціну 8000 дол. США.

Отже, висновок суду першої інстанції про визнання спірного правочину удаваним є вірним, оскільки він насправді приховував договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, тому відносини між сторонами щодо спірної квартири повинні визначатися за правилами, що регулюють договір купівлі-продажу.

Також суд першої інстанції вірно зазначив, що спірна квартира набута ОСОБА_7 та ОСОБА_5 під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, їх частки є рівними, а тому за кожним з них необхідно визнати право власності по 1\2 частині відповідно до вимог встановлених ст.ст.60, 70 СК України.

Доводи апеляційної скарги з приводу укладання саме договору дарування спірної квартири спростовуються тим, що сім'я ОСОБА_10 здійснювали всі дії які були направлені саме на продаж квартири, а саме надавала в газеті №41 від 09.10.2003 року об'яву про продаж спірної квартири, та погодження з подружжям ОСОБА_7 ціни продажу квартири 8000 дол. США, звернення до опікунської ради з проханням надати дозвіл на продаж належної їх неповнолітньому сину частини спірної квартири, придбання сім'єю ОСОБА_10 одночасно приватного житлового будинку по АДРЕСА_4 в м. Прилуки.

Доводи апеляційної скарги щодо звернення з позовною заявою після закінчення строків позовної давності, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до ст.72 СК України до вимог про поділ майна, які заявлені після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність 3 роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права. Позивачка зазначала, що при розірванні шлюбу виникло питання про поділ майна, тоді вона і дізналася, що спірний будинок належить відповідачу на підставі договору дарування. При оформленні договору дарування вона не була присутня у нотаріуса. Шлюб між подружжям ОСОБА_7 розірвано 12 травня 2014 року. Тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою не пропущено позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Враховуючи викладені обставини, а також матеріали справи, у їх сукупності, а також оцінюючи, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, апеляційний суд вважає законними та обгрунтованним висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Таким чином, справа судом першої інстанції розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду від 24 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: