Постанова № 43003485, 04.03.2015, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/2793/14-а

Провадження № 2-а/515/109/15

Татарбунарський районний суд Одеської області

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2015 р. Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Чебан А.П.,

за участю секретаря Білик М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправними дій, бездіяльності органу місцевого самоврядування та виплату державної допомоги,

В С Т А Н О В И В:

25.11.2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області (далі - УСЗН, Управління, Татарбунарське УСЗН), предметом якого, з урахуванням змінених позовних вимог, є: визнання неправомірними дії відповідача щодо призупинення виплати державної допомоги при народженні дитини з квітня по серпень 2014 року; визнання неправомірним, незаконним та скасування рішення УСЗН щодо призупинення виплати державної допомоги при народженні дитини; визнання неправомірними дії відповідача щодо несвоєчасної виплати державної допомоги при народженні дитини за 5 місяців (квітень-серпень 2014р.) у розмірі 4050 грн.; стягнення з відповідача матеріальної шкоди за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань у гривнях на день виплати, що у грошовому еквіваленті в іноземній валюті складає 60,97 дол.СШАта стягнення з Управління коштів на відшкодування моральної шкоди у гривнях на день виплати, що у грошовому еквіваленті в іноземній валюті дорівнює 5000 дол.США.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що, перебуваючи у березні 2014 року у Румунії з чоловіком та малолітнім сином, їй стало відомо, що 04.03.2014р. за місцем реєстрації позивача в Україні державним соціальним інспектором Татарбунарського УСЗН здійснено перевірку цільового використання державної допомоги при народженні дитини, за результатами якої складено акт. При цьому інспектор фактичну перевірку у приміщенні проживання дитини не проводив, зі змістом акту позивача не ознайомив. З листа Міністерства соціальної політики України від 08.04.2014р. ОСОБА_1 дізналася про те, що виплату допомоги призупинено з 01.04.2014р. на підставі акту державного соціального інспектора від 04.03.2014р. №15. Позивач вказав, що виплату допомоги було поновлено на підставі її звернення до УСЗН від 17.09.2014р. та нараховано призупинену допомогу лише в листопаді 2014 року, при цьому для фактичного отримання допомоги на дитину ОСОБА_1 була вимушена неодноразово усно та письмово звертатися до Управління та скаржитися до Міністерства соціальної політики України.

ОСОБА_1 також зазначила, що несвоєчасна виплата Управлінням допомоги при народженні дитини за період квітень-серпень 2014 року тягне за собою матеріальну відповідальність держави в особі відповідача, оскільки його дії завдали позивачу матеріальної шкоди у зв'язку із знеціненням національної валюти та зниженням купівельної спроможності в країні за вказаний період. Крім того, позивач вказала про те, що неправомірні дії та бездіяльність посадових осіб Управління, несвоєчасність виплати грошової допомоги на дитину і, як наслідок, неможливість забезпечення у повному обсязі потреб дитини, яка хворіла у цей період, необхідність витрачати додатковий час та зусилля для поновлення свого права шляхом звернення до різних органів державної влади, призвели до душевних страждань, і, відтак, завдали моральну шкоду ОСОБА_1, яка підлягає відшкодуванню.

Відповідач надав суду письмові заперечення(а.с.а.с.35-37), заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності (а.с.а.с.84,85) та заперечення на заяву про зміну позовних вимог (а.с.а.с.109-11), в яких зазначив, що 04.03.2014р. при виїзді «мобільного соціального офісу» державним соціальним інспектором Управління проведено обстеження цільового використання державних коштів сім'єю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 В ході обстеження виявлено, що позивач разом зі своєю дитиною перебуває у чоловіка в Румунії. У зв'язку із відсутністю матері з дитиною за місцем проживання неможливо було встановити порядок використання коштів, про що складено відповідний акт, який став підставою для припинення виплати допомоги при народженні дитини з 01.04.2014р. УСЗН вказало, що виплати було поновлено на підставі звернення заявника та 06.11.2014р. нараховано суму за період квітень-серпень 2014 року у розмірі 4050грн. у повному обсязі. Відтак, на думку відповідача, порушене право заявниці було ним самостійно поновлено, і тому підстав для задоволення позовної заяви немає. Відповідач зазначив, що факт заподіяння матеріальної та моральної шкоди є недоведеним, і тому позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають. Крім того, на думку Управління, позивачем змінено позовні вимоги в порушення ч.1 ст.51 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) шляхом одночасної зміни предмета та підстав позову, і тому заява позивача про зміну позовних вимог підлягає залишенню без розгляду.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 04.03.2015 р. позов в частині вимог про визнання неправомірними дії відповідача щодо призупинення виплати державної допомоги при народженні дитини з квітня по серпень 2014 року та про визнання неправомірним, незаконним та скасування рішення УСЗН щодо призупинення виплати державної допомоги при народженні дитини залишено без розгляду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив, що позовна заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Рішенням Татарбунарського УСЗН Одеської області від 07.02.2014р. призначено ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, за період з 01.09.2013р. по 30.09.2013р. у розмірі 9720грн. та за період з 01.10.2013р. по 30.09.2015р. 810грн. щомісячно (а.с.53).

04.03.2014р. комісією у складі головного державного соціального інспектора Татарбунарського УСЗН, головного спеціаліста служби у справах дітей та спеціаліста Борисівської сільської ради Татарбунарського району проведено перевірку, за результатами якої складено акт перевірки цільового використання державної допомоги при народженні дитини від 04.03.2014р.№15 (а.с.61).

Зі змісту акта вбачається, що перевірити цільове використання коштів при народженні дитини неможливо, оскільки сім'я ОСОБА_1 не проживає за вказаною адресою, при цьому зі слів матері позивач з чоловіком та дитиною проживають в Румунії.

Зі змісту акта №28 проведення перевірки особової справи ОСОБА_1 від 04.03.2014р. слідує, що державним інспектором встановлено порушення, яке полягає у тому, що здійснити обстеження цільового використання державної допомоги при народженні дитини неможливо, оскільки ОСОБА_1 не проживає на території Борисівської сільської ради. Згідно з даним актом, висновком та рекомендацією інспектора є припинення виплати допомоги на підставі п.13 «Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми». (а.с.62).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі розпорядження управління соціального захисту населення Татарбунарської райдержадміністрації Одеської області виплату допомоги позивачу припинено (а.с.63).

Відповідно до довідки Борисівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від ІНФОРМАЦІЯ_2. неповнолітня дитина позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований та проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1

Згідно з довідкою Борисівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 20.01.2015р. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, але за місцем реєстрації постійно не проживає.

Матеріали справи свідчать про те, що 17.09.2014р. ОСОБА_1 звернулася до УСЗН з заявою про поновлення допомоги при народженні дитини (а.с.а.с.45,46).

Як вбачається зі змісту протоколу від 27.10.2014р. та платіжного доручення від 06.11.2014р.№2081 відповідачем включено до відомості та нараховано суму у розмірі 4050грн. за період п'ять місяців. (а.с.а.с.60, 70).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, слід виходити з того, що Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992р. №2811-ХІІ встановлено гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до частини 1 статті 1 цього Закону, громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

При цьому порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.4 ст.1 Закону).

Умови призначення і виплати таких видів державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених згаданим Законом, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» (далі - Порядок).

Зазначеним Порядком, окрім іншого, визначені підстави припинення призначеної допомоги, перелік яких наведений у п.13 Порядку, який не є вичерпним. При цьому виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.

Виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами сімнадцятим - двадцять третім, двадцять шостим і двадцять сьомим п.13 Порядку у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом шести місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

При цьому суд зауважує, що Порядком не визначено часові межі, протягом яких відповідні органи зобов'язані здійснити таке поновлення.

Відтак, встановлення несвоєчасності виплати відповідачем допомоги можливе лише виходячи із загальних засад розумності строків, на яких неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях.

З урахуванням наведеного, оскільки позивач звернулася до УСЗН 17.09.2014р., а відповідне нарахування відбулося 27.10.2014р., тобто менш ніж 1,5 місяці з моменту звернення, беручи до уваги відсутність встановленого законом механізму та термінів поновлення виплат, суд вважає, що відповідач діяв у межах закону та підзаконних актів, а тому підстав для визнання його дій щодо несвоєчасної виплати державної допомоги у розмірі 4050 грн. немає.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди суд вважає, що, оскільки при розгляді справи не встановлено вини відповідача щодо несвоєчасності виплати, підстав для задоволення цих вимог у суду немає. Більш того, суд зауважує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів розміру моральної шкоди, а наданий розрахунок в обґрунтування розміру матеріальної шкоди лише свідчить про динаміку коливань курсу гривні до долару США у певний період, та не містить будь-яких пояснень ОСОБА_1 причин пов'язування розміру збитків саме з цією валютою.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом (ч.2 ст.87 КАС України).

Згідно з ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011р. №3674 ІV за подання до адміністративного суду позову майнового характеру встановлено ставку судового збору у розмірі 2 відсотків розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною 3 ст.4 цього Закону передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої вимоги.

З урахуванням збільшеного розміру позовних вимог майнового характеру (5060,97 дол.США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату подання заяви про збільшення позовних вимог 09.02.2015р. складає 126302 грн.56 коп. (5060,97 х 24,956198) ), розмір судового збору становить 2526грн.05коп. (126302,56 х 0,02).

Позивачем при поданні адміністративного позову сплачено 182 грн.70коп., що підтверджується квитанцією від 19.12.2014р. №25 (а.с.23). Отже сума судового збору, яка підлягала б стягненню з позивача пропорційно до відхиленої частини вимог складає 2343 грн.35 коп. (2526,05-182,70).

Проте, зважаючі на те, що позивачка фактично звернулась до суду в інтересах малолітньої дитини, суд відповідно до ст.88 КАС України, вважає можливим звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору в розмірі 2343 грн.35 коп.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.2, 7-9, 11, 14, 17-20, 69-71, 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправними дій, бездіяльності органу місцевого самоврядування та виплату державної допомоги - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена сторонами до Одеського апеляційного адміністративного суду через Татарбунарський районний суд Одеської області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя