Рішення № 42997511, 06.02.2015, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/2216/14-ц

Провадження № 2/352/89/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Струтинського Р.Р.,

секретаря Бардюк - Кавецької Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тисменицького районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики , -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась із вказаним позовом до відповідачів про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування позову, з посиланням на норми ст.ст.3,88 ЦПК України, ст. ст. 267 ч 3,526,1046,1049 ЦК України, позивач вказував, що ОСОБА_2 протягом 2009-2011 років отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти, на підтвердження чого писав власноручно письмові розписки, а саме:

У 2009 році - 5 000 дол.США з терміном повернення до 12.11.2009р.;

03 травня 2010 p. - 10 000 дол.США до 03 вересня 2010 року;

11 червня 2010р. - 5 000 дол.США до 11 серпня 2010р.;

15 вересня 2010 року - 5 000 дол.США до 15 грудня 2010р.;

27 вересня 2010р. - 10 000 дол.США до 27 грудня 2010 p.;

11 березня 2011 року - 5000 дол.США до 11 квітня 2011р.,

Всього на загальну суму 40 000 дол.США.

Крім цього, 30 грудня 2010 року ОСОБА_2 разом із дружиною ОСОБА_3 позичили у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 35 000 дол.США, які разом зобов'язались повернути до 30 грудня 2011 року.

Позивач вважає, що розписки від 12.11.2009 року, 03.05.2010року, 11.06.2010року, 15.09.2010 року, 27.09.2010 року, 11.03.2011 року видані ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 є доказом факту укладення договорів позики, так і факту передачі йому грошових сум. Щодо необхідності стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів за розпискою від 30.12.2010 року, то позивач зазначив, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя, а саме ОСОБА_3 та, оскільки на розписці від 30.12.2010 року міститься підпис відповідачки, то грошові кошти в сумі 35000 доларів США підлягають стягненню у солідарному порядку.

Не погоджуючись зі поданим позовом відповідач ОСОБА_3 подала до суду заперечення, в обґрунтування якого вказала, що протягом тривалого часу з ОСОБА_3 не проживає. На даний час мешкає в м. Івано-Франківську разом із своєю дитиною, в квартирі, яку придбав 06 грудня 2012 року її батько. Позивача ОСОБА_1 вона не знає, в колі її з чоловіком знайомих особи з таким прізвищем ніколи не було.

Із змісту представленої їй розписки вбачається, що наче б то ОСОБА_2 отримував в позику кошти, проте із їх змісту не вбачається, що вона брала на себе якісь зобов'язання щодо солідарної відповідальності з позичальником за отримані кошти. Жодних коштів у ОСОБА_4 ніколи в позику не брала і жодних розписок про це йому не писала. Свідком при отриманні її чоловіком будь-яких коштів у ОСОБА_1 також не була і їй про це нічого не відомо. Вважає, що позивач незаконно стверджує про наявність у неї солідарного обов'язку по поверненню будь яких коштів, оскільки жодних коштів в позику не отримувала, жодних угод про взяття на себе відповідальності за чужими борговими зобов'язаннями (договір поруки, іпотеки) з ОСОБА_1 не укладалося, жодної норми матеріального права у відповідності до котрої вона могла б нести відповідальність згідно закону позивачем не наводиться оскільки її немає.

Представник відповідача ОСОБА_2 вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги є безпідставними та такими, що не можуть бути задоволені виходячи із наступного. Розписка не є письмовою формою договору позики і не змінює її, вона є лише борговим документом, що підтверджує укладення договору позики. Будь -яких договорів позики між ним та ОСОБА_1 не існувало. Будь - яких боргових документів від свого імені про отримання грошових коштів він не складав та не підписував. Вважає що суду не надано доказів, які б давали змогу ідентифікувати написи та підписи на представлених документах, як такі, що виконані саме ОСОБА_2, адже розписки не містять ні серії номеру паспорту, ні посилань на ідентифікаційний код можливого позивальника. Крім того, в розписці не зазначено, що будь - які грошові кошти отримані позивальником, та коли саме.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю, просила задовольнити позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_2, не погоджуючись із вимогами позову, подала в суд письмове заперечення, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки він безпідставний.

Заслухавши сторін, дослідивши наявні в справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Представником відповідача під час проголошення свого виступу у судових дебатах було одночасно зроблено заяву про застосування строків позовної давності.

Враховуючи, що норма про позовну давність застосовується судом виключно за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення, а представник позивача суду подано заяву про поновлення позовної давності то дане питання підлягає вирішенню.

Стосовно застосування строків позовної давності слід зауважити наступне, а саме: за ч. 2 ст. ЦК 267 України заява про захист порушеного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. При цьому норма про позовну давність застосовується судом виключно за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Позивачем заявлено про поновлення строку давності, посилаючись на поважні, з її погляду, причини прогаяння позовної давності.

Зваживши на викладенні сторонами обставини, враховуючи, що питання про те, чи є поважними обставини, які спричинили пропуск позивачем позовної давності віднесено на розсуд суду, суд вважає що представником позивача не наведено достатніх причин пропущення повної давності за розписками від 12.11.2009 року - 5 000 дол. США з терміном повернення до 12.11.2009р.; 03 травня 2010 p. - 10 000 дол. США з терміном повернення до 03 вересня 2010 року; 11 червня 2010р. - 5 000 дол. США з терміном повернення до 11 серпня 2010р.; 15 вересня 2010 року - 5 000 дол. США з терміном повернення до 15 грудня 2010р.; 27 вересня 2010р. - 10 000 дол. США з терміном повернення до 27 грудня 2010 p.; 11 березня 2011 року - 5000 дол. США з терміном повернення до 11 квітня 2011р. Єдиною підставою пропуску строку позовної давності представник позивача вважає факт перебування ОСОБА_1 під вартою в Івано-Франківському слідчому ізоляторі з 24.06.2011 року по 27.06.2014 року, що стверджується довідкою Івано-Франківського СІЗО від 22.07.2014р. № 2/3/3-2015. Тоді як строки спливу зобов'язань за борговими документами спливли до часу його поміщення до СІЗО м. Івано-Франківська, та будь - яких перешкод щодо звернення до суду для захисту порушеного права у ОСОБА_1 не було.

Щодо боргової розписки від 30 грудня 2010 року на суму 35 000 доларів США, то термін повернення грошових коштів визначено сторонами як 30 грудня 2011 року. У відповідності до ч 5 ст. 261 ЦПК України, перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання, тобто в даному випадку з 30 грудня 2011 року. ОСОБА_1 03.10.14 року звернувся з позовом до суду. Ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення справи до судового розгляду винесено 10 жовтня 2014 року, тобто до часу спливу термінів, визначених у положення ст. 261 ЦПК України. Отже в даній частині строк позовної давності пропущено не було.

Щодо вирішення спору по суті, то суд зазначає наступне.

Суд констатує те, що правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

При вирішенні питань під час ухвалення рішення суд врахував висновки Верховного Суду України, викладені у Постанові від 02.07.2014 року, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу (справа № 6-79 цс 14).

Верховний Суд України зробив наступні висновки.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Досліджуючи подані позивачем та представлені для огляду в судовому засіданні розписки, суд бере до уваги ту обставину, що на підтвердження факту укладання договору, змісту його умов та факту отримання коштів ОСОБА_2 власноруч надавав відповідні розписки про отримання позики із вказанням відповідних сум та зобов'язанням повернути позичені кошти.

Таким чином, представлений позивачем письмовий документ (розписка) оцінюється судом як належний та допустимий письмовий доказ на підтвердження як факту укладення договору та змісту умов договору, так і факту отримання боржником від кредитора певної грошової суми, зазначеної у розписці.

Суд не бере до уваги пояснення відповідача ОСОБА_2 з приводу відсутності між ним та ОСОБА_1 будь - яких боргових зобов'язань, виходячи з такого.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Із вищенаведених норм закону та роз'яснень слід зробити висновок, що допустимим доказом підтвердження виконання боржником свого обов'язку з повернення коштів, що виник із договору позики, є наявність у позичальника розписки про одержання виконання повністю або частково, або наявність у позичальника боргового документу - розписки.

Проте, суду таких допустимих та належних доказів на підтвердження свого покликання відповідачі не подали.

Таким чином суд вважає встановленою ту обставину, що ОСОБА_2 за розписками від 12.11.2009 року - 5 000 дол. США з терміном повернення до 12.11.2009р.; 03 травня 2010 p. - 10 000 дол. США з терміном повернення до 03 вересня 2010 року; 11 червня 2010р. - 5 000 дол. США з терміном повернення до 11 серпня 2010р.; 15 вересня 2010 року - 5 000 дол. США з терміном повернення до 15 грудня 2010р.; 27 вересня 2010р. - 10 000 дол. США з терміном повернення до 27 грудня 2010 p.; 11 березня 2011 року - 5000 дол. США з терміном повернення до 11 квітня 2011р., 30.12.2010 року на суму 35 000 доларів США з терміном повернення 30.12.11р., отримав від ОСОБА_1 грошові кошти та зобов'язався повернути отримані суми.

Разом з тим, суд приходить до висновку про безпідставність вимоги про стягнена з відповідачки ОСОБА_3 грошових коштів по розписці від 30.12.2010 року виходячи з наступного.

У відповідності з вимогами ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок виникає у випадках встановлених договором або законом.

Із змісту представленої розписки не вбачається, що ОСОБА_3 брала на себе зобов'язання щодо солідарної відповідальності з позичальником за отримані кошти. Розписок про отримання безпосередньо ОСОБА_3 грошових коштів у ОСОБА_5 суду не представлялось, як і угод про взяття на ОСОБА_3 на себе відповідальності за чужими борговими зобов'язаннями.

З огляду на викладене ,суд приходить до висновку, що в частині стягнення грошових коштів за борговою розпискою від 30.12.10 року з ОСОБА_3 слід відмовити.

Судовим розглядом було з'ясовано набуття сторонами правочину певного обсягу прав та обов'язків, на виконання яких сторонами вчинялись дії, передбачені даним правочином, а також надавалась оцінка самому правочину, в тому числі щодо форми його укладення, належного захисту позивачем порушеного права, пропущення строку позовної давності зі сторони позивача, про що судом зазначено вище, а відтак, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення коштів з відповідачки ОСОБА_3, та в частині стягнення грошових коштів за борговими розписками від 12.11.2009 року, 03.05.2010 року, 11.06.2010 року, 15.09.2010 року, 27.09.2010 року, 11.03.2011 року.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 202, 203, 215, 546, 626, 629, 638, 1046, 1047 ЦК України, керуючись ст. ст. 213-215, 218 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 35000 доларів США, що по курсу НБУ станом на 03.10.2014 року становить 452900 (чотириста п»ятдесят дві тисячі дев»ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 3654 (три тисячі шістсот п»ятдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

У решті позову відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову згідно ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10.10.2014 року в частині накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно, грошові кошти, що належать на праві приватної власності ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації - АДРЕСА_1, місце проживання - АДРЕСА_2 на загальну суму 970500 грн. (дев»ятсот сімдесят тисяч п»ятсот ) грн. 00 коп.

Копію рішення направити для виконання в Тисменицьку державну нотаріальну контору та ВДВС Тисменицького районного управління юстиції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської області подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Тисменицький районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий: Струтинський Р.Р.