Постанова № 42993016, 04.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2015 р. Справа № 917/2035/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі - Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Гуйван Д.П. (довіреність №10-74/2111 від 23.02.2015 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вх.№932П/1-43) на рішення господарського суду Полтавської області від 25.11.2014р. у справі № 917/2035/14

за позовом Комунального підприємства "Благоустрій Кременчука", м. Кременчук,

до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава,

про стягнення грошових коштів у розмірі 2411051,29 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

КП "Благоустрій Кременчука" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до ПАТ "Полтаваобленерго", в якому просить стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про зміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог від 27.10.2014 р. № 14092) 2422387,85 грн. - заборгованості з орендної плати за серпень та вересень 2014р., 44569,92 грн. - пені за прострочення сплати орендної плати за липень, серпень та вересень 2014р. та 10696,78 грн. - 3% річних від простроченої суми за липень, серпень та вересень 2014 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.11.2014р. у справі №917/2035/14 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на користь Комунального підприємства "Благоустрій Кременчука суму основного боргу в розмірі 1228505,22 грн., 44569,92 грн. - пені, 3 % річних - 10696,78 грн. та 49553,10 грн. витрат по сплаті судового збору. В частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1193882,63 грн. припинено провадження у справі.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 25.11.2014р. у справі №917/2035/14 в частині стягнення з ПАТ "Полтаваобленерго" 44569,92 грн. - пені.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 04.03.2015 року.

Представник позивача 03.03.2015 року надіслав відзив на апеляційну скаргу (вх.№3522), в якому вважає її необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції без змін. Також просить розглядати справу без участі представника позивача.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку представника в судове засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представника позивача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2001 року між міським комунальним підприємством "Кременчукенерго" (далі - орендодавець) та відкритим акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (далі - відповідач) було укладено Договір № 291 оренди індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності. 10 червня 2010 року та 01 червня 2011 року між сторонами укладено додаткові угоди до договору № 291 оренди індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності від 01.03.2001 року.

Відповідно до рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області "Про реорганізацію міського комунального підприємства "Кременчукенерго" від 25.05.2010 року, міське комунальне підприємство "Кременчукенерго" було реорганізовано шляхом приєднання до комунального підприємства "Благоустрій Кременчука". У п. 2 вищезазначеного рішення визначено, що комунальне підприємство "Благоустрій Кременчука" є правонаступником всіх прав та обов'язків міського комунального підприємства "Кременчукенерго". Зазначене також визначено в п. 1.3 статуту КП "Благоустрій Кременчука". Проведення державну реєстрацію змін до установчих документів комунального підприємства "Благоустрій Кременчука" підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 26.07.2004р. та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно згідно з додатком (далі - майно), що знаходиться на балансі міського комунального підприємства "Благоустрій Кременчука" вартість якого становить за експертною оцінкою 23139188,00 грн. Майно передається в оренду з метою забезпечення належного утримання та ефективної експлуатації об'єкта оренди, забезпечення безперебійного надання послуг по тепло- та водопостачанню на необхідному рівні та необхідної якості бюджетним організаціям та населенню міста, погашення заборгованості міського бюджету за теплову енергію.

Згідно п.2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку 771472,53 грн. (п. 3 додаткової угоди). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди - березень 2001 р. визначається шляхом коригування орендної плати з попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.1 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору, плата перераховується до міського бюджету щомісячно, не пізніше 12-го числа наступного місяця за звітним.

За трьома актами від 22.03.2001 р. приймання-передачі основних засобів в оренду згідно рішення міськвиконкому № 396 від 02.03.2001 р. міське комунальне підприємство "Кременчукенерго" передало, а відповідач прийняв в строкове платне користування майно. Зазначені акти підписані представниками сторін та засвідчені печатками.

Відповідно до розділу 1 Договору та п. 3.1 Договору про те, що орендодавець додатково до орендованого майна, визначеного в розділі 1 Договору передає, а орендар приймає у строкове платне користування індивідуально визначене (нерухоме) майно згідно з Актом прийму-передачі в оренду основних засобів, відповідно до договору оренди № 291 від 01.03.2001 р., експертна вартість якого становить 2 446 280,00 грн.

Розмір орендної плати за користування майном, передбаченого п. 1 цієї додаткової угоди становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - червень 2011 р. - 30 578,50 грн., крім того ПДВ - 20% (п. 2 додаткової угоди від 01.06.2011 року).

Відповідно до акту від 01.06.2011 р. приймання-передачі основних засобів в оренду за укладеною між сторонами Додатковою угодою від 01.06.2011 р. та рішень Кременчуцької міської ради, комунальне підприємство "Благоустрій Кременчука" передало, а відповідач прийняв в строкове платне користування тепломережі. Зазначений акт підписаний представниками сторін та засвідчений печатками.

Позивач направив відповідачу розрахунки орендної плати за серпень та вересень 2014р., відповідні акти приймання-передачі наданих послуг, рахунки на оплату орендної плати та рахунки - фактури, що підтверджується поштовими описами вкладення у цінний лист від 09.09.2014р. та від 07.10.2014р., поштовими квитанціями та повідомленнями про вручення відправлення від 15.09.2014р. та від 15.10.2014р.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав і станом на 24.10.2014р. сума заборгованості відповідача перед КП "Благоустрій Кременчука" складала 2422387,85 грн., з яких: за серпень - 1193882,63 грн. та за вересень - 1228505,22 грн.

Також господарським судом встановлено, що позивачем в повному обсязі виконано взяті на себе обов'язки передбачені даним договором, в свою чергу відповідач несвоєчасно провів розрахунки по орендній платі за серпень 2014 р., а саме :

- платіж за серпень 2014 р. у розмірі 1193882,63 грн., який відповідно до умов Договору повинен був бути проведений в термін до 12.09.2014 р., відповідачем був проведений 31.10.2014 р. (тобто вже після звернення КП "Благоустрій Кременчука" до суду з позовними вимогами про стягнення цієї суми).

Зазначене підтверджується випискою з банківського рахунку від 31.10.2014 року.

Оскільки відповідач сплатив 1193882,63 грн. заборгованості з орендної плати за серпень 2014р. після заявлення позивачем позовних вимог про стягнення цієї суми, то колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про припинення провадження в цій частині на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору, оскільки предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи до винесення судом рішення.

В цій частині рішення сторонам не оскаржується.

Частинами 1, 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В статті 193 ГК України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На момент винесення оскаржуваного рішення, заборгованість з орендної плати за вересень 2014 року в сумі 1228505,22 грн. існувала, доказів її оплати відповідачем до суду першої інстанції не надавалось.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов цілком правомірного висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 1228505,22 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В цій частині рішення сторонами також не оскаржується.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача надав клопотання про припинення провадження у справі (вх.№3581 від 04.03.2015 року) в частині стягнення заборгованості у розмірі 1228505,22 грн. на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

В обґрунтування свого клопотання представник відповідача зазначає, що вказану заборгованість було сплачено відповідачем, що вбачається з доданого до клопотання платіжного доручення №510805 від 26.11.2014 року.

Колегія суддів зазначає, що клопотання відповідача є безпідставним та таким що не підлягає задоволенню, оскільки на момент винесення рішення 25.11.2014 року вказана заборгованість існувала, а з наданого відповідачем платіжного доручення вбачається, що заборгованість була погашена 26.11.2014 року, тобто на наступний день після винесення судом оскаржуваного рішення.

Таким чином, оскільки судова колегія дійшла висновку, що рішення в цій частині прийнято законно та обґрунтовано, тож підстав для його скасування та припинення провадження колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з наведеного, господарський суд дійшов правомірного висновку щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 10696,78 грн. відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 3.5. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідного до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі однієї облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Постановою Правління Національного банку України від 15 липня 2014 року N417 "Про регулювання грошово-кредитного ринку" установлено з 17 липня 2014 року облікову ставку в розмірі 12,5 % річних.

З наданих позивачем розрахунків вбачається, що відповідачу нарахована пеня за періоди з 13.08.2014 р. по 01.10.2014 р. на суму 20280,95 грн., з 13.09.2014 року по 27.10.2014 року на суму 18398,88 грн. та з 14.10.2014 року по 27.10.2014 року на суму 5890,09 грн. А також нараховані три проценти річних від простроченої суми за періоди з 13.08.2014 р. по 01.10.2014 р. на суму 4867,43 грн., з 13.09.2014 року по 27.10.2014 року на суму 4415,73 грн. та з 14.10.2014 року по 27.10.2014 року на суму 1413,62 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що позовні вимоги цій частині є обґрунтованими та відлягають задоволенню та стягненню з відповідача пені в сумі 44569,92 грн. (20280,95 грн. + 18398,88 грн. + 5890,09 грн.) та 3% річних в сумі 10696,78 грн. (4867,43 грн. + 4415,73 грн. + 1413,62 грн.)

Відповідачем оскаржується рішення в частині стягнення пені в сумі 44569,92 грн. Так, відповідач вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні його клопотання про зменшення розміру пені з 44569,92 грн. до 100 грн., оскільки вважає, що підстави для зменшення розміру пені були наявні.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Стаття 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Пункт 3 ст. 83 ГПК України надає суду право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В обґрунтування заявленого клопотання та апеляційної скарги відповідач посилається на те, що ПАТ "Полтаваобленерго" перебуває в складному матеріальному становищі, що пояснюється чисельними боргами інших контрагентів, а також несвоєчасною оплатою за спожиті послуги населенням.

Згідно із пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на наявність перед ним заборгованості інших контрагентів не є підставою зменшення розміру неустойки, оскільки відповідно до приписів п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинна перевищувати розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня, в той час як договірний розмір пені відповідно до п. 3.5 Договору сторони визначили виходячи з однієї облікової ставки НБУ.

Крім того, заявлений до стягнення розмір пені не є завеликим порівняно з основною заборгованістю.

Відповідно до п. 4.1. Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, а також, що сторони перебувають у рівних умовах, судова колегія вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про відсутність виняткових обставин, які б стали підставою для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а господарським судом першої інстанції правильно оцінені обставини справи, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 33, 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25 листопада 2014 року у справі № 917/2035/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 06.03.2015 р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.