Ухвала суду № 42992868, 03.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/6954/14 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

03 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

за участю секретаря Погребняк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у справі за поданням Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна Державного підприємства «Укрспирт», -

ВСТАНОВИВ:

Броварська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області (далі - Позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з поданням до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі - Відповідач) про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна Державного підприємства «Укрспирт».

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року подання задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні подання в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача та заперечення представника Позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області встановлено факт відвантаження 15.11.2014 року фракції головної спирту етилового з акцизного складу Державного підприємства «Укрспирт» за місцем провадження діяльності (Вінницька область, м.Бершадь, вул.Чкалова, 1) без надання дозволу представника контролюючого органу на такому складі та відсутності підтвердження сплати акцизного податку.

За фактом встановленого порушення, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Вінницькій області організовано фактичну перевірку Відповідача з питань дотримання вимог законодавства при відвантаженні спирту з акцизного складу.

Вказана перевірка контролюючим органом не проведена у зв»язку з недопуском 17.11.2014 року посадових осіб фіскальної служби до перевірки.

Листом від 17.11.2014 року №01-4-2/693 Відповідач повідомив Головне управлінням Державної фіскальної служби у Вінницькій області про те, що розгляне питання допуску до проведення фактичної перевірки за умови направлення копії наказу про проведення перевірки на юридичну адресу платника податку.

04.12.2014 року листом №13562/7/99-99-21-17 Фіскальною службою України надано доручення Головному управлінню Державної фіскальної служби у Київській області організувати до 04.12.2014 року проведення фактичної перевірки Відповідача з питань дотримання законодавства щодо відвантаження спирту етилового, у тому числі фракції головної спирту етилового з акцизних складів останнього, розташованих у Вінницькій області, за 2012 рік, 2013 рік та 10 місяців 2014 року та за фактом відвантаження 15.11.2014 року фракції головної спирту етилового з акцизного складу Відповідача за адресою: Вінницька область, м.Бершадь, вул.Чкалова, 1.

10.12.2014 року Позивачем видано наказ №40 «Про проведення фактичної перевірки», відповідно якого начальнику Управління податкового аудиту Броварської ОДПІ Іванченко В.І. доручено організувати проведення фактичної перевірки Відповідача з питань, викладених в листі Фіскальної служби України від 04.12.2014 року №13562/7/99-99-21-17, а також видано направлення на перевірку №27, №28 та №29.

11.12.2014 року Позивачем складено акт про відмову посадової особи Відповідача від підписання направлення на перевірку та акт №000002 про недопуск до проведення перевірки.

У зв'язку з недопуском посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки, 11.12.2014 року о 16.30 год. Позивачем прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна Відповідача.

12.12.2014 року о 14.59 год. Позивач звернувся до суду із поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту.

Згідно пп.75.1 ст.75 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Поняття камеральної, документальної та фактичної перевірок є розмежованими, та мають різне призначення, підстави та порядок проведення.

Відповідно п.94.1 ст.94 Кодексу адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Кодексу передбачено, що арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Таким чином, положеннями Кодексу передбачено дві обставини, за наявності яких може застосовуватися арешт майна платника податків: платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення; платник податків відмовляється від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Положеннями п.81.1 ст.81 Кодексу встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, документів, визначених цим положенням.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 15 вересня 2014 року (№К/800/55020/13) поняття відмови від проведення перевірки і поняття відмови від допуску до проведення перевірки мають самостійний правовий зміст, а тому повинні розглядатися як нетотожні поняття. Тому, є підстави вважати, що приписи пп.94.2.3 п.94.2 ст.94 Кодексу поширюються на випадки застосування арешту майна платника податків у разі: або відмови від проведення документальної перевірки, або недопуску посадових контролюючого органу до перевірки будь-якого виду, якщо для такої перевірки передбачено застосування процедури допуску.

Отже, арешт активів можна застосувати як у разі відмови від допуску до документальної перевірки, так і в разі відмови від допуску посадових осіб контролюючого органу до іншого виду перевірки, зокрема фактичної перевірки.

Так, посадовими особами Позивача до початку проведення фактичної перевірки пред'явлено представникові Відповідача наказ від 10.12.2014 року №40 «Про проведення фактичної перевірки», як підставу для проведення перевірки, направлення на перевірку №27, №28 та №29 та пред»явлено службові посвідчення.

Вказані документи містять передбачені законом реквізити.

Проте, представник Відповідача Ломаков О.М. від підписання направлення на перевірку відмовився, про посадовими особами контролюючого органу складено відповідний акт про відмову платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленнях на перевірку, що відповідно вимог п.81.1 ст.81 Кодексу є підставою для початку проведення такої перевірки.

Однак, посадових осіб Позивача до проведення фактичної перевірки допущено не було, про що також 11.12.2014 року складено відповідний акт №000002.

Як вбачається із змісту вказаного акту, не допуск посадових осіб контролюючого органу зумовлений тим, що в наказі на проведення перевірки зазначено про проведення фактичної перевірки у Вінницькій області, в той час як перевіряючі здійснили вихід за адресою: м.Київ, вул.Грінченка, 1.

Положеннями п.81.1 ст.81 Кодексу, серед іншого встановлено, у направленні на проведення, зокрема, фактичної перевірки, серед іншого зазначаються найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться.

Колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції про те, що відсутність у наказі на проведення перевірки адреси місця її проведення не є достатньою підставою для недопуску посадових осіб податкового органу до перевірки за місцезнаходженням платника податків.

Відповідно пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 Кодексу фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Статтею 93 Кодексу встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Факт місцезнаходження Відповідача за адресою: м.Київ, вул.Б.Грінченка, 1 представником останнього не заперечувався, а тому колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про правомірність правомірність дій Позивача щодо проведення фактичної перевірки саме за цією адресою.

Згідно ч.1 ст.74 Кодексу державне комерційне підприємство несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

З огляду на вказане, колегією суддів не приймаються до уваги аргументи апелянта стосовно неможливості накладання адміністративного арешту на майно, оскільки воно належить державі та закріплено за Відповідачем на праві господарського відання.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про правомірність рішення Позивача про застосування адміністративного арешту майна Відповідача від 11.12.2014 року, та, відповідно, наявність підстав для підтвердження обґрунтованості арешту майна платника податків у даній справі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Бужак Н.П.

Костюк Л.О.

Ухвала складена в повному обсязі 06 березня 2015 року.

.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Бужак Н.П.

Костюк Л.О.