Рішення № 42992742, 03.03.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2015 р. справа № 914/4415/14

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Еко», м. Львів

до відповідача: публічного акціонерного товариства «Львівський завод залізобетонних виробів №1», м. Львів

про стягнення: 10 445,44 грн.

суддя Юркевич М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Данілін С.В. - представник

від відповідача: Герета С.Я. - представник

На розгляд до господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Еко» до Публічного акціонерного товариства «Львівський завод залізобетонних виробів №1» про стягнення 8 040,00 грн. основного боргу, 709,72 грн. 3% річних та 1 720,52 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду від 19.12.2014 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 20.01.2015 р.

20.01.2015 р. розгляд справи було відкладено на 17.02.2015р. з підстав викладених у відповідній ухвалі суду.

В судовому засіданні 17.02.2015р. представник позивача подав на розгляд суду заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат. Зокрема, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 695,96 грн. інфляційних втрат замість зазначених у позовній заяві - 1 720,52 грн.

Господарський суд, розглянувши вказану заяву, в порядку ст. 22 ГПК України, дійшов висновку її задоволити та розглядати позов з урахуванням даної заяви.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві та просив суд витребувати від позивача по справі документально обгрунтовані докази, які підтверджують факт надання позивачем відповідачу послуг відповідно договору №11/12/19 від 19.12.2011р., зокрема результати робіт.

Крім того, сторонами по справі було подана заява про продовження строку розгляду спору на 15 днів.

Господарський суд, враховуючи особливість розгляду даної справи дійшов висновку продовжити строк розгляду спору на 15 днів.

В судовому засіданні 03.03.2015р. представник позивача на виконання вимог ухвали суду від 17.02.2015р. надав витребувані документи, зокрема, копії свідоцтва про атестацію та реєстраційного свідоцтва, копії актів відбору проб викидів стаціонарних джерел від 19.12.2011р., копії протоколів вимірювання вмісту забруднюючих речовин від 19.12.2011р. Крім того, представник підтримав раніше заявлені позовні вимоги, просив суд позов задоволити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав раніше викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом з'ясовано:

19.12.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Еко» (позивачем) та публічним акціонерним товариством «Завод залізобетонних виробів №1» (відповідачем) було укладено договір на виконання робіт №11/12/19, за умовами якого позивач зобов'язався виконати роботи, передбачені п.1.1 цього договору, а відповідач взяв на себе зобов'язання прийняти виконані роботи та оплатити їх відповідно до умов договору.

19.12.2011 року було укладено додаткову угоду №1 до вищенаведеного договору, в якій сторони погодили загальну вартість робіт - 8 040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 1 340,00 грн.), а також термін виконання робіт за договором - протягом місяця з моменту підписання додаткової угоди та отримання завдання від замовника.

На виконання умов договору позивачем були виконані роботи, про що свідчить підписаний сторонами акт приймання-передачі виконаних робіт від 29.12.2011р. на суму 8 040,00 грн.

В п. 2.2. договору сторони погодили умови та строки оплати робіт шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом трьох робочих днів з дня підписання акту приймання-передачі.

За твердженням позивача, останнім днем виконання зобов'язання по сплаті боргу був - 03.01.2012р., однак відповідач як протягом зазначеного строку, так і станом на час розгляду спору виконані роботи не оплатив.

З огляду на вищенаведене, а також те, що відповідач в добровільному порядку свої зобов'язання не виконує, позивач звернувся до господарського суду Львівської області з вимогою про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Львівський завод залізобетонних виробів №1» 8 040,00 грн. основного боргу з урахуванням 709,72 грн. 3% річних та 1 695,96 грн. інфляційних втрат в судовому порядку.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві. Зокрема, останній зазначив, що між сторонами по справі не існувало та не існує жодних договірних відносин та заперечує факт надання послуг та виконання робіт позивачем.

Дослідивши матеріали справи та представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними, такими, що підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В силу приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами у справі виникли договірні відносини на підставі договору №11/12/19 від 19.12.2011р.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу приписів ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем роботи передбаченої у договорі, про що свідчить долучений до матеріалів справи акт приймання-передачі виконаних робіт від 29.12.2011р.

Відповідач підписав акт без зауважень та застережень, про що зробив відповідну відмітку на акті.(а.с.8).

Відповідно до п.2.2., оплата робіт відповідно до цього договору здійснюється замовником протягом трьох робочих днів з дня підписання акту приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач, у порядку встановленому договором, виконані роботи не сплатив, доказів які б свідчили протилежне суду не надав.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 8 040,00 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

В силу приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищенаведеної норми позивачем, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 17.02.2015р., було нараховано відповідачу 709,72 грн. 3% річних та 1 695,96 грн. інфляційних втрат (за період з 04.01.2012р. до 15.12.2014р.).

Судом здійснено перерахунок зазначених сум та встановлено, що такі нараховано обґрунтовано та підставно, а тому підлягають до задоволення повністю.

В той же час, не заслуговують на увагу доводи відповідача викладені останнім у відзиві на позов. Зокрема, матеріалами справи підтверджено факт належного виконання своїх договірних зобов'язань з боку позивача в частині виконання робіт перелік яких передбачено в додатковій угоді №11/12/19 від 19.01.2011р. Результати таких робіт було документально представлено суду. З огляду на це, необґрунтованим є твердження відповідача про відсутність договірних відносин з позивачем. Крім того, на виконання договірних зобов'язань було складено акт приймання-передачі виконаних робіт від 29.12.2011р., який підписано та скріплено печатками сторін.

Відтак, за даних обставин, доводи відповідача стосовно ненадання позивачем передбачених в договорі послуг є безпідставними.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем не подано доказів погашення заборгованості, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення повністю.

Витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 43 ,33,34,44,49,82,82-1,84,85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Еко», з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 17.02.2015р., задоволити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Львівський завод залізобетонних виробів №1» (79021, м. Львів, вул. Кульпарківська, 93, код ЄДРПОУ 01267024) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Еко» (79034, м. Львів, вул. Угорська, 14, код ЄДРПОУ 32639930) 8 040,00 грн. основного боргу, 709,72 грн. 3% річних, 1 695,96 грн. інфляційних втрат та 1 827 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 та 117 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 03.03.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.03.2015р.

Суддя Юркевич М. В.