Рішення № 42992631, 05.03.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.03.15р. Справа № 904/530/15

За позовом Прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська, в інтересах держави в собі Дніпропетровської міської ради, в особі Міського комунального підприємства "Дніпропетровські теплові мережі" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілан-97" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 040531 про постачання теплової енергії від 15.10.2006 в загальному розмірі 15 338 грн. 42 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

Прокурор: Булавка Л.С. - прокурор відділу (довіреність № 05/1-139вих-15 від 26.01.2015)

від позивача 1: не з'явився

від позивача 2: Запороженко О.І. - юрисконсульт (довіреність № 1804 від 18.03.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Кіровського району м. Дніпропетровська звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради (далі-позивач-1) в особі Міського комунального підприємства "Дніпропетровські теплові мережі" (далі-позивач-2), в якому просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілан-97" (далі-відповідач) заборгованість за договором № 040531 про постачання теплової енергії від 15.10.2006 в загальному розмірі 18 478 грн. 61 коп.

Ціна позову на момент звернення із позовною заявою складалася з наступних сум:

- 13 728 грн. 75 коп. - основний борг;

- 1 283 грн. 47 коп. - пеня;

- 3 091 грн. 08 коп. - інфляційні втрати;

- 375 грн. 31 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 040531 про постачання теплової енергії від 15.10.2006 в частині розрахунків за спожиту в період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року теплову енергію у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 13 728 грн. 75 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2.3. договору позивач нарахував, а прокурор просив стягнути з відповідача пеню в сумі 1 283 грн. 47 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував, а прокурор просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 375 грн. 31 коп., втрати від інфляції у сумі 3 091 грн. 08 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.02.2015.

У судовому засіданні 17.02.2015 прокурор виклав суть позовних вимог, обґрунтував їх, при цьому повідомив, що при поданні позовної заяви ним не було враховано здійсненого у травні 2014 року коригування суми боргу за березень 2014 року. Викладені прокурором обставини були підтверджені позивачами. У зв'язку з викладеними обставинами, прокурор та представники позивача-1,2 просили суд відкласти розгляд справи для уточнення позовних вимог в цій частині та надання відповідних доказів.

У судове засідання 17.02.2015 представник відповідача не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, крім того, не надав витребуваних судом документів.

Так, ухвалою суду від 17.02.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 05.03.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

У судовому засіданні 05.03.2015 прокурором уточнені позовні вимоги, так, до справи долучена заява, в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 040531 про постачання теплової енергії від 15.10.2006 в загальному розмірі 15 338 грн. 42 коп., яка складається з наступних сум:

- 11 393 грн. 67 коп. - основний борг;

- 1 027 грн. 96 коп. - пеня;

- 2 595 грн. 80 коп. - інфляційні втрати;

- 320 грн. 99 коп. - 3% річних.

Як вбачається із вказаної вище заяви, прокурором фактично зменшено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву прокурора, яка погоджена з позивачем-2, та наявність обставин з якої підтверджена представником позивача-1 у попередньому судовому засіданні.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 15 338 грн. 42 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Позивачем-2 подані пояснення, в яких він на виконання вимог ухвали суду щодо здійсненого корегування в сумі 2 335 грн. 08 коп. повідомляє наступне.

Приміщення, яке займає відповідач, знаходиться в єдиній системі централізованого опалення житлового будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Кірова, 1/9. На вводі (II ввід) в будинок мешканцями будинку встановлений прилад обліку теплової енергії.

Згідно пункту 23 постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією" розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. Відповідно до пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізо ваного опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про на дання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення". У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу).

Отже, облік споживання теплової енергії до приміщення відповідача здійснюється за показниками приладу обліку, встановленого на вводі опалення та гарячого водопостачання житлового будинку.

Мешканці будинку взяли на себе зобов'язання щомісячно звітувати перед МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" стосовно спожитої теплової енергії. Формою звітності є акт викорис тання теплової енергії за звітний період, який підписується МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" та представником мешканців житлового будинку.

Розрахунок кількості спожитої теплової енергії за березень 2014 р. виконано на підставі пока зників актів спожитої теплової енергії всього житлового будинку по пр. Кірова, 1/9 пропорційно тієї площі, яку займає відповідач у житловому будинку.

Однак, у травні 2014 року представник мешканців житлового будинку повідомив МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" про те, що в акт за березень 2014 року були внесені невірні відомості та надав виправлені данні.

На підставі викладеного відповідачу у травні 2014 року було проведено корегування за березень 2014 року (зняття) на суму 2 335 грн. 08 коп.

Так, прокурор у судовому засіданні 05.03.2015 наполягав на задоволені своїх позовних вимог, з урахуванням їх уточнення, в повному обсязі.

Представник позивача-2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник позивача-1 у судове засідання не з'явився, при цьому суд враховує, що представник позивача-2 підтримав позовні вимога прокурора у судовому засіданні 17.02.2015, крім того ухвалою суду від 17.02.2015 явку у судове засіданні позивача-1 було залишено на розсуд сторони.

Представник відповідача 05.03.2015 у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.03.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49090, м. Дніпропетровськ, проспект Кірова, 1/9, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 30.01.2015 було повернуто до суду з відміткою пошти "Повернення за закінченням строку зберігання".

Крім того, згідно поштового реєстру № 385 від 19.02.2015 на відправку замовленої пошти з повідомленням по Дніпропетровську та витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, поштове відправлення на адресу відповідача з 21.02.2015 зберігається на відділені зв'язку, а отже ймовірно, як і попереднє відправлення буде повернуто за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 17.02.2015 була надіслана відповідачу завчасно з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса відповідача, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.03.2015; судом було здійснено відстеження поштових відправлень суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, а також виготовлялась копія реєстру поштових відправлень суду, які долучені до матеріалів справи.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 30.01.2015 та 17.02.2015 були надіслані на адресу відповідача яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.03.2015.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача-2,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 1 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

У відповідності до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. У вказаній статті також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами (заявами, поданнями).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з частковою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; зазначає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах. Оскільки Міське комунальне підприємство "Дніпропетровські теплові мережі" створене відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" та власником майна якого є територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором завдає істотної шкоди інтересам держави, а саме, в особі органу місцевого самоврядування - Дніпропетровської міської ради.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із частинами 1, 5 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Системний правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що прокурор правомірно звернувся до суду за захистом порушеного права позивача.

У статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадження.

Так, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В даному випадку позиція прокурора і позивача-1, позивача-2 стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті. Позивач-2 у повному обсязі підтримує заявлені прокурором позовні вимоги про стягнення з відповідача 15 338 грн. 42 коп. заборгованості, тобто має місце безумовне волевиявлення позивача задовольнити матеріально-правову вимогу прокурора в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві, з урахуванням уточнення позовних вимог.

З приводу позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

15.10.2006 між Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські теплові мережі" (далі - енергопостачальна організація, позивач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілан-97" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір № 040531 про постачання теплової енергії (далі - договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання поставити споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (пункт 1.1. договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 15 жовтня 2009 року. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункти 11.1. - 11.4. договору).

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги, з урахуванням їх уточнення, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений договір № 040531 про постачання теплової енергії від 15.10.2006 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до пункту 2.1. договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з Додатком 1 до цього договору (копія наявна в матеріалах справи - а.с. 22) у вигляді гарячої води на такі потреби:

опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону (175 діб);

гаряче водопостачання - протягом 350 діб;

технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою;

кондиціювання повітря - по мірі необхідності.

Згідно з пунктом 2.2. договору рішення про початок та закінчення опалювального сезону приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради, виходячи з кліматичних умов.

Згідно правил користування тепловою енергією споживач зобов'язаний встановити прилади обліку теплової енергії. Облік споживання теплової енергії здійснюється за показниками приладів обліку, встановлених на вводах ГВП по пр. Кірова, 1/9 розрахунковим способом по (пункти 5.1., 5.2. договору).

Пунктом 7.6. договору передбачено, що для споживачів, які не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями (додаток № 1) з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплопостачального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактичною спожитою тепловою енергією сплачується споживачем згідно з пунктом 7.4. договору.

Тариф для розрахунків за договором складає - теплова енергія (1 Гкал) - 85,00 грн. (пункт 6.1. договору).

Відповідно до пунктів 7.1. та 7.2. договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів, або, за згодою сторін будь-яким іншим шляхом, не забороненим чинним законодавством України. Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в двох примірниках) на відпуск - отримання теплової енергії по формі Додатку 4.

На виконання умов договору позивачем у період із жовтня 2013 по квітень 2014 року були надані послуги з теплопостачання на загальну суму 14 947 грн. 89 коп., що підтверджується наступними актами прийому-передачі виконаних робіт:

- за жовтень 2013 року на суму 988 грн. 16 коп. (а.с.46);

- за листопад 2013 року на суму 1 492 грн. 33 коп. (а.с.47);

- за грудень 2013 року на суму 2 228 грн. 42 коп. (а.с.48);

- за січень 2014 року на суму 1 813 грн. 60 коп. (а.с.49);

- за лютий 2014 року на суму 4 040 грн. 59 коп. (а.с.50);

- за березень 2014 року на суму 3 770 грн. 63 коп. (а.с.52);

- за квітень 2014 року на суму 614 грн. 16 коп. (а.с.54).

Так, вказані акти з жовтня 2013 року по січень 2014 року, а також за квітень 2014 року підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками, від підписання актів за лютий 2014 року та за березень 2014 року відповідач відмовився, про що складені відповідні акти від 11.03.2014 (а.с.51) та від 07.04.2014 (а.с.53).

У відповідності до вказаних актів позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки на оплату:

- № 040531 від 31.10.2013 на суму 988 грн. 16 коп. (а.с.45), вручений відповідачу 08.11.2013 (а.с.58);

- № 040531 від 30.11.2013 на суму 1 492 грн. 33 коп. (а.с.44), вручений відповідачу 10.12.2013 (а.с.59);

- № 040531 від 31.12.2013 на суму 2 228 грн. 42 коп. (а.с.43), вручений відповідачу 09.01.2014 (а.с.60);

- № 040531 від 31.01.2014 на суму 1 813 грн. 60 коп. (а.с.42), вручений відповідачу 11.02.2014 (а.с.61);

- № 040531 від 28.02.2014 на суму 4 040 грн. 59 коп. (а.с.41), вручений відповідачу 11.03.2014 (а.с.62);

- № 040531 від 31.03.2014 на суму 3 770 грн. 63 коп. (а.с.40), вручений відповідачу 07.04.2014 (а.с.63);

- № 040531 від 30.04.2014 на суму 614 грн. 16 коп. (а.с.39), вручений відповідачу 12.05.2014 (а.с.64).

Відповідно до пунктів 7.3. - 7.4. договору споживач зобов'язаний не пізніше ніж за 5 діб до початку розрахункового періоду сплачувати енергопостачальній організації вартість теплової енергії згідно з її кількістю, передбаченою у Додатку № 1 до цього Договору, по власним платіжним дорученням із зазначенням періоду, за який він сплачує. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем впродовж 5 діб після одержання рахунку енергопостачальною організацією, яка зобов'язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця слідуючого за розрахунковим, у випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів.

Як було зазначено вище, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу теплову енергію за період жовтень 2013 року - квітень 2014 року на загальну суму 14 947 грн. 89 коп., але поставлену у даний період теплову енергію відповідач оплатив лише частково - в сумі 1 219 грн. 14 коп.

Крім того, суд враховує те, що у травні 2014 року було проведено корегування за березень 2014 року (зняття) на суму 2 335 грн. 08 коп., отже прокурор просить суд стягнути з відповідача 11 393 грн. 67 коп. (14 947 грн. 89 коп. (сума всіх рахунків за спірний період) - 1 219 грн. 14 коп. (часткова оплата у березні 2014 року) - 2 335 грн. 08 коп. (коригування) = 11 393 грн. 67 коп.) заборгованості.

Так, прокурор та позивач посилаються на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчсної оплати поставленої теплової енергії за період жовтня 2013 року по квітень 2014 року у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 11 393 грн. 67 коп., що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Згідно статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони порушувались, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з оплати спожитої теплової енергії за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року в сумі 11 393 грн. 67 коп.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії, господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги прокурора в частині стягнення основного боргу в сумі 11 393 грн. 67 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 8.2.3. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожний день прострочки.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем-2 його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем в сумі 1 027 грн. 96 коп. Отже, позивач-2 розрахував, а прокурор просить стягнути пеню за прострочення оплати рахунків за період жовтень 2013 року - квітень 2014 року в сумі 1 027 грн. 96 коп.

Так, суд встановлено, що розрахунок здійснений за вірно визначеними періодами прострочення (за кожним рахунком окремо) в межах 6-місячного строку, а отже розрахунок, здійснений позивачем-2, визнається судом таким, що відповідає вимогам чинного законодавства в частині порядку його проведення.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем-1 у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом визначена сума, яка є більшою ніж заявлена позивачем.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично прокурором заявлена до стягнення сума пені в розмірі 1 027 грн. 96 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми пені. Тому вимоги прокурора про стягнення пені в розмірі 1 027 грн. 96 коп., визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за спожиту теплову енергію у строки, визначені умовами договору, прокурором на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 2 595 грн. 80 коп. та 3% річних в сумі 320 грн. 99 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого позивачем-2 розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, зроблених позивачем-2, та заявлених прокурором з нього сум до стягнення, та встановлено, що розрахунки здійснений за вірно визначеними періодами прострочення (за кожним рахунком окремо), з урахуванням пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а отже визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги прокурора щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 2 595 грн. 80 коп. та 3% річних в сумі 320 грн. 99 коп.

З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73080,00 грн.).

Ціна позову становить 15 338 грн. 42 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 827 грн. 00 коп. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Так, частиною 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначені пільгові категорії щодо сплати судового збору, в т.ч. органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень (пункт 11).

Враховуючи наведені норми, з відповідача стягується судовий збір в доход Державного бюджету України в сумі 1 827 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 12, 29, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілан-97" (49090, м.Дніпропетровськ, проспект Кірова, 1/9; ідентифікаційний код 24608344) на користь Міського комунального підприємства "Дніпропетровські теплові мережі" (49044, м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 37; ідентифікаційний код 32082770) - 11 393 грн. 67 коп. - основного боргу, 1 027 грн. 96 коп. - пені, 2 595 грн. 80 коп. - інфляційних втрат, 320 грн. 99 коп. - 3% річних.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілан-97" (49090, м.Дніпропетровськ, проспект Кірова, 1/9; ідентифікаційний код 24608344) в доход Державного бюджету України в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, буд. 7; код ЄДРПОУ 37989269, р/р 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, КБКД 22030001, призначення платежу "Судовий збір, код 03499891, Пункт 2.1") 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко