Постанова № 42992144, 26.02.2015, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2015 року Житомир справа № 806/97/15

час прийняття: 11 год. 05 хв. категорія 8.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Романченка Є.Ю.,

за участі секретаря Длугаш О.В.,

за участі представника позивача Наумової А.М.,

за участі представника відповідача Ковальчук А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріада-Плюс" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Праус" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.10.2014 № 0001902201, № 0001912201, № 0001632201, № 0000571706, від 16.12.2014 № 0000721706,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРІАДА-ПЛЮС» (далі - ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС», Позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати прийняті Житомирською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - Житомирська ОДПІ, Відповідач) податкові повідомлення-рішення від 06.10.2014 року №0001902201, №0001912201, №0001632201, №0000571706 та від 16.12.2014 року №0000721706.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки акта перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що не відповідають дійсності, оскільки з них не вбачається порушень податкового законодавства товариством. Зазначає, що на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено обов'язок контролювати звітність та діяльність контрагента, оскільки Податковий кодекс України не ставить право одного платника податку у залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. У разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для нього. Тому твердження перевіряючих про порушення норм Податкового кодексу України ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» є упередженим та спростовується первинними документами.

18 лютого 2015 року Позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, якою ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 06 жовтня 2014 року № 0001902201, № 0001912201, № 0001632201 та від 16 грудня 2014 року № 0000721706; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 06 жовтня 2014 року № 0000571706 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 23685,00 грн. у тому числі за основним платежем на 14460 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями на 9225 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечувала.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в період з 08.08.2014 року по 05.09.2014 року фахівцями Житомирської ОДПІ, на підставі наказу №1780 від 29.07.2014 року та відповідних направлень, проводилася планова виїзна документальна перевірка ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року та з питань дотримання вимог законодавства по єдиному соціальному внеску за період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року. За результатами даної перевірки Відповідачем складено акт №5585/06-25-22-01/37151644 від 12.09.2014 року (надалі - акт перевірки, Акт) яким зафіксовані порушення:

1. відсутність об'єкту оподаткування податком на прибуток, який підпадає під визначення ст. 22, ст. 134, ст. 135, ст. 137, ст. 138 Податкового кодексу України по операціях з придбання товарів у ТОВ «Праус» (код ЄДРПОУ 37276126) на суму 8387539 грн. та по операціях з продажу цих товарів ТОВ ВТФ «Авіас» (м. Дніпропетровськ, код ЄДРПОУ 32560942) за 2013 рік.

2. відсутність об'єкту оподаткування податком на додану вартість, який підпадає під визначення ст. 22, ст. 185, ст. 187, ст. 198 Податкового кодексу України по операціях з придбання товарів у ТОВ «Праус» (код ЄДРПОУ 37276126) на суму ПДВ 1677507 грн. та по операціях з продажу цих товарів ТОВ ВТФ «Авіас» (м. Дніпропетровськ, код ЄДРПОУ 32560942) за серпень - грудень 2013 року.

3. п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 564166 грн., в т.ч. за 2013 рік - 564166 грн.

4. п.44.1 ст. 44, п. 198.1. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну сум 1579915 грн., в т.ч. по періодах:

- Серпень 2013 р. - 1948500 грн.;

- Вересень 2013 р. - (-) 95328 грн.;

- Жовтень 2013 р. - (-) 99043 грн.;

- Листопад 2013 р. - (-) 86291 грн.;

- Грудень 2013 р. - (-) 87923 грн.

- заниження від'ємного значення по податку на додану вартість по рядку 24 Декларації в сумі 733911 за грудень 2013р.;

- заниження від'ємного значення по податку на додану вартість по рядку 19 Декларації в сумі 246145 за грудень 2013 р.

5. пп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України - за результатами перевірки донараховано 14 460, 00 грн.

6. Відповідно до ст. 129 Податкового кодексу України нараховано пені в сумі 2 320,23 грн.

7. п. 51.1 ст.51, пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, «Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року №1020), тому підприємству необхідно подати уточнюючий розрахунок ф. 1-ДФ за відповідний період.

8. п. 2.11, п. 3.1, п. 3.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637, а саме: відсутні достовірні підтвердні документи до авансових звітів на загальну суму 96400,00 грн.

На підставі зазначених висновків Акта, Житомирською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 06.10.2014 року №0001902201 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 846249,00 грн., №0001912201 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2369873,00 грн., №0001632201 про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки в сумі 96400,00 грн., №0000571706 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами в сумі 24705,00 грн., та від 16.12.2014 року №0000721706 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами в сумі 5203,09 грн.

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» оскаржувало їх в адміністративному порядку, але 30 грудня 2014 року та 05 січня 2015 року на адресу підприємства надійшли рішення Державної фіскальної служби України від 26.12.2014 року №9757/6/99-99-10-01-03-15 про результати розгляду скарги та від 31.12.2014 року №10215/6/99-99-10-01-03-15 про надання відповіді, відповідно до яких відповідні податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Суд при розгляді справи застосовує законодавство, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України визначено, що він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Щодо податкових повідомлень-рішень №0001902201 та №0001912201 від 06.10.2014 року, яким товариству з обмеженою відповідальністю «ТРІАДА-ПЛЮС» збільшено суми грошового зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Контролюючий орган в акті перевірки зазначає, що перевіркою фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» з ТОВ «Праус», на підставі наданих до перевірки документів обліку та згідно матеріалів, які є в наявності в інформаційних базах Міндоходів України, зокрема податкова звітність ТОВ «Праус», інформації щодо ланцюгів постачання ПММ на ТОВ «Праус» та отримані від податкових органів акти перевірок ТОВ «Праус» та його контрагентів щодо не підтвердження факту здійснення господарської діяльності ТОВ «Праус», встановлено порушення ст. 22, п. 44.1 ст. 44, ст. 134, ст. 135, ст. 137 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» безпідставно включено до складу доходів операційної діяльності реалізацію ПММ на загальну суму 8387539 грн., які отримано в перевіреному періоді від ТОВ «Праус», по якому не підтверджено факту здійснення господарської діяльності та в ланцюгу поставок ПММ не підтверджено походження товару. На думку Житомирської ОДПІ ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» безпідставно (штучно) сформовано витрати та податковий кредит по актах приймання-передачі ПММ, податкових накладних, отриманих від постачальника ТОВ «Праус», відповідно з метою заниження об'єкту оподаткування та нанесення шкоди державному бюджету.

Суд вважає дані висновки контролюючого органу неправомірними, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11,138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп.138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Встановлено, 01 серпня 2013 року між ТОВ «ПРАУС» (Постачальник) та ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» (Покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №49/08-П, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити нафтопродукти, в подальшому «Товар», згідно умов Договору. Пунктом 4.2 Договору передбачено, що Товар поставляється Покупцю партіями, в кількості та за ціною, визначеними Додатковими угодами на умовах: EXW - резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС-2010). Відповідно до п. 4.6 Договору поставки №49/08-П від 01.08.2013 року, Товар вважається поставленим Постачальником та прийнятим Покупцем, та право власності на Товар до Покупця переходить з моменту підписання видаткової накладної або акту прийому-передачі товару.

Факт виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі нафтопродуктів, податковими накладними, платіжними дорученнями.

З моменту придбання ПММ, вони передавалися на зберігання до ПАТ «Дніпронафтопродукт», згідно договору зберігання №2607/10-4 від 26.07.2010 року, укладеного між ВАТ «Дніпронафтопродукт» (зберігач) та ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» (поклажодавець), в порядку та на умовах якого зберігач зобов'язується приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності, які передаються поклажодавцем, і повернути їх поклажодавцеві у схоронності за першою його вимогою. Згідно п.1.2 даного Договору, зберігач має право здійснювати відпуск Товару зі складів третіх осіб, які знаходяться в договірних відносинах зі сторонами цього Договору. Також, за умовами даного договору нафтопродукти, які передані на зберігання, не переходять у власність зберігача.

Момент набуття права власності на майно урегульовано ст. 334 ЦКУ. За її ч.1 право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, за загальним правилом виникнення права власності в набувача (покупця) за договором пов'язане саме з передачею майна. Частина 2 ст. 334 ЦКУ деталізує поняття передачі майна, а саме: це вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України передачу пояснює як фактичне вручення майна набувачеві (наприклад, поставка на склад), здавання його перевізникові чи організації зв'язку для відправлення, пересилання. За таких обставин транспортну організацію зв'язку вважають представниками набувача.

З ціллю перевезення власних нафтопродуктів зі складів зберігання ПАТ «Дніпронафтопродукт», ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» були укладені договори перевезення вантажів автомобільним транспортом, а саме: договір №Е05/13 перевезення вантажів від 18.03.2013р. з ТОВ «ЕКО-ВЕЙ»; договір №97 про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 26.11.2012р. з ТОВ «Торговий дім «КРЕМЕНЧУКНАФТОПРОДУКТСЕРВІС»; договір №3004-6/13 перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.04.2013 року з ПП «Капрайа».

Контролюючий орган в акті перевірки зазначає, що до перевірки не було надано сертифікатів та паспортів, отриманих від ТОВ «Праус», а надані сертифікати та паспорти не підтверджують придбання ПММ від вказаного постачальника.

Суд не погоджується з даним твердженням, з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки та матеріалів справи, перевезення товару відбувалося на підставі товарно-транспортних накладних, з наданням сертифікатів відповідності та паспортів якості на відповідний вид нафтопродукту. В той же час, сертифікати відповідності та паспорти якості не є документами суворої форми звітності, а є документами, що свідчать про якісні характеристики товару.

Згідно Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №271/121 від 04.06.2007р., зареєстрованої Міністерством юстиції України 04.07.2007р. за №762/14029 надалі - Інструкція № 271), паспорт якості - документ, що містить дані для ідентифікації та фактичні значення показників якості нафти та/або нафтопродуктів, отримані в результаті лабораторних випробувань, і їх відповідність вимогам нормативних документів. Сертифікат відповідності - документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають установленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Суд зазначає, що жодним нормативним документом не передбачено відображення господарських операцій по бухгалтерському обліку чи за місцем реалізації по якісним характеристикам товару, ні паспорт якості, ні сертифікат відповідності не посвідчують перехід права власності на товар та не закріплюють його за певною особою.

Крім того, в Акті наголошується, що перевіркою не встановлено економічної доцільності ведення господарської діяльності у придбанні ПММ з м. Дніпропетровська до м. Житомира та в подальшому реалізації до м. Дніпропетровська.

В даному випадку, судом встановлено, що між ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» (постачальник) та ТОВ ВТФ «Авіас» (покупець) 30.07.2010 року укладено договір поставки №П-14017, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язаний здійснювати відпуск товару через мережу АЗС ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС», які розташовані в межах Житомирської області, по довірчим документам Покупця, а саме по паливним карткам та скретч-карткам. Предметом договору передбачено обов'язок постачальника поставити, а покупця прийняти і оплатити паливно-мастильні матеріали (бензини, дизельне паливо, газ) в кількості і по ціні, передбаченими у відповідних доповненнях, які є невід'ємною частиною даного договору. Передача товару підтверджується актами прийому-передачі товару. Тому, висновки Житомирської ОДПІ, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, викладеними без належних на те доводів.

Суд приходить до висновку, що договори, укладені ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» та контрагентами, спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільним і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Долучені до матеріалів справи первинні документи складені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Оскільки судом встановлено, що в даному випадку господарська операція з придбання товару була вчинена реально, з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, тому позивач має право на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару на користь контрагента, до податкового кредиту.

Також, частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що податкова та інші звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит.

Щодо посилання Відповідача на акт перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, то слід зазначити наступне.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2014 року по справі №804/9005/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 року, задоволено у повному обсязі позовні вимоги ТОВ «Праус», а саме:

- визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області при проведенні зустрічної звірки ТОВ «Праус», за результатами якої складено Акт №627/223/37276126 від 11.06.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Праус» (код ЄДРПОУ 37276126) щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за квітень 2014 року»;

- визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, які полягають у направленні Акту №627/223/37276123 від 11.06.2014 року до ДПІ у містах та районах за місцезнаходженням контрагентів;

- визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, які полягають у встановленні в Акті №627/223/37276126 від 11.06.2014 року відсутності за юридичною адресою підприємства первинних та бухгалтерських документів: договорів, накладних, товарно-транспортних, податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, банківських виписок та будь-яких інших первинних бухгалтерських документів, регістрів бухгалтерського обліку,що засвідчують здійснення господарської діяльності;

- визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області щодо не підтвердження ТОВ «Праус» за квітень 2014 року реальності здійснення господарських відносин із контрагентами, їх виду, обсягу, якості та розрахунків, а саме встановлення відсутності об'єктів оподаткування та неможливості реального здійснення платником податків операцій постачальників - ТОВ «Праус» - при покупці за квітень 2014 року не мали місце та не могли мати ніякого юридичного змісту;

- визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області щодо встановлення у акті перевірки №627/223/37276126 від 11.06.2014 року відсутності у ТОВ «Праус» операцій, що підпадають під визначення ст. 185 Податкового кодексу України за квітень 2014 року.

Також, суд зазначає, що чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до витрат та до податкового кредиту.

Щодо податкових повідомлень-рішень №0001632201, №0000571706 від 06.10.2014 року та №0000721706 від 16.12.2014 року, слід зазначити наступне.

В пунктах 5 - 8 розділу 4 «Висновок» Акта вказано, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» норм Податкового кодексу України та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, а саме: відсутні достовірні підтвердні документи до авансових звітів на загальну суму 96400,00 грн.

Безпосередньо, в розділах 3.4.4 та 3.7.4 Акту, перевіряючими, з відповідним посиланням на Положення про форму та зміст розрахункових документів, яке затверджено наказом Державної податкової адміністрації України №614 від 01.12.2000 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 р. за №105/5296 (надалі - Положення №614), стверджується, що авансові звіти працівників підприємства підтверджуються неналежними документами.

Слід зазначити, що вказане Положення №614 розроблено на виконання Закону України «Про реєстратори розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Натомість, порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями) визначається Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим та зареєстрованим у встановленому порядку (далі - Положення №637). У п.1.2 розділу 1 даного Положення надано визначення касового ордера, а саме те, що це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Крім того, даний нормативний документ містить визначення «касових операцій», а саме, що це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

З Акту вбачається, що податкові ревізори-інспектори не вважають підтвердними документами квитанції до прибуткового касового ордеру. Хоча, в п. 2.11 розділу 2 Положення №637 чітко визначено, що звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України, що і виконується товариством.

Пункт 3.1 розділу 3 Положення №637 передбачає, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Касові операції, що проводяться відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оформляються згідно з вимогами цього Закону (п.3.2 р.3 Положення №637).

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Тобто, його дія поширюється на усіх суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій. Натомість, в разі не використання суб'єктами господарювання фізичними особами-підприємцями в своїй господарській діяльності реєстратора розрахункових операцій, які в свою чергу сплачують єдиний податок, на останніх не поширюється зазначена норма закону, оскільки ними не застосовується РРО .

Постановою КМУ "Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг" від 23.08.2000 р. № 1336 затверджено Перелік окремих форм і умов проведення діяльності в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок і книг обліку розрахункових операцій. До пункту 1 Переліку віднесені роздрібна торгівля, громадське харчування і надання послуг, що здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, які перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності. Крім того, у відношенні платників єдиного податку п. 6 ст. 9 Закону про РРО передбачена ще одна додаткова умова: такі особи повинні вести книгу обліку доходів і витрат у порядку, визначеному КМУ по представленню державного органу, уповноваженого проводити державну регуляторну політику. На сьогоднішній день таким документом є Порядок ведення книги обліку доходів і витрат, затверджений постановою КМУ від 26.09.2001 р. за № 1269.

Таким чином, СПД - фізичні особи, що не здійснюють продаж підакцизних товарів, й оподаткування яких здійснюється за спрощеною системою оподаткування, мають право не застосовувати розрахункові квитанції встановленого зразка. При цьому п. 15 ст. 3 Закону про РРО зобов'язує продавця видати покупцю товарів (послуг) чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передачу права власності. Форма такого документа законодавчо не регламентована, а дія Наказу № 614 (в якому установлена форма розрахункової квитанції) на таких СПД не поширюється.

Тобто, фізичні особи-підприємці при наданні послуг зобов'язані надати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший платіжний документ, який би підтверджував отримання продавцем грошових коштів від покупця.

Відповідно до законодавства України, на фізичних осіб-підприємців не покладено прямий обов'язок застосування та реєстрації розрахункових книжок.

Згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98 приватні підприємці - платники єдиного податку мають право не застосовувати РРО, але видавати покупцю розрахунковий документ вони теж зобов'язані. Розрахунковим документом для них може бути документ довільної форми, але із зазначенням у ньому притаманних розрахунковим документам реквізитів (дата, зміст та загальна сума операції, назва і реквізити платника (за необхідності - отримувача коштів) тощо. Відповідно до роз'яснень НБУ, наданих у листі від 05.12.2007 р. № 11-113/4587-12584, приватні підприємці можуть також використовувати розрахункові документи, передбачені Положенням № 614.

Зважаючи на викладене, документальним підтвердженням фактично понесених витрат працівниками підприємства є безпосередньо авансовий звіт. Сам же авансовий звіт може бути підтверджений будь-яким документом, що фіксує факт витрати готівки.

Отже на думку суду податковий орган безпідставно визначив порушення позивачем вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, а саме: відсутність достовірних підтвердних документів до авансових звітів на загальну суму 96400,00 грн. та збільшив грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб з цієї суми.

Враховуючи вищенаведене, податкові повідомлення - рішення Житомирської ОДПІ №0001632201 від 06.10.2014 року, №0000721706 від 16.12.2014 року підлягають скасуванню повністю, а від 06 жовтня 2014 року № 0000571706 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 23685,00 грн. у тому числі за основним платежем на 14460 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями на 9225 грн.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріада Плюс" слід задовольнити.

Керуючись статтями 86, 158 - 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 06 жовтня 2014 року № 0001902201, № 0001912201, № 0001632201 та від 16 грудня 2014 року № 0000721706.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 06 жовтня 2014 року № 0000571706 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 23685,00 грн. у тому числі за основним платежем на 14460 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями на 9225 грн.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є.Ю. Романченко

Повний текст постанови виготовлено: 04 лютого 2015 р.