Ухвала суду № 42991805, 05.03.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2015 року Справа № 5387/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Багрія В.М.,

суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М.,

з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,

представника відповідача Пивовара В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №0004941701 від 13 вересня 2012 року.

Позивач посилався на те, що висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених із ТзОВ «Оратанія-Буд», які викладені в акті перевірки, є помилковими, оскільки сторони договору в повному обсязі реально виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними документами, при цьому не порушували публічний порядок, а їх дії не були спрямовані на порушення конституційний прав і свобод людини і громадянина, на знищення, пошкодження майна та заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2013 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 13 вересня 2012 року №0004941701 про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 23778,00 (двадцять три тисячі сімсот сімдесят вісім гривень) грн. (основний платіж -20064,00 грн., штрафна санкція - 3714,00 грн.). В решті позову відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Луцька об'єднана державна податкова інспекція Волинської області Державної податкової служби, яка в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нове рішення про відмову позивачу в задоволенні позову.

Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що господарські операції позивача з його контрагентом - ТзОВ «Оратанія-Буд» не підтверджені документами первинного обліку. Зазначене товариство не має трудових ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень. Підписи на документах від імені ТзОВ «Оратанія-Буд» виконані не директором, а іншою особою. Товариство не знаходиться за юридичною адресою та не може здійснювати господарську діяльність.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який апеляційну скаргу підтримав, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

В справі встановлено, що Луцькою ОДПІ Волинської області проведено позапланову виїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «Оратанія-Буд» за травень, липень 2011 року, за результатами якої складено акт від 27 серпня 2012 року № 4033/17-2/НОМЕР_1.

Податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту на суму 20064,00 грн., в тому числі за травень 2011 року на суму 12638,00 грн. та липень 2011 року - на суму 7426,00 грн. та занижено суму податку на додану вартість, що підлягала сплаті в бюджет за травень 2011 року на суму 12638,00 грн. та за липень 2011 року на суму 7426,00 грн.

В своїх висновках податковий орган спирався на акт перевірки від 19 липня 2011 року №518/23-2/33967917 ТзОВ «Оратанія-Буд» з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за період травень-квітень 2011 року», а також на акт від 23 листопада 2011 року №781/7/23-2/33967917 ТзОВ «Оратанія-Буд» з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за період липень-вересень 2011 року», які були надані Бориспільською ОДПІ Київської області , яка прийшла до висновку щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТзОВ «Оратанія-Буд» з його контрагентами.

Згідно висновку спеціаліста від 30 березня 2011 року №75 СТКЗР по обслуговуванню міста Бровари та Броварського району Київської області НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області підпис від імені ОСОБА_3 - директора ТзОВ «Оратанія-Буд», в договорі №366 від 29 липня 2009 року виконаний не ним, а іншою особою.

Податковим органом зроблено висновок про те, що діяльність ТзОВ «Оратанія-Буд» підпадає під ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання, а з врахуванням відсутності у ТзОВ «Оратанія-Буд» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладанню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, тобто відсутності наміру реального створення правових наслідків, податковий орган вважав, що правочини, укладені підприємством, на підставі статті 228 Цивільного кодексу України є такими, що порушують публічний порядок, тобто нікчемними.

На підставі акту перевірки від 27.08.2012 року №4033/17-2/НОМЕР_1 відповідачем 13.09. 2012 року винесено податкове повідомлення-рішення №0004941701, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 20064,00 грн. та за штрафними санкціями на 10032,00 грн.

Рішенням Державної податкової адміністрації у Волинській області частково задоволено скаргу ОСОБА_2, податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 13 вересня 2012 року №0004941701 про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість скасовано в частині 6318 грн. зайво застосованої штрафної санкції, а в іншій частині 23778 грн. (основний платіж - 20064 грн., штрафна санкція - 3714 грн.) залишено без змін.

Державна податкова служба України за результатами розгляду скарги позивача прийняла рішення, яким податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 13 вересня 2012 року №0004941701 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість ( з урахуванням рішення ДПС у Волинській області від 21 листопада 2012 року №П/547/10-206) та рішення ДПС у Волинській області від 21 листопада 2012 року №П/547/10-206, прийняте за розглядом первинної скарги залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зареєстрований 26 грудня 2001 року виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області, є платником податку на додану вартість, перебуває на загальній системі оподаткування та здійснює такі види діяльності: 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту; 51.54.0 оптова торгівля залізними виробами, водопровідним та опалювальним устаткуванням та інші.

Позивач мав господарські правовідносини з ТзОВ «Оратанія-Буд» та на підставі усного договору придбавав у останнього товарно-матеріальні цінності (засувки, вентелі, клапани, крани та інше).

У відповідності до умов договору ТзОВ «Оратанія-Буд» у травні, липні 2011 року передавало, а позивач відповідно отримував товар, що підтверджується податковими, видатковими накладними та рахунками фактур щодо наявності та порядку оформлення яких як при перевірці так і в судовому засіданні зауважень не було.

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем в безготівковій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок ТзОВ «Оратанія-Буд» коштів за придбаний товар. На підтвердження факту перерахування коштів на рахунок ТзОВ «Оратанія-Буд», позивачем було надано виписки по рахунку .

Як видно з пояснень представника позивача в суді першої інстанції, транспортування придбаного товару здійснювалось ТзОВ «Оратанія-Буд» власним транспортом без залучення третіх осіб - перевізників.

Для відображення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за вищезазначеними господарськими операціями ТзОВ «Оратанія-Буд» видало позивачу податкові накладні від 12 травня 2011 року №10, від 27 травня 2011 року №35 та від 25 липня 2011 року №27, що є первинними документами на підтвердження реальності здійснення господарської операції на загальну суму 124386,00 грн., в тому числі ПДВ - 20731,00 грн. що було встановлено матеріалами перевірки.

Всі первинні документи оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства та містять всі необхідні реквізити передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Придбані у вказаного контрагента товарно-матеріальні цінності в подальшому позивачем були реалізовані Державному КП "Луцьктепло" з яким проведено розрахунок , що підтверджується податковими, видатковими накладними, довіреностями на отримання товару та платіжними дорученнями, виписками по банківському рахунку .

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що господарські операції між позивачем та його контрагентом відбулися і поставку товару було здійснено в повному об'ємі, що підтверджує реальність здійснення позивачем таких операцій з ТзОВ "Оратанія-Буд" щодо придбання товарно-матеріальних цінностей.

Посилання відповідача на те, що у вказаного контрагента відсутні трудові ресурсів, виробничо-складські приміщення, технічний персонал, основні фонди, транспортні засоби, є безпідставними, оскільки відповідачем не подано доказів на підтвердження таких обставин та нікчемності укладених правочинів, а висновки Луцької ОДПІ фактично ґрунтуються на висновках, викладених в актах перевірок контрагента позивача - ТзОВ "Оратанія-Буд» іншим податковим органом, без фактичного з'ясування контролюючим органом реальності здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та зазначеного контрагента.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини другої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У постанові Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений статтею 228 ЦК України.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів укладених між позивачем та ТзОВ «Оратанія-Буд» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано частини п'ятої статті 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок відповідача є помилковим. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 10 жовтня 2012 року.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ "Оратанія-Буд" на укладення договорів з позивачем без наміру створити наслідки, які передбачені договорами. Таких доказів не надано і під час судового розгляду справи, а навпаки, документально доведено виконання зобов'язань обома сторонами щодо виконаних робіт згідно укладених договорів та оплати за виконані роботи.

Відповідно до вимог частини другої статті 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, крім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги, що викладені в акті перевірки висновки суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог статей 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблено з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у статті 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем оформлені у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України і будь-яких зауважень щодо неналежного їх оформлення ні в акті перевірки інспекторами, ні в судовому засіданні представником відповідача не наведено.

Отже, позивачем дотримані умови формування податкового кредиту з ПДВ по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТзОВ "Оратанія-Буд", а висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Посилання відповідача на те, що ТзОВ «Оратанія-Буд» відсутнє за місцем знаходження і з 05 грудня 2011 року не є платником податку на додану вартість, є безпідставними, оскільки господарські відносини між позивачем та товариством виникли в травні та липні 2011 року, коли це товариство було платником податку на додану вартість.

Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів і лише у такого постачальника товарів який у складі вартості проданого товару отримав податок на додану вартість виникають зобов'язання стосовно подання звітності та сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, неподання звітності, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку позивачу, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

Доводи податкового органу щодо підписання документів від імені ТзОВ "Оратанія-Буд" не його директором, а іншою особою не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки такий висновок зроблено відповідачем на підставі актів перевірки іншого податкового органу. Висновок спеціаліста не був предметом дослідження в даній справі як доказ. Тому висновок спеціаліста в рамках оперативно- розшукової справи не є доказом, який переконливо доводить цю обставину.

З аналогічних мотивів є непереконливими доводи апелянта щодо неможливості контрагента позивача здійснити транспортування товарів позивачу.

Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, належно оцінив докази, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та на законних підставах задовольнив позов, тому підстав для скасування оскаржуваної постанови колегія суддів не знаходить.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2013 року в справі № 803/138/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.М. Багрій

Судді : А.І.Рибачук

Д.М. Старунський