Ухвала суду № 42991734, 26.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

26 лютого 2015 рокусправа № 804/3298/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.

суддів: Дадим Ю.М. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Верхньодніпровської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року у справі №804/3298/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Чапаєва - Плюс» до Верхньодніпровської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

в с т а н о в и в :

03 березня 2014 року товариства з обмеженою відповідальністю «Чапаєва - Плюс» звернулось до суду з адміністративним позовом в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «Р» Верхньодніпровської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000422201 від 19.02.2014 року, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Чапаєва - Плюс» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, (робіт, послуг) на суму 313 125.00 грн., в тому числі 250 500.00 грн. за основним платежем та 62 625.00 грн. за штрафними санкціями, винесене на підставі Акту №45-4-16-22-01/35723329 від 23 січня 2014 року.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що податковий орган дійшов хибного висновку кваліфікувавши договори оренди майна з правом подальшого викупу (оперативний лізинг) як договори фінансового лізингу майна, у зв'язку з чим, визначив позивачу до сплати грошове зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів, робіт (послуг). Прийняте податкове повідомлення - рішення, на думку позивача носить протиправний характер та підлягає скасуванню як таке, що порушує права та законні інтереси платника податків.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення форми «Р» Верхньодніпровської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000422201 від 19.02.2014 року, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Чапаєва - Плюс» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, (робіт, послуг) на суму 313 125.00 грн., в тому числі 250 500.00 грн. за основним платежем та 62 625.00 грн. за штрафними санкціями, винесене на підставі Акту №45-4-16-22-01/36723329 від 23 січня 2014 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Верхньодніпровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим із дотримання вимог норм чинного податкового законодавства, на підставі та в межах повноважень, визначених Законами та Конституцією України, у зв'язку з чим, підстави для його скасування відсутні.

Сторони, які були належним чином повідомлені про час та місце проведення розгляду справи, в судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового процесу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 23.12.2013 року по 16.01.2014 року посадовими особами Верхньодніпровської ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Чапаєва - Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15.08.2012 року по 31.10.2013 року, валютного та іншого законодавства з період з 15.08.2012 року по 31.10.2013 року, за результатами якого складено акт перевірки від 23.01.2014 року №45/4-16-22-01/36723329.

Перевіркою встановлено порушення:

п.209.2, п. «б» пп. 209.15.1 п.209.15 ст. 209 Податкового кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010 року зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 250 500 грн., в т.ч.:

за серпень 2013 року - 99 132 грн.,

за вересень 2013 року - 123 534 грн.,

за жовтень 2013 року - 278 34 грн..

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0000422201 від 19.02.2014 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів, (робіт, послуг) за основним платежем на суму 250500 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 62625 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення - рішення №0000422201 від 19.02.2014 року є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було невірно кваліфіковано укладено між позивачем та його контрагентом угоду як договір фінансового лізингу, у зв'язку з чим, прийнято податкове повідомлення - рішення про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 153.7. ст. 153 ПК України, оподаткування операцій лізингу (оренди), концесії здійснюється в такому порядку:

- передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму доходів, а орендар збільшує суму витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій із оренди землі та жилих приміщень;

- передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, - прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об'єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146 цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між ТОВ «Чапаєва-Плюс» (орендатор) та ТОВ «Технік машинес Інтернешенел» (орендодавець) укладені договори оренди сільськогосподарської техніки з правом викупу: № 3009а від 30.09.2010 р., № 1002а від 10.02.2011 р., № 2709-1а від 27.09.2011 р., № 01034 від 01.03.2012 р., № 1003а від 10.02.2011 р. За умовами цих договорів орендодавець передає, а орендар (ТОВ «Чапаєва-Плюс») приймає в строкове платне користування сільськогосподарську техніку (комбайни зерноуборочні, жатки для соняшника, трактор колісний); орендар сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату, а також має право викупити орендоване майно за встановленою договором вартості. Сторонами укладені додаткові угоди про продовження строку дії цих договорів.

Фактичність виконання позивачем зазначених господарських операцій та рух активів підтверджується наступними первинними документами: договорами, додатковими угодами до них, специфікаціями, актами приймання-передачі орендованого майна, актами здачі-приймання робіт (наданих послуг оренди), податковими накладними, фінансовими документами, які підтверджують сплату орендарем орендної плати; звітом про дебетові і кредитові операції, актами приймання-передачі майна у власність.

Проте, під час перевірки податковий орган дійшов висновку про відсутність у позивача права на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених за договорами оренди сільсьгосподарської техніки (оперативної оренди) до податкового кредиту позивача, у зв'язку тим, що на думку податкового кодексу вказані договори є по своїй суті договорами фінансового лізингу, який не може бути оподаткований податком на додану вартість за приписами ст. 198 ПК України. Вказаного висновку податковий орган дійшов з огляду на наявність в договорах оренди, умови про можливість подальшого викупу орендованої техніки орендарем.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до п. п. 14.1.97. п. 14.1 ст.14 ПК України, лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди житла з викупом, оренди земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових приміщень.

Лізингові операції поділяються на:

а) оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою);

б) фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;

майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Під терміном "строк фінансового лізингу" слід розуміти передбачений лізинговим договором строк, який розпочинається з дати передання ризиків, пов'язаних із зберіганням або використанням майна, чи права на отримання будь-яких вигод чи винагород, пов'язаних з його використанням, або будь-яких інших прав, що слідують з прав на володіння, користування або розпоряджання таким майном, лізингоотримувачу (орендарю) та закінчується строком закінчення дії лізингового договору, включаючи будь-який період, протягом якого лізингоотримувач має право прийняти одноосібне рішення про продовження строку лізингу згідно з умовами договору.

Укладені між ТОВ «Чапаєва Плюс» та ТОВ «Технік машинес Інтернешенел» договори не містять зазначених вище умов, властивих договорам фінансового лізингу, вказане свідчить на користь відсутності законних підстав для кваліфікації укладених договорів оренди із правом подальшого викупу як договорів фінансового лізингу.

Крім того, сторони угоди, керуючись наданим пп. «б» п. 14.1.97 ПК України правом в п. 6.7 договорів оренди з правом викупу під час їх укладення визначили такі операції для цілей оподаткування саме як оперативну оренду (лізинг).

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пп. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України операції господарського, цивільно - правового характеру, зокрема надання права користування або розпорядження товарами, включаючи передачу майна в оперативний лізинг (оренду), належать до продажу результатів робіт (послуг).

Для цілей оподаткування передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму доходів, а орендар збільшує суму витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

При передачі основних засобів в оперативну оренду право власності до орендаря не переходить, тому орендодавець продовжує нараховувати амортизацію таких об'єктів, враховуючи суму амортизації у складі відповідної групи витрат.

Суд першої інстанції під час розгляду справи встановлено та відповідачем не спростовано, що укладені договори оренди сільськогосподарської техніки, з урахуванням п. 6.7 договорів, відповідають за своєю формою та змістом договорам оренди (оперативного лізингу) в тому числі й для умов оподаткування.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди фінансового лізингу, які не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

За таких обставин, апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивачем було правомірно сформовано податкову звітність з податку на додану вартість за наслідками договорів оренди із подальшим право викупу, які визначені для умов оподаткування як договори оперативного лізингу. Вказане свідчить на користь відсутності законних підстав у відповідача для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим, підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Верхньодніпровської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року у справі №804/3298/14 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.О. Круговий

Суддя: Ю.М. Дадим

Суддя: С.А. Уханенко