Ухвала суду № 42990805, 02.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2015 року м. Київ К/9991/71608/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства України в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011

у справі № 2а-8072/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД»

до 1. Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області,

2. Головного управління Державного казначейства України в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Южному Одеської області від 05.08.2010 № 0000382310/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2010 року в сумі 23479,8 грн.

Головне управління Державного казначейства України в Одеській області подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 2 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-XII, ст. 200 Податкового кодексу України, наголошуючи на тому, що суди не врахували, що відшкодування не здійснювалося у зв'язку з тим, що до органу держказначейства не надходив висновок органу державної податкової служби із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, тому не було правових підстав для повернення грошової суми з бюджету.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 05.08.2010 № 0000382310/0 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 23479,8 грн. за квітень 2010 року слугували висновки позапланової виїзної перевірки позивача за період з 01.03.2010 по 31.03.2010, викладені в акті від 30.07.2010 № 78/134/23-1007/33268860, про порушення вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у неправомірному формуванні податкового кредиту та заявленні до бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 23479,8 грн. за квітень 2010 року. При цьому податковий орган фактично виходить з того, що податок на додану вартість в сумі 23479,8 грн. не може бути підтверджено через неможливість проведення перевірки контрагента позивача - ТОВ «ЛЛД ГРУПП», який має стан платника «визнано банкрутом».

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Порядок визначення сум податку, що підлягають віднесенню до податкового кредиту, відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закону № 168/97-ВР), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, обчисленні від'ємного значення з податку на додану вартість та заявленні такого від'ємного значення до бюджетного відшкодування підстави для позбавлення права на зазначене відшкодування відсутні.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм зокону, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Допущені постачальником товару порушення податкового законодавства, зокрема заниження податкових зобов'язань, на які вказує податковий орган, тягнуть негативні наслідки для цього постачальника та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

У результаті невідшкодування позивачеві податку на додану вартість право останнього фактично порушено внаслідок неодержання коштів з бюджету, а відтак, платник податку правильно скористався належним способом захисту саме такого порушеного права і звернувся до суду з позовом, предметом якого є вимога про стягнення бюджетної заборгованості.

Враховуючи відсутність передбачених Законом України «Про податок на додану вартість» підстав для відмови позивачеві у відшкодуванні податку на додану вартість, задоволення позову є обґрунтованим.

Наведені органом держказначейства у касаційній скарзі доводи не є такими, що спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо порушення права позивача на отримання бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та не ґрунтуються на положеннях Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун