Ухвала суду № 42990759, 16.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2015 року м. Київ К/9991/32620/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представників позивача Оджиковського В.О., Устінова С.В., Шинкаренка І.В.

представника відповідача Ступака Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011

у справі № 2а-4470/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УСПОТ ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у київській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 31.03.2010 № 0000252300/0, від 31.03.2010 № 0000272300/0 та від 31.03.2010 № 0000262300/0.

Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, при цьому такі посилання обґрунтовує обставинами, з яких податкова інспекція виходила при складанні податкового повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області провела планову виїзну документальну перевірку позивача за період з 01.01.2007 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт від 16.03.2010 № 108/23-2/20072763. На підставі акту перевірки складено оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення.

І. За податковим повідомленням-рішенням від 31.03.2010 № 0000252300/0 позивачу визначено податкове зобов'язання в сумі 4998714 грн. основного платежу та в сумі 3729237.9 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

1. Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання в сумі 4251703,00 грн. основного платежу слугували висновки перевірки про порушення вимог п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), що полягало у завищенні за три квартали 2009 року скоригованих валових витрат в сумі 21486330,63 грн. внаслідок неправомірного віднесення до складу валових витрат збитків - від'ємних курсових різниць, розрахованих при погашенні кредиту за низкою кредитних договорів в іноземній валюті, та зумовлених підвищенням офіційного курсу НБУ, що призвело до заниження податку на прибуток за три квартали 2009 року в сумі 4251703,00 грн.

Посилаючись на п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про врегулювання деяких питань адміністрування податку на прибуток» від 26.08.2009 № 895, податковий орган вважає, що позивач не мав права відносити до складу валових витрат за 9 місяців 2009 року суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, отриманого від перерахунку заборгованості в іноземній валюті відповідно до п.п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону № 334/94-ВР.

При перевірці правильності застосування судами норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами в оскаржуваних судових рішеннях обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до п.п. 7.3.3. п. 7.3 ст. 7 Закону № 334/94-ВР балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

Для цілей цього підпункту під терміном "заборгованість" розуміється основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу).

Виходячи з наведених норм закону суд касаційної інстанції дійшов висновку, що визнання позивачем збитку від операції з погашення заборгованості, розрахованого як різниця між балансовою вартістю заборгованості на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості на дату її погашення, та віднесення позивачем збитку, отриманого внаслідок перерахунку, до складу валових витрат податкового періоду, протягом якого відбулося погашення, відповідає вимогам п.п. 7.3.3. п. 7.3 ст. 7 Закону № 334/94-ВР.

Посилання податкового органу на необхідність виконання позивачем вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про врегулювання деяких питань адміністрування податку на прибуток» від 26.08.2009 № 895, якими установлено, що під час формування показників податкової звітності з податку на прибуток за 9 місяців 2009 року віднесення до складу валових витрат сум від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, отриманого від перерахунку заборгованості в іноземній валюті відповідно до підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є виправданим для платників цього податку лише стосовно погашеної платником податку заборгованості в іноземній валюті, є помилковим.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 набрала чинності 01.09.2009, однак її дія Указом Президента України від 08.09.2009 була зупинена.

Таким чином, під час формування позивачем показників податкової звітності з податку на прибуток за І квартал та півріччя 2009 року вказана постанова не існувала, а під час формування показників податкової звітності з податку на прибуток за ІІ квартал 2009 року - її дія була зупинена.

До того ж виходячи з пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, застосуванню підлягають норми закону, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 4251703,00 грн.

2. Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання в сумі 747011,00 грн. основного платежу слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону № 334/94-ВР, що полягало у завищенні суми амортизаційних відрахувань на 2988044,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал, півріччя, ІІІ квартали 2008 року та за 2008 рік, І квартал, півріччя, ІІІ квартали 2009 року в сумі 747011,00 грн.

Податковий орган виходив з того, що позивач відніс у 2007 році до рахунку 15 «Капітальні інвестиції» будівельні роботи по Дистрибуційному Центру у с.Требухів по вул.Броварській, 56 в сумі 22658246,00 грн.

Податковий орган вважає, що позивач безпідставно збільшив у 2007 році суми основних фондів на витрати з будівельних робіт в сумі 22658246 грн. та нарахував амортизацію на такі витрати, починаючи з першого кварталу 2008 року. При цьому виходить з того, що будівельні роботи здійснені без наявності дозволу на виконання будівельних робіт, передбаченого ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 № 1699-III.

Таким чином, податковий орган фактично виходить з того, що будівельні роботи та витрати позивача на такі роботи не підтверджені, а відтак безпідставно відображені позивачем в бухгалтерському та податковому обліку з подальшим нарахуванням на такі витрати амортизаційних відрахувань.

При перевірці правильності застосування судами норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами в оскаржуваних судових рішеннях обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до п.п. 8.4.2. п. 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 8.1.2. п. 8.1 ст. 8 Закону № 334/94-ВР амортизації підлягають витрати на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб.

Висновок податкового органу про не підтвердження господарських операцій з виконання підрядних робіт, який обґрунтовується відсутністю дозволу на будівельні роботи, є необґрунтованим.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у бухгалтерському та податковому обліках. Тому, питання реального вчинення господарських операцій має з'ясовуватися на підставі оцінки усіх таких доказів в їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено, що податковий орган в акті перевірки вказує на перелік документів щодо проведення будівельних робіт, який включає в себе договори на виконання будівельних робіт з підрядниками, акти здачі-приймання виконаних будівельних робіт зі спорудження складських приміщень, банківські документи, що підтверджують розрахунки та понесені витрати.

Судом першої інстанції досліджені та оцінені як такі, що підтверджують господарські операції та витрати позивача, докази - рішення виконавчого комітету Требухівської сільської ради від 16.11.2066 № 266 про надання дозволу на проведення проектно-вишукувальних робіт, розробку проектно-кошторисної документації та на будівництво, акти виконаних робіт форми КБ-3 «Довідка про вартість підрядних робіт», форми КБ-2в «Акт приймання виконаних підрядних робіт», акт Державної приймальної комісії по прийманню в експлуатацію новоствореного об'єкта від 29.12.2007 про прийняття в експлуатацію першої черги «Реконструкція будівель і споруд з новим будівництвом складських приміщень в с. Требухів, вул. Броварська, 56, Броварського району Київської області», дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Броварської районної державної адміністрації від 29.12.2007 № 213, свідоцтво про право власності на збудований об'єкт від 09.01.2009.

Таким чином, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про правильне віднесення позивачем у грудні 2007 року витрат з виконання будівельних робіт в сумі 22658246,00 грн. на збільшення вартості основних фондів, а з січня 2008 року - нарахування амортизації на ці витрати.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 747011,00 грн.

ІІ. Підставою для зменшення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 31.03.2010 № 0000262300/0 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 322283,00 грн. за липень 2007 року слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 31.03.2010 № 0000272300/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 9735904 грн. основного платежу та в сумі 4867952 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Визнаючи протиправними ці податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в супереч вимогам п.п. 1.3, 1.4, 1.5, 1.7, 2.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами-підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 925/11205, в акті перевірки податковим органом чітко не зазначено обґрунтування порушення позивачем наведених норм Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та визначення сум податкового кредиту та податкового зобов'язання, які б узгоджувались між собою. Договори підряду є чинними, вчинені на підставі таких договорів господарські операції підтверджені первинними документами, які надавались до перевірки, а посилання податкового органу на нікчемність правочинів є безпідставними, оскільки не ґрунтується на доказах.

Відповідач в касаційній скарзі не наводить доводів щодо порушення судами норм матеріального та/або процесуального права при вирішені справи в цій частині. Судом касаційної інстанції також таких порушень не виявлено.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про повне встановлення судами обставин у справі та їх правову оцінку. Підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун