Ухвала суду № 42990578, 04.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2015 року м. Київ К/800/51586/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02.07.2013 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 р.

у справі № 806/3509/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Інвест»

до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Надра Інвест» (далі - позивач, ТОВ «Надра Інвест») звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - відповідач, Володарсько-Волинська ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.04.2013 р. №0000152200.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.07.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 р., позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Володарсько-Волинської ОДПІ від 29.04.2013 р. № 0000152200.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02.07.2013 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 02.04.2013 р. по 10.04.2013 р., на підставі направлень від 02.04.2013 р. № 80, від 09.04.2013 р. № 84, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82, пункту 150.3 пункту 150 Податкового кодексу України та відповідно до наказів від 01.04.2013 р. № 72, від 08.04.2013 р. № 77 посадовими особами Володарсько-Волинська МДПІ була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Надра Інвест» з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 17.04.2013 р. № 9/5/22-07/33093694 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суми від'ємного значення з податку на прибуток за 2012 рік всього у сумі 941 475 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 29.04.2013 р. було винесене податкове повідомлення-рішення № 0000152200, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 941 475 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Як слідує з матеріалів справи, основним напрямком господарської діяльності позивача є видобування гранітних блоків Маславського родовища з подальшою їх реалізацією.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: - прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; - загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; - вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; - інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Під господарською діяльністю, згідно із пунктом 1 статті 3 Господарського кодексу України, розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із підпунктом 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Тобто, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, поняття «дохід» для цілей податкового законодавства охоплює всі види надходжень, які набуваються платником податку у власність чи на його користь і мають вартісне вираження. При цьому здійснення господарської діяльності не пов'язується з фактом перевищення надходжень до такого платника податків над його витратами.

Визначення розміру витрат підприємства шляхом визначення їх на рівні отриманого доходу, Податковим кодексом України не передбачено. Пунктом 140.5 статті 140 Податкового кодексу України визначено, що установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Також судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що податковим органом не надано доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на встановлення рівня звичайних цін у господарських операціях позивача.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Виняток становлять види продукції (робіт, послуг), щодо яких встановлено державні ціни. Тобто реалізація товарів продавцем за цінами нижчими від ціни собівартості чи придбання не є законодавчо забороненою.

Згідно підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Зі змісту статті 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» слідує, що позивачу надано право самостійно визначати та реалізовувати будь-яку продукцію, крім тієї, по якій здійснюється державне регулювання цін і тарифів, за вільними (договірними) цінами.

Чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу. При цьому законодавчо закріплена заборона втручання державних органів у господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Недосягнення мети, як то отримання прибутку, не може вважатися порушенням вимог чинного законодавства за умови, що судами була перевірена економічна доцільність відповідних господарських операцій. В певних випадках реалізація продукції за цінами, що нижче собівартості, може сприяти отриманню прибутку по результатах діяльності підприємства в цілому (реалізація залишків продукції за умови низького попиту на неї тощо).

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач не здійснював реалізацію товарів, ціни на які регулюються законодавством, а при визначенні ціни на граніт ТОВ «Надра Інвест» виходило із оцінки ситуації на відповідному ринку та низької якості сировини, що відноситься до власних ризиків підприємницької діяльності.

Так, у ІІІ, ІV кварталах 2012 року у позивача були нерозподілені постійні загальновиробничі витрати на загальну суму 941 475 грн., які останній включав до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення і це значною мірою було пов'язано з проведенням робіт по запуску кар'єру Маславського родовища гранітів та переходом на нову систему видобування с застосуванням канату для різки каменю замість вибухових методів.

Обов'язковою умовою віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат на витрати підприємства Податковий кодекс України визначає вимогу, щодо подальшого використання виготовлених за допомогою останніх товарів у власній господарській діяльності.

З наявних в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів слідує, що всі витрати ТОВ «Надра Інвест», які віднесені до собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), були використані в його господарській діяльності.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування витрат за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 29.04.2013 р. № 0000152200, вимоги щодо скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення були задоволені обґрунтовано.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області - відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02.07.2013 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 р. у справі № 806/3509/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко