Постанова № 42988274, 04.02.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року о 12 год. 30 хв.Справа № 808/4490/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Панасенка О.О.

представників сторін:

позивача - Тарасова Д.О.,

відповідача - Воронкової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Селянського фермерського господарства «Волна», с. Сторчове

до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління

Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Селянське фермерське господарство «Волна» (далі - позивач), звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення №0000101500 від 19.03.2014 та №0000321500 від 10.06.2014.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що податковим органом необґрунтовано прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення, оскільки позивач є платником фіксованого сільськогосподарського податку, сільськогосподарським товаровиробником частка сільськогосподарського товаровиробництва якого становить більше ніж 75 відсотків, а тому відсутні передбачені чинним законодавством підстави для відображення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у загальних податкових деклараціях з податку на додану вартість. Зазначає, що відсутність державної реєстрації деяких договорів оренди земельних ділянок не суперечить вимогам Податкового кодексу України та не позбавляє позивача статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку. Також, зазначає, що у позивача наявні всі передбаченні чинним законодавством первинні документи податкового та бухгалтерського обліку для підтвердження правомірності декларування сум податку на додану вартість по операціях з придбання бензину та дизельного палива. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування заперечень посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено, що позивач використовував у 2011 році землі сільськогосподарського призначення без належним чином укладених договорів оренди земельних ділянок загальною площею 611,1236 га, що становить 47% у загальному обсязі використаної позивачем землі (1308,6693 га) частка сільськогосподарського товаровиробництва СФГ «Волна» становить менше 75 відсотків загальної суми валового доходу, а тому з 01.01.2012 р. на позивача не поширюється спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, що у свою чергу зобов'язує позивача відобразити податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальних податкових деклараціях з податку на додану вартість. Крім того, під час перевірки встановлено, що позивач декларував суми податку на додану вартість по операціях з придбання бензину та дизельного палива, використання якого у господарській діяльності не підтверджено відповідними первинним документами податкового та бухгалтерського обліку. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 12.02.2014 по 20.02.2014 співробітниками Вільнянської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт перевірки №131/08-06-22/30943558 від 27.02.2014 р.

За результатами проведеної перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п.30.8 ст.30, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.193.1 ст.193, п.194.1 ст.194, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на доадну вартість, задекларованих у податкових деклараціях з податку на додану вартість (загальних) на загальну суму 1 258 509,00 грн.; заниження податку на додану вартість у податкових деклараціях з податку на додану вартість (спеціальних) на загальну суму 3102,00 грн. та його завищення на загальну суму 926 639,00 грн.

На підставі акту перевірки №131/08-06-22/30943558 від 27.02.2014 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000101500 від 19.03.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 835 522,75 грн., в т.ч. за основним платежем 1 261 611,00 грн. та 1 573 911,75 грн. за штрафними санкціями.

Позивач, не погодившись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням, звернувся з первинною скаргою до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області. Рішенням Головного управління Міндоходів у Запорізькій області №1942/10/0801-10-09-13 від 30.05.2014 р. податкове повідомлення - рішення №0000101500 від 19.03.2014 р. залишено без змін, а скаргу - без задоволення, а також збільшено на 1690 грн. суму податку на додану вартість та на 422,50 грн. штрафну санкцію згідно з п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України і на 4792 штрафну санкцію згідно з п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України та зобов'язано Вільнянську ОДПІ скласти та направити на вищевказану суму окреме податкове повідомлення - рішення.

Не погодившись з рішенням за результатами розгляду скарги, позивач звернувся з повторною скаргою до Міністерства доходів і зборів України, проте, рішенням Міністерства доходів і зборів України скаргу позивача залишено без задоволення, а раніше прийняті рішення без змін.

10 червня 2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000321500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6 904,50 грн., в т.ч. за основним платежем 1690,00 грн. та 5214,50 грн. за штрафними санкціями.

Позивач не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся з позовом до суду.

З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, став висновок податкового органу про те, що:

- позивач використовував у 2011 році землі сільськогосподарського призначення без належним чином укладених договорів оренди земельних ділянок загальною площею 611,1236 га, що становить 47% у загальному обсязі використаної позивачем землі (1308,6693 га) частка сільськогосподарського товаровиробництва СФГ «Волна» становить менше 75 відсотків загальної суми валового доходу, а тому з 01.01.2012 р. на позивача не поширюється спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, що у свою чергу зобов'язує позивача відобразити податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальних податкових деклараціях з податку на додану вартість;

- позивач декларував суми податку на додану вартість по операціях з придбання бензину та дизельного палива, використання якого у господарській діяльності не підтверджено відповідними первинним документами податкового та бухгалтерського обліку.

Суд зазначає, що відповідно до п.301.1 ст.301 Податкового кодексу України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Підпунктом 14.1.235 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Відповідно до п.302.1 ст.302 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Згідно п.309.1 ст.309 Податкового кодексу України у разі якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва становить менш як 75 відсотків, сільськогосподарський товаровиробник сплачує податки у наступному податковому (звітному) році на загальних підставах.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п.209.1 ст.209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Відповідно п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 209.6 ст.209 Податкового кодексу України передбачено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Суд зазначає, що умови, за яких сільськогосподарське підприємство втрачає право застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, встановлені пунктом 209.11 статті 209 Податкового кодексу України, відповідно до якого, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку.

Таким чином, визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому сільськогосподарськими, відповідно до п.209.7 ст.209 Податкового кодексу України, вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем протягом 2011 та 2012 років задекларовано площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення (рілля) у розмірі 1308,6693 га та 1359,7616 га відповідно. Вказані розміри задекларованих земельних ділянок підтверджуються довідками Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області від 27.01.2011 №513/06-41 та від 27.06.2012 №219, а також довідками Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області від 24.01.2011 №7111 та від 25.01.2012 №10812.

Податковим органом під час проведення перевірки встановлено, що із загального обсягу сільськогосподарських угідь (паїв), які перебували у користуванні, договори оренди не зареєстровані належним чином по 611,1236 га, що підтверджується довідкою Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області від 25.01.2012 №10812.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Суд зазначає, що відповідно до п.308.1 ст.308 Податкового кодексу України Сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року, серед іншого, відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок. У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

Зі змісту наведених норм вбачається, що кваліфікаційною вимогою для підприємства, яке претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75% загального обсягу доходу суб'єкта господарювання. При цьому господарюючий суб'єкт повинен підтвердити дотримання критерію щодо мінімальної частки сільськогосподарського товаровиробництва. Для визначення зазначеної частки враховується дохід від операцій з сільськогосподарською продукцією.

Відповідно до приписів Податкового кодексу України для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника. Разом з тим законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Водночас Закон не деталізує вимог до правового статусу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

При цьому як підтверджується матеріалами справи, факт користування земельними ділянками для здійснення виробництва сільськогосподарської продукції підтверджений довідками Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області від 27.01.2011 №513/06-41 та від 27.06.2012 №219, а також довідками Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області від 24.01.2011 №7111 та від 25.01.2012 №10812.

Також суд зазначає, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Водночас, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянкою.

Таким чином, статі 209 та 308 Податкового кодексу України не ставлять право платника на застосування спеціального режиму оподаткування у залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

Враховуючи викладене, податковий орган дійшов необґрунтованого висновку про те, що на позивача не поширюється спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, що у свою чергу зобов'язує позивача відобразити податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальних податкових деклараціях з податку на додану вартість, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо встановлено під час проведення перевірки декларування позивачем сум податку на додану вартість по операціях з придбання бензину та дизельного палива, використання якого у господарській діяльності не підтверджено відповідними первинним документами податкового та бухгалтерського обліку, суд зазначає наступне.

Згідно п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.3 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 №969 (який набрав чинності з 10.01.2011), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст.201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Суд зазначає, що позивачем до матеріалів справи надано належним чином оформленні первинні документи податкового та бухгалтерського обліку на підтвердження правомірності декларування сум податку на додану вартість по операціях з придбання бензину та дизельного палива (а.с. 2-48, т.7). Також позивачем надано відомість про наявність у СФГ «Волна» основних фондів, зокрема, автотранспортних засобів та сільськогосподарської техніки, які використовувались в господарській діяльності позивача та для використання якої і придбавалися бензин та дизельне паливо (а.с.100-101).

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а так як дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є необґрунтованим.

Крім того, враховуючи неправомірність висновків податкового органу про те, що на позивача не поширюється спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, суд вважає протиправним прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення №0000321500 від 10.06.2014 р., на підставі п.123.1, 123.2 ст.123 Податкового кодексу України.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірність прийнятих рішень.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Селянського фермерського господарства «Волна».

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Селянського фермерського господарства "Волна"- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати винесені Вільнянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області податкові повідомлення - рішення від 19.03.2014 року №0000101500 та 10.06.2014 №0000321500.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Селянського фермерського господарства "Волна" судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара