Постанова № 42987628, 24.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2015 р. Справа№ 910/19573/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Мельниченко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Рогачов Ю.М. (за довіреністю б/н від 12.01.2015р.) ;

від відповідача 1: не з'явився ;

від відповідача 2: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2014р.

у справі № 910/19573/14 (суддя: Смирнова Ю.М.)

за позовом Приватного підприємства "Ві.Ей.Ті.Лоджистік Україна"

до 1). Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

2). Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс"

про стягнення 136190,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідачів про стягнення солідарно основної заборгованості за транспортно-експедиційні послуги у розмірі 200,00 грн., стягнення з ТОВ "Транс-Сервіс" основної заборгованості за транспортно-експедиційні послуги у розмірі 39034,00 грн., пені у розмірі 3669,13 грн., 3% річних у сумі 565,02 грн., інфляційних втрат у розмірі 4752,11 грн., а також штрафу за понаднормативний простій транспортного засобу у розмірі 86269,74 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.2014р. у справі №910/19573/14 позов задоволено частково: стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість у розмірі 200 грн. 00 коп.; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс» на користь позивача заборгованість у розмірі 39034 грн. 00 коп., пеню у розмірі 3646 грн. 76 коп., 3% річних у розмірі 561 грн. 49 коп., інфляційні втрати у розмірі 4752 грн. 11 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином доведено існування заборгованості за транспортно-експедиційні послуги у розмірі 200,00 грн. та стягнення з відповідача 2 основної заборгованості за транспортно-експедиційні послуги у розмірі 39034,00 грн., пені, 3% річних та інфляційних витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2014р. у справі № 910/19573/14 в частині задоволених вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Ві.Ей.Ті.Лоджистік Україна" про стягнення суми основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляції-відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що суд першої інстанції замість точної дати обчислення суми до сплати - день прибуття, фактично надав позивачу право обирати будь-який день для виставлення рахунку, що суперечить умовам укладеного між сторонами договору. Единою датою прибуття вантажу, що підтверджена матеріалами справи є 14 березня 2014 року, відповідно до вантажно-митної декларації від 13 березня 2014 року на підставі якої було обчислено витрати до сплати.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2014 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" та призначено справу № 910/19573/14 до розгляду.

19.01.2015 року через відділ документального забезпечення суду, від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В подальшому розгляд справи декілька разів відкладався.

20.02.2015 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача 2 надійшли додаткові пояснення у справі.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників відповідачів, за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.02.2014 між Приватним підприємством "Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна" (експедитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" (замовник, відповідач-2) підписано договір №VLU-28/02-14 доручення на надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні (договір) (а.с.31).

За умовами вказаного договору замовник доручає, а експедитор приймає на себе зобов'язання від свого імені за винагороду і за рахунок замовника укладати з третіми особами (перевізниками) угоди по транспортно-експедиційному обслуговуванню при перевезенні вантажів в міжнародному сполученні і по території України, після попередньо підписаної експедитором і замовником заявки, а також по забезпеченню виконання комплексу операцій, пов'язаних з перевезенням та експедируванням вантажів замовника.

Згідно з п. 2.3 договору до даного договору додається заявка на транспортно-експедиційне обслуговування, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 6.1 Договору вартість фрахта і транспортно-експедиторських послуг зазначається в заявці замовника на перевезення або у відповідних додатках до даного Договору.

Розмір та строки оплати за перевезення вантажу визначаються за згодою сторін при поданні заявки на перевезення. Погоджені розміри та строки сплати фіксуються в Заявці замовника, яка є невід'ємною частиною договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. (п. 6.4 Договору).

В забезпечення виконання умов вищевказаного договору між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 2802\14- П\LG11-05514, відповідно до умов якого поручитель поручається за виконання боржником договору №VLU-28/02-14 доручення на надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні, зокрема в частині повного та своєчасного проведення розрахунків за транспотно-експедиційні послуги (а.с. 37-38).

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2014 позивачем та відповідачем-2 підписано заявку-підтвердження на транспортно-експедиційне обслуговування доставки вантажу № LGU11-05514 (заявка) (а.с.36). Предметом вказаної заявки було надання відповідних послуг стосовно перевезення за маршрутом Omagh (Великобританія) - м. Іллічівськ (Україна). У заявці сторонами погоджено суму фрахту та експедиційних послуг, що належить до сплати - 16000,00 євро, яка сплачується наступним чином: у гривні по міжбанківському курсу, 25% = 4000 євро - передплата на день виставлення рахунку, залишок 75% = 12000 євро по прибуттю на термінал до вивантаження згідно факсимільної копії виставленого рахунку з подальшим досиланням оригіналів документів, що підтверджують вивантаження машини.

Позивачем був виставлений відповідачу-2 рахунок на оплату № 140 від 07.03.2014 на суму 50760,00 грн., як передплата за транспортно-експедиційних послуг. Вказаний рахунок оплачений відповідачем-2 07.03.2014 у повному обсязі, що підтверджується належним чином засвідченою копією банківської виписки. (а.с.39,40)

На виконання умов договору та заявки позивачем було надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги за маршрутом Omagh (Великобританія) - м. Іллічівськ (Україна), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною № 1099275 (СMR), в якій містяться відбитки штампів відправника, перевізника та одержувача.(а.с.41)

Позивачем виставлено відповідачу-2 рахунок на оплату № 140/1 від 02.04.2014 на суму 188880,00 грн., як залишок 75% вартості послуг. (а.с.42)

Вказаний рахунок оплачений відповідачем-2 частково - 03.04.2014 у сумі 106700,00 грн. та 08.05.2014 у сумі 42946,00 грн., що підтверджується належним чином засвідченими копіями банківських виписок. (а.с.43)

У зв'язку з неповним виконанням товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс» умов договору №VLU-28/02-14 доручення на надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні, позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином доведено, що відповідач-2 має заборгованість в розмірі 39034,00 грн. та задовольнив позовні вимоги в цій частині, стягнувши також пеню та інфляційні витрати. Оскільки за договором поруки №2802/14-П/LGU11-05514 від 28.02.2014 відповідач-1 поручився перед позивачем за виконання обов'язків відповідача-2 стягнув солідарно з відповідачів солідарно заборгованість у розмірі 200,00 грн. Оскільки не надано доказів понаднормового простою автомобіля відмовив в частині стягнення штрафу у розмірі 86 269,74 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Згідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Як вбачається з ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що позивачем у відповідності до умов договору №VLU-28/02-14 доручення на надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні та заявки відповідачу -2 були надані транспортні послуги та виставлені рахунки № 140 від 07.03.2014 року (а.с.39) та № 140-1 від 02.04.2014 року (а.с. 42)

Відповідачем -2 повністю сплачений рахунок №140 від 07.03.2014 року, що підтверджується випискою з рахунку (а.с.40) при цьому частково проведена оплата за рахунком № 140-1 від 02.04.2014 року (а.с.43,44), у зв'язку з чим виникла заборгованість по оплаті за надані послуги 39 234, 00 грн. ( враховуючи часткове погашення заборгованості 08.05.2014 року в розмірі 42 946 грн., що підтверджується випискою з рахунку (а.с. 44).

Доводи апеляційної скарги про те, що для визначення суми залишку вартості транспортно-експедиційних послуг (75%), що підлягає оплаті, еквівалент гривні до євро необхідно визначати за офіційним курсом НБУ станом на дату прибуття вантажу, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, та зазначає наступне.

За умовами договору заявка є невід'ємною частиною договору, в якій сторонами погоджено розмір та строки оплати за перевезення вантажу (п.п. 2.3, 6.4 Договору).

Сторонами у заявці погоджено, що залишок вартості транспортно-експедиційних послуг у розмірі 12000 євро сплачується відповідачем-2 у гривнях по міжбанківському курсу за безготівковим рахунком по прибуттю на термінал до вивантаження згідно факсимільної копії виставленого рахунку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у заявці сторонами погоджено, що перерахунок валюти здійснюється по міжбанківському курсу, а не по курсу НБУ. А оскільки згідно з умовами заявки відповідач-2 зобов'язаний провести оплату залишку вартості наданих послуг по безготівковому рахунку після прибуття вантажу на термінал до вивантаження, тому судом першої інстанції вірно було встановлено, що позивачем при виставленні рахунку на оплату № 140/1 від 02.04.2014 правомірно враховано міжбанківський курс євро після прибуття вантажу на термінал до вивантаження станом на дату виставлення рахунку.

Доводи апеляційної скарги про те, що решта коштів, яка підлягала до сплати на користь позивача, була зарахована відповідачем-2 в рахунок завданих збитків, щодо усунення пошкоджень вантажу згідно претензії позивача № 24/06-2 від 24.06.2014 колегія суддів також вважає необґрунтованими, та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.

Посилання позивача у претензії вих. № 24/06-2 від 24.06.2014 (а.с. 53) на існування у нього зобов'язання, щодо сплати відповідачу-2 розміру витрат, необхідних для усунення пошкоджень, виявлених представником заводу-виробника та визначених згідно відповідного документу заводу-виробника, якщо не доведе, що шкода була завдана діями відповідача-2, за своїм змістом та природою не є заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи належним чином підтверджене існування у відповдача-2 заборгованості перед позивачем за надані транспортно-експедиційні послуги у розмірі 39234,00 грн.

Також, 28.02.2014 року в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Транс-Сервіс" за Договором №VLU-28/02-14 від 28.02.2014, між ФОП ОСОБА_3 (поручитель) та ПП "Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна" (кредитор) підписано Договір поруки № 2802/14-П/LGU11-05514 (договір поруки) (а.с. 37), за яким поручитель частково поручився перед кредитором за виконання обов'язків ТОВ "Транс-Сервіс", як боржника за договором №VLU-28/02-14 від 28.02.2014.

Як передбачено статтями 553 та 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За умовами договору поруки, у разі невиконання боржником обов'язків щодо оплати вартості транспортно-експедиційних послуг за договором №VLU-28/02-14 від 28.02.2014 та заявкою до нього, поручитель і боржник солідарно відповідають перед кредитором. При цьому поручитель несе солідарну відповідальність за виконання боржником зобов'язань за договором в межах суми, що становить 200,00 грн.

Пунктом 2 договору поруки позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою №21/07-14-1 від 21.07.2014 (а.с.57), яка отримана відповідачем-1, наручно, 22.07.2014 року, в якій вимагав протягом 5-ти робочих днів з дня отримання цієї вимоги виконати за відповідача-2 зобов'язання по сплаті заборгованості за договором №VLU-28/02-14 від 28.02.2014. Вказана вимога залишена відповідачем-1 без виконання.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про задоволення позовних вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів основної заборгованості за транспортно-експедиційні послуги у розмірі 200,00 грн.

Стосовно стягнення з відповідача 2 пені у розмірі 3669,13 грн., 3% річних у сумі 565,02 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4752,11 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як видно з умов договору № 140-1 від 02.04.2014 року , а саме п. 7.2 договору, за затримку в оплаті замовник сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, встановлений індекс інфляції, а також 3% річних.

Згідно ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилання в апеляційній скарзі на неможливість стягнення інфляційних втрат пов'язаних із знеціненням іноземної валюти, колегія суддів вважає необґрунтованими оскільки умовами договору (п. 6.4) та заявки передбачено, що розрахунки здійснюються в національній валюті України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання доведений відповідачем не спростований, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язання передбачена договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірними. Колегія суддів перевіривши розрахунки, вважає вірними розрахунки суду першої інстанції, а тому стягненню підлягають пеня в розмірі 3646,76 грн., 3% річних у розмірі 561,49 грн. та інфляційні втрати в розмірі 4752,11 грн.

Окрім того, судом першої інстанції було відмовлено в частині задоволення позовних вимог, щодо стягнення з відповідача 2 штрафу за понаднормативний простій транспортного засобу у розмірі 86269,74 грн. за період з 23.03.2014 по 04.04.2014, оскільки транспортний засіб з вантажем прибув 20.03.2014, а був розвантажений лише 04.04.2014.

За умовами п. 7.5 договору за понаднормативний простій автомобіля, більше, ніж на 48 годин під завантаженням/митним оформленням, розвантаженням/митним оформленням замовник сплачує експедитору штраф у розмірі 100 доларів за кожну почату добу простою на території країн СНД та України і більше ніж на 24 години, в розмірі 120 євро за кожну почату добу простою на території інших країн, якщо інше не передбачено заявкою. Понаднормативний простій автомобіля підтверджується актом простою, який оформлюється експедитором при завантаженні/вивантаженні (в залежності від того, де виник простій).

У заявці сторонами погоджено, що у Європі 24 години і в Україні 48 годин вільні від простою Далі - штраф 300 євро/трал за кожну почату добу простою. Сума простою збільшується на 50% з четвертого дня простою.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не підтверджено відповідним актом простою автомобіля, який згідно з п. 7.5 договору є підтвердженням понаднормативного простою автомобіля.

Окрім того, пунктом 5.3 договору доручення на надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів від 28 лютого 2014 року передбачено, що у випадку невідповідності стану вантажу, зазначеному в товарно-транспортних, замовник зобов'язаний зупинити вивантаження вантажу.

Оскільки саме позивач, як експедитор, зобов'язаний забезпечити цілісність та неушкодженість вантажу, а рішення про зупинення розвантаження автомобіля було прийнято у зв'язку з виявленням під час доставки вантажу пошкодження обшивки стріли у вигляді прим'ятості з лівого боку, та необхідністю виклику представників заводу-виробника для проведення перевірки вантажу на наявність пошкоджень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вина відповідача-2 у затримці автомобіля до 04.04.2014 року відсутня, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог у розмірі 86269,74 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду, з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.2014 року у справі № 910/19573/14, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2014 року у справі № 910/19573/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2014 року у справі № 910/19573/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/19573/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко